Романів (селище)

селище Романів
Центральна площа Романова
Центральна площа Романова
Центральна площа Романова
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Житомирський район
Тер. громада Романівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18040470010042845
Основні дані
Засновано 1471
Колишня назва Дзержинськ
Магдебурзьке право 1817
Статус із 2024 року
Площа 74 км²
Населення 9634 (2023)[1]
Густота 104,5 осіб/км²;
Поштовий індекс 13001, 13002, 13003, 13004 та 13005
Телефонний код +380 4146
Географічні координати 50°9′6″ пн. ш. 27°56′21″ сх. д. / 50.15167° пн. ш. 27.93917° сх. д. / 50.15167; 27.93917
Висота над рівнем моря 238 м
Водойма Річка Лісна, струмок Грабарка (зі ставком Виспа) та струмок Підлісна


Відстань
Найближча залізнична станція: Разіне
До станції: 11 км
До обл. центру:
 - залізницею: 116 км
 - автошляхами: 67 км
Селищна влада
Адреса 13002, Житомирська обл., смт Романів, вул. Сергія Лялевича, 2
Голова селищної ради Юрій Миколайович Чумаченко (в.о.)[2]
Вебсторінка romanivska-gromada.gov.ua
Карта
Романів. Карта розташування: Україна
Романів
Романів
Романів. Карта розташування: Житомирська область
Романів
Романів
Мапа

Романів у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Романів.

Рома́нів (у 1933—2003 роках — Дзержинськ) — селище в Житомирському районі. Одне з найбільших селищ в Житомирській області. Розташоване приблизно за 11 км від залізничної станції Разіне на лінії Шепетівка — Бердичів і за 67 км від обласного центру — міста Житомир.

Географія

[ред. | ред. код]

Селищем протікає річка Лісова, притока Тетерева.

Назва

[ред. | ред. код]

Історія містечка засвідчує такі колишні назви поселення — Колуково (поселення, яке ніби знаходилось у давнину поблизу сучасного Романова), Романів (можливо, названий в честь батька Данила Романовича Галицького — Романа Галицького), Дзержинськ (прокомуністична назва з 1933 по 2003 рік). 9 липня 2003 року рішенням Верховної Ради № 1076-IV райцентру повернуто назву Романів[3].

Демографія

[ред. | ред. код]
Таблиця демографії
19251939194519741990200120082011
2 9017 1274 0007 9308 3858 262 (за всеукр. переписом)8 126майже 8 000 (за статист. даними)
В період з 1925 по 2011 рік (тис. ос.)

Чисельності наявного населення селища станом на 01.01.2021 становить 7318 осіб.

За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 7 119 осіб, з них українців — 4 392, росіян — 334, німців — 100, євреїв — 1 720, поляків — 496, інших — 77[4].

Мова

[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 8 032 97,93 %
Російська 141 1,72 %
Інші 29 0,35 %
Разом 8 202 100,00 %

Історія

[ред. | ред. код]

Древній Романів виник задовго до того як став згадуватися в письмових джерелах. Територія сучасного Романова і прилеглих сіл ще в глибоку давнину була заселена слов’янським плем’ям древлян. Першим документом, в якому згадується Романів, є Литовська метрика XV ст.. З цього документу черпаємо повну інформацію щодо населення Романова, занять його жителів і розміру податків, які сплачували жителі Романова на утримання Житомирського замку. Основними заняттями були: землеробство, скотарство, бортництво тощо. Територія сучасного Романова і прилеглих сіл ще в глибоку давнину була заселена слов'янськими плем'ям деревлян. Засноване в 1471 році. Історія містечка пов'язана з родинами Острозьких, Ілінських та Стецьких.

Палац Ілінських — згорів зимою 1877 року

На початку XVI століття в Романові налічувалося 18 дворів данників і тяглових та два слуги. У 1505 році король польський та великий князь литовський Олександр Ягеллончик подарував це село намісникові Житомирського повіту Дмитру Олександровичу. Селяни стали кріпаками цього пана, відбували панщину стільки днів, скільки вимагав землевласник, і сплачували йому грошову і натуральну ренти «сорок ведер меду пресного, а двадцять лисиц»

З другої половини XVI століття Романів належав князям Острозьким і був приписаний до їхнього Чуднівського замку.

У 1814 році в Романові єзуїтами була заснована школа, яка проіснувала 6 років.

Т.Чацький заснував у Романові пансіон для жінок.[6]

У 1817 році Романів отримав Магдебурзьке право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення в боротьбі проти феодалів.

Встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Воно узаконювало нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання.

В двадцяті роки XIX століття в маєтку графа Ілінського в Романові працював один з найкращих у Російській імперії оркестр рогової музики під керівництвом Сили Кареліна[7].

Під час першої світової імперіалістичної війни в Романові, що став прифронтовим містечком, скупчилося чимало біженців, внаслідок чого швидко зріс попит на продукти харчування і предмети першої потреби, підвищились ціни на них. Почала падати реальна заробітна плата. До того ж, селян змушували віддавати значну кількість продовольства інтендантствам, розташованих у містечку частин армії.

9 січня 1918 року в Романові, як і в усьому Новоград-Волинському повіті, була встановлена Радянська влада. Але протрималася вона недовго. В лютому 1918 року Волинь окупували кайзерівці. На боротьбу проти загарбників піднявся весь народ. У ній взяли участь і романівці. Робітники склозаводу створили партизанський загін на чолі з М. О. Холодницьким, який діяв проти окупантів у районі села Голубина. Пізніше цей загін влився до Таращанського полку В. Н. Боженка.

В серпні 1919 року Романову, як і іншим містам і селам республіки, загрожували окупацією польські інтервенти. Тоді Волинський губернський підпільний комітет звернув особливу увагу на селище, як на найближчий пункт польського фронту. Сюди надіслано уповноваженого для роботи серед робітників заводів, створено партійний осередок з шести чоловік, призначено явки і т. д. Зафронтбюро ЦК КП(б)У в свою чергу відрядило п’ять працівників для підпільної роботи.

З квітня по червень 1920 року Романів був окупований військами Пілсудського. Чимало місцевих жителів вступило до лав Червоної Армії, билося з петлюрівцями і польськими інтервентами. У зв’язку з новим наступом польських інтервентів в кінці вересня 1920 року з Новограда-Волинського до Романова були евакуйовані радянські установи й підприємства. За вказівкою губкому КП(б)У до Романова переїхав повітовий ревком. 12 листопада 1920 року в містечку відбувся з’їзд сільських ревкомів, а 21 листопада —з’їзд комітетів незаможного селянства (КНС). Після визволення Романова від польських інтервентів, створено волосний ревком, а при рев-комі — партійний осередок. Цього ж року виникла комсомольська організація.

В листопаді 1922 року на повну потужність почав працювати склозавод «Червоний Жовтень», 1924 року підприємство вже дало прибуток. Одночасно вживалися заходи до налагодження роботи численних шкіряних підприємств. Більші з них було націоналізовано й здано в оренду. Деякі об’єднались у промислову артіль «Шкіркооп». Аналогічні артілі виникали і в інших галузях місцевої промисловості, наприклад, у меблевій (артіль ім. Комінтерну, «Лозоплет» тощо).

Статус селища міського типу з 1923 року.

У 1926 році районний центр з Мирополя перенесено до Романова, а 1933 — Романів перейменовано на Дзержинськ

10 липня 1941 року Дзержинськ був окупований німецько-фашистськими військами. Розпочалися масові арешти, розстріл мирних громадян.

З січня 1944 року доблесні воїни 322-ї стрілецької дивізії 60-ї армії 1-го Українського фронту під командуванням полковника П. М. Лащенка визволили Дзержинськ від фашистських загарбників. У боях за селище брали участь артилеристи 28-ї винищувальної бригади. В складі 13-ї гвардійської танкової бригади 4-го Кантемирівського танкового корпусу бився за Дзержинськ і Герой Радянського Союзу І. П. Голуб, командир танка Т-34. Патріот загинув і похований у Гордіївці. В боях за склозавод був смертельно поранений Герой Радянського Союзу В. С. Путилін.

У 1966—1972 рр. в Дзержинську широко розгорнулися будівельні роботи. Склозавод, промкомбінат, маслозавод та інші підприємства будують нові цехи та службові приміщення. Відділення «Сільгосптехніка» споруджує станцію для технічного обслуговування автомашин. Зводять приміщення двоповерхового готелю, споруджують кінотеатр, лікарню, будинок культури на 600 місць, двоповерхові дитячі ясла, пологовий будинок. По вулиці Леніна виростають нові житлові будинки. 1970 року побудовано двоповерховий універмаг, приміщення Держбанку та інші.

У 2003 році відновлена історична назва.

Внаслідок Голодомору 1932—1933 за даними різних джерел, у Романівському районі загинуло 572 чол., імена яких на сьогодні встановлено[8]. За даними селищної ради, у 1932—1933 рр. загинуло 10 чол., імена яких на сьогодні встановлено.

Депутати селищної ради одні з перших в Житомирській області перейменували центральну вулицю на «Небесної сотні». За рішенням 37 сесії Романівської селищної ради від 6 березня 2014 вулиця Леніна отримала цю назву[9].

Економіка

[ред. | ред. код]

Історія Романівського склозаводу

[ред. | ред. код]

Завод заснований у 1903 році власником Романова Генріхом Стецьким. Місце для побудови підприємства було вдало вибрано завдяки близькому розташуванню дерева для палива, поблизу знаходилися пісок та торфовища. Головне приміщення виробітку називається так і до тепер — «гута», яка має вигляд куба з вентиляційним дахом. За радянських часів біля приміщення «гути» збудували високі витяжні труби. На заводі функціонували ремонтно-механічний цех, будівельний, шліфовня, транспортна дільниця та ін. Підприємство спеціалізувалося з випуску келихів, графинів, декоративних ваз та декоративних виробів зі скла.

В 1991 році завод очолив Віктор Генріхович Куницький, при якому завод було реконструйовано та розширено територію і збудував декілька складських приміщень. 90-річний ювілей святкували всім селищем, різними гуляннями та концертами, що організовувались керівництвом заводу, працівниками районного будинку культури, гостями з Баранівки, Житомира, Києва та працівниками склозаводу. Прибутки підприємства на той час за день становили майже 91,9 млн карбованців (в оптових цінах).

Станом на 1.01.1994 на заводі працювало понад 1100 робітників з Романова та навколишніх сіл. Після розпаду СРСР завод переживав нелегкі часи, скоротилась кількість робітників. В 1995 році завод стає акціонерним товариством. Хоч і завод приносив величезні прибутки його власникам, однак заробітну плату працівникам не давали. У 2003 році робітники та мешканці відзначали сторіччя підприємства тихо із сумом і при цьому згадуючи 90-річний ювілей. Зупинився завод на 102 році існування через чвари між співвласниками та через несплату боргів за газ, енергоносіїв та ін. Свій 105-річний ювілей завод зустрів непрацюючим і тихим, що незвично для жителів Романова.

Відновив свою діяльність на початку листопада 2009 року. У цеху виробітку введено в дію дві скловарні печі.

Станом на травень 2022 року склозавод більше не функціонує і є, по суті, закинутим, хоча його територія та наявне майно було придбано приватною компанією.

Центральний районний стадіон

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Соціальний паспорт станом на 1 жовтня 2023 року
  2. ↑ Романівський селищний голова піде боронити країну в лавах ЗСУ
  3. ↑ Верховна Рада України (9 січня 2004). Постанова Верховної Ради України "Про відновлення селищу міського типу Дзержинськ Дзержинського району Житомирської області колишнього найменування та про перейменування Дзержинського району". Відомості Верховної Ради України (укр.). Київ. с. 20. Архів оригіналу за 21 грудня 2020. Процитовано 21 грудня 2020.
  4. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. demoscope.ru/weekly (рос.). Процитовано 16.03.2023.
  5. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  6. ↑ Чубинський Павло Платонович (1839 —1884) (1872). Том 7. Вып. 1. Евреи. Поляки. Племена немалорусского происхождения (рос) . С.-Петербург. Императорское русское Географическое общество. с. 224.
  7. ↑ Див.: К. Копержинський. Театральне та музичне життя на Поділлі // Записки історично-філологічного відділу Української академії наук. Київ, 1926, кн. VII-VIII, с. 139.
  8. ↑ Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — с.686. Процитовано 16.01.2023.
  9. ↑ В селищі Житомирської області центральна вулиця вже офіційно «Небесної сотні». www.zhitomir.info (укр.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 грудня 2020.
  10. ↑ Видатні люди - наші сучасники. http://www.irpin-bibl.kiev.sch.in.ua/. Процитовано 23 грудня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Романів та вся Романівщина: іст. нариси / Олександр Кондратюк ; Пол. наук. т-во у Житомирі. — Житомир: Євенок О. О., 2010. — 216 с. : фотоіл., табл. — Бібліогр.: с. 207—212. — 500 прим.
  • Romanów (3), Romanów Wielki, mko nad rz. Leśną // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 721. (пол.).— S. 721—722. (пол.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Романів_(селище)&oldid=43743594