Російське православ'я
Російське православ'я (рос. Русское православие), деколи відоме як московське православ'я[1] — це сукупність кількох церков у межах більшої спільноти східного православного християнства, літургія яких проводиться або традиційно проводилася церковнослов'янською мовою. Більшість церков російської православної традиції є частиною Східної Православної Церкви.
Історія[ред. | ред. код]
Історично термін «грецькі православні» використовувався для опису всіх східних православних церков, оскільки термін «грецький» може стосуватися спадщини Візантійської імперії.[2][3][4] Однак Вселенський Константинопольський патріархат, як центр влади, поступово втратить значну частину свого авторитету в очах православних вірян після унії з Римом в 1439 році. У грудні 1448 року Російська Православна Церква де-факто проголосила свою автокефалію, призначивши Іону, російського єпископа, митрополитом Київським і всієї Русі (з постійною резиденцією в Москві) без схвалення Константинопольського Патріарха Григорія III замість прихильника унії Ісидора Київського.[5][6] Після падіння Константинополя і припинення православно-католицької унії внутрішні проблеми щодо статусу Російської Церкви призведуть до поділу між грецькими й російськими вірянами в рамках Східного християнства. Втративши свій християнський базилік після турецького завоювання, московські правителі незабаром почали вважати себе справжніми царями (цей титул вже використовував Іван III), а тому, на їхню думку, центр Східної Православної Церкви повинен знаходитися в Москві, і, таким чином, єпископ Московський повинен стати главою православ'я.[7] Завдяки тому, що деякі православні віряни називали Москву «Третім Римом» або «Новим Римом», Російська Церква здобула вплив у православному світі за межами Османської імперії.[8] Після цієї події у слов'янському православному світі виникне низка доктринальних і літургійних розбіжностей, і він буде відрізаний від свого грецького побратима. Попри закінчення розколу в 1560 році, до середини 17-го століття релігійна практика Російської Православної Церкви відрізнялася від практики Грецької Православної Церкви. Зрештою, Патріарх Московський Никон реформував церкву і привів більшість її практик у відповідність до сучасних форм греко-православного богослужіння. Однак ці зміни були відкинуті великою групою традиціоналістів, які стали відомими як старообрядці.[9]
Церковні органи[ред. | ред. код]
Частина Східного православної спільноти[ред. | ред. код]
- Автокефальні Церкви:
- Чеська і Словацька Православна Церква
- Православна Церква в Америці (крім румунських, болгарських та албанських етнічних єпархій)
- Польська Православна Церква
- Російська Православна Церква
- Церкви, що належать до Російської Православної Церкви:
- Автономні Церкви (визнані):
- Автономні Церкви (напіввизнані):
- Екзархати:
- Архієпархія Російських Православних Церков у Західній Європі
- Патріарший екзархат у Західній Європі
- Патріарший екзархат у Південно-Східній Азії
- Російська Православна Церква у Фінляндії
- Патріарші парафії Російської Православної Церкви в США
- Церкви, що належать до Російської Православної Церкви:
- Церкви під юрисдикцією Константинопольського Патріархату (самі не є частиною російського православ'я):
- Автономні Церкви (визнані):
- Автономні Церкви (напіввизнані):
- Екзархати:
- Церкви з невизначеним статусом:
Поза межами православного спілкування[ред. | ред. код]
Неканонічні церковні структури, що відкололися від Російської православної церкви та її автономних церков:
- Американська Православна Католицька Церква (недійсна)
- Білоруська автокефальна православна церква
- Старообрядці
- Безпопівці
- Поморська староправославна церква
- Попівці
- Білокриницька ієрархія
- Російська православна старообрядницька церква
- Липованська православна старообрядницька церква
- Російська православна старообрядницька церква
- Єдиновірство
- Безпопівці
- Російська істинно-православна церква
- Російська православна автономна церква
Див. також[ред. | ред. код]
 | У Вікісловнику є сторінка російське православ'я. |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Московському православ’ю в Україні кінець. У Росії церковна криза відкладається – ненадовго. LB.ua. 20 вересня 2023. Процитовано 5 жовтня 2023.
- ↑ Boyd, Kelly, ред. (1999). Encyclopedia of historians and historical writing. London: Fitzroy Dearborn. ISBN 978-1-884964-33-6.
- ↑ Robarts - University of Toronto, Edwin (1903). The destruction of the Greek empire and the story of the capture of Constantinople by the Turks. London Longmans, Green.
- ↑ Millar, Fergus (2006). A Greek Roman Empire: power and belief under Theodosius II (408-450). Sather classical lectures. Berkeley (Calif.): University of California press. с. 279. ISBN 978-0-520-24703-1.
- ↑ Primacy and Synodality from an Orthodox Perspective. The Russian Orthodox Church. Department for External Church Relations. (англ.). Процитовано 5 жовтня 2023.
- ↑ ИОНА. web.archive.org. 29 березня 2015. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 5 жовтня 2023.
- ↑ Strémooukhoff, Dimitri (1953-01). Moscow the Third Rome: Sources of the Doctrine. Speculum (англ.). Т. 28, № 1. с. 84—101. doi:10.2307/2847182. ISSN 0038-7134. Процитовано 5 жовтня 2023.
- ↑ Parry, Kenneth; Hinnells, John R., ред. (2007). The Blackwell dictionary of Eastern Christianity (вид. 4. publ). Oxford: Blackwell Publishing. с. 490. ISBN 978-0-631-23203-2.
- ↑ Raskol | Split, Schism, Reformation | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 5 жовтня 2023.
Література[ред. | ред. код]
- Томас Бремер, Церква та імперія. Нариси історії російського православ’я. – К.: Дух і літера, 2018. – 264 с. ISBN 978-966-378-525-7
- Русское православие: вехи истории / Науч. ред. А. И. Клибанов. — М.: Политиздат, 1989. — 719 с. — 200 000 экз. — ISBN 5-250-00246-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Руслан Халіков. «Сучасне російське православ’я – це реконструкція з використанням контрафакта». Інтерв'ю для медіа "Ґрунт". 29 грудня 2022 р.
- Юрій Чорноморець. «Українське та російське православ’я: необхідність „перезавантаження“». Релігійнo-Інформаційна Служба України. 15 листопада 2011 р.
