Розівка (Бердянський район)

село Розівка
Країна Україна Україна
Область Запорізька область
Район Бердянський район
Громада Чернігівська селищна громада
Основні дані
Засноване 1820
Перша згадка 1820 (204 роки)[2]
Населення 207 (2001)[1]
Площа 1,32 км²
Густота населення 156,82 осіб/км²
Поштовий індекс 71242
Телефонний код +380 6140
Географічні дані
Географічні координати 47°03′53″ пн. ш. 36°10′06″ сх. д. / 47.06472° пн. ш. 36.16833° сх. д. / 47.06472; 36.16833Координати: 47°03′53″ пн. ш. 36°10′06″ сх. д. / 47.06472° пн. ш. 36.16833° сх. д. / 47.06472; 36.16833
Середня висота
над рівнем моря
132 м
Водойми р. Сасикулак
Відстань до
районного центру
20 км
Місцева влада
Адреса ради 7124, Запорізька обл., Чернігівський р-н, с. Просторе, вул. Перемоги, 80
Карта
Розівка. Карта розташування: Україна
Розівка
Розівка
Розівка. Карта розташування: Запорізька область
Розівка
Розівка
Мапа
Мапа

Ро́зівка — село в Україні, у Чернігівській селищній громаді Бердянського району Запорізької області. Населення становить 200 осіб (1 січня 2015)[3]. До 2016 орган місцевого самоврядування — Просторівська сільська рада.

Село тимчасово окуповане російськими військами 24 лютого 2022 року.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Розівка розташоване на лівому березі річки Сасикулак, яка через 1,5 км впадає в річку Юшанли, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Просторе. Річка в цьому місці пересихає, на ній зроблено кілька загат.

Поблизу села утворено ботанічний заказник «Степова балка» площею 7 га[4][5].

Історія

[ред. | ред. код]

У 1820 засновано село Руднервейде німцями-менонітами. До 1871 року село входило в Молочанський менонітський округ Бердянського повіту. Спочатку поселилося 24 сім'ї, які збудували в перше літо зерносховища, в яких і жили до наступного літа. У 1826 році переселилося ще 9 сімей. У початковий період та й після село було одним з найбільших центрів менонітів на Молочній. У 1865 році тут проживало у 81 будинку 592 чоловік. Працювало сільське училище, пивоварний та оцтовий заводи, олійниці, млин. Жителями було насаджено 91270 дерев і одне з таких насаджень досі є прикрасою села. Але основним заняттям населення були скотарство та землеробство. Жителі були вірянинами, в селі в 1822 році збудовано церкву. У 1881 році церква налічувала 1200 баптизованих членів, у 1909 році — 1300 парафіян. Частина жителів були членами церкви Бретрен колонії Єлізабетталь. У період громадянської війни колонія зазнала змін — 8 сімей менонітів (29 чоловік) емігрувало в Канаду, частина загинула. 14 квітня 1930 року, розкуркулили 13 найкращих господарств, відправивши їх на виселки. 13 сімей втекли, боячись переслідувань. Створено колгосп ім. Енгельса. Під час сталінських репресій 1930-х репресовано майже 50 найкращих господарів. У передвоєнні роки збудували семирічну школу, клуб, ряд колгоспних приміщень. Напередодні війни в селі проживали переважно німці. З початком радянсько-гітлерівської війни все доросле чоловіче населення було репресоване й вивезене в Сибір, де практично всі вони загинули. З наближенням фронти були репресовані й вивезені сім'ї менонітів (110 чоловік, 24 з них померли). У період окупації в село повернулися німецькі жителі, які були направлені на риття оборонних споруд, а також біженці з Донбасу. У вересні 1943 село звільнене від гітлерівської окупації. На фронтах воювало 10 жителів села. Під час відступу німці забрали все німецькомовне населення — 265 жителів. Тільки 54 з них пощастило потрапити в західну зону Німеччини, решту репатрійовано й відправлено до Сибіру.

У 1945 році перейменоване в село Розівка. Село заселяється жителями довколишніх сіл та переселенцями з інших регіонів України. За післявоєнні роки збудовано клуб, магазин, дитсадок, приміщення ферм. Віддаленість від центральної садиби колгоспу в с. Просторе, закриття школи в 1969 році призвели до від'їзду молоді з Розівки. На початку XIX ст. в селі проживають переважно пенсіонери, молодь працює в Просторівському сільгосппідприємстві ім. Щорса.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Чернігівської селищної громади.[6]

17 липня 2020 року після ліквідації Чернігівського району село увійшло до Бердянського району[7].

Населення

[ред. | ред. код]
Населення за рідною мовою (2001)
українська мова російська білоруська болгарська
91.30 % 7.73 % 0.48 % 0.48 %

Відомі особи

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Населення населених пунктів Запорізької області за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 13 травня 2016.
  2. ВРУ
  3. Чернігівська територіальна громада — Запорізька область — Децентралізація влади. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016.
  4. Рішення Запорізького облвиконкому від 9.10.1990 р. № 281
  5. Запорізька область: Перелік територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення [1][недоступне посилання з липня 2019]
  6. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 18 жовтня 2022.
  7. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Єременко, М. Край шляху Муравського: Нариси з історії Чернігівського району. — Запоріжжя : Лана-друк, 2006. — 436 с.

Посилання

[ред. | ред. код]