Рятувальна капсула
Рятувальна капсула (англ. Capsule éjectable) — пристрій для викидання одного або групи пілотів (або космонавтів) з корпусу літака (або ракети) під час надзвичайних екстремальних умов, який встановлюють на певних літальних апаратах, що літають з великою швидкістю на великій висоті. Екіпаж залишається захищеним корпусом капсули до того моменту, поки зовнішні умови середовища не стануть безпечними для людини або пристрій торкнеться землі.
(зліва — розчинена; справа — зачинена)
Небезпечним середовищем може бути не тільки повітря або космос, але й вода, пожежа, дим, які роблять необхідною евакуацію після аварій чи воєнних дій.
На початку 1950-х років у військовій авіації стали з'являтися нові літаки, які могли літати на дуже великій висоті з надзвуковою швидкістю. Перший американський серійний літак корабельної авіації Дуглас F4D «Скайрей» злетів у липні 1954-го року. Його максимальна швидкість становила 1 200 км/год і він міг досягти висоти 17 000 м. На такій висоті і на такій швидкості звичайний парашут, ні навіть крісло-катапульта, уже не могли зберегти життя пілота у випадку аварії. Тому виникла потреба механічно ізолювати людину від руйнівної дії зовнішнього середовища.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2b/Convair_XB-58_Hustler_during_takeoff_061101-F-1234P-008.jpg/200px-Convair_XB-58_Hustler_during_takeoff_061101-F-1234P-008.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b9/North_American_XB-70A_Valkyrie_escape_capsule_during_a_test_061122-F-1234P-030.jpg/240px-North_American_XB-70A_Valkyrie_escape_capsule_during_a_test_061122-F-1234P-030.jpg)
Коли в 1961 році з'явився перший у світі надзвуковий стратегічний бомбардувальник B-58 «Гастлер», максимальна швидкість якого — 2 476 км/год, а практична стеля — 19 300 м, типові крісла-катапульти трьох членів екіпажу виявилися надзвичайно небезпечними. Для збереження життя екіпажу компанія Stanley Aircraft Corp. розробила рятувальну капсулу, яка в кінці 1962 року була впроваджена в експлуатування. Це дало можливість екіпажу безпечно покидати літак при подвійній швидкості звуку (число Маха = 2).[1]
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/7c/North_American_XB-70_in_Flight_EC68-2131.jpg/260px-North_American_XB-70_in_Flight_EC68-2131.jpg)
21 вересня 1964 року в «аерокосмічній столиці» Америки, місті Палмдейл, здійснив свій перший політ бомбардувальник XB-70 «Валькірія» (62-001), який повинен був літати зі швидкістю, яка близька до числа Маха = 3 на висоті 21 000 м. Для нього також була розроблена рятувальна капсула.[2] Другий літак цього типу XB-70 «Валькірія» (62-002) 8 червня 1966 року зазнав аварії після зіткнення в повітрі з літаком супроводу винищувачем F-104 «Старфайтер», пілот якого загинув у аварії. Під час аварії лікоть пілота «Валькірії» Ала Вайта висунувся з рятувальної капсули і заблокував закриваючі стулки. Пілот з усіх сил намагався звільнити лікоть і як тільки йому це вдалося капсулу викинуло з літака. Однак через біль і розгубленість Вайт не зміг запустити вручну подушку безпеки, яка мала пом'якшити удар під час приземлення. Пілот-випробувач Аль Вайт завдяки рятувальній капсулі врятувався, хоч і був травмований. Тимчасом як другий пілот, майор Карл Крос, загинув у катастрофі, оскільки його рятувальна капсула не змогла відокремитися від літака.[3]
У 1960-х, 1970-х роках для рятування пілотів було запропоновано метод викидання з літака всієї кабіни разом з екіпажем. Така кабіна була встновлена на американський двомісний тактичний бомбардувальник F-111 «Ардвак». Під час аварії члени екіпажу залишаються на своїх робочих місцях. Один великий парашут сповільнює падіння кабіни, а система подушок безпеки пом'якшує її приземлення. Коли кабіна сідає на воду, то надуваються додаткові подушки для збільшення плавучості. Також кабіна може служити притулком для екіпажу до моменту прибуття рятувальної команди.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/36/Freedom_7_Diagram.jpg/240px-Freedom_7_Diagram.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3c/Vostok1_descent_module.jpg/160px-Vostok1_descent_module.jpg)
У 1961 році, коли на пілотованому космічному кораблі «Восток-1» 12 квітня було виведено на орбіту Землі першу у світі людину — Юрія Гагаріна, а 5 травня — першого астронавта Алана Шепарда у суборбітальний політ, на борту «Свобода 7» (Freedom 7) за першою пілотованою космічною програмою США «Меркурій» (Mercury), виникла проблема створення рятувальної капсули для евакуації людей у випадку виникнення аварійної ситуації на космічному апараті.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/4b/Recovery_of_Alan_B._Shepard.jpg/280px-Recovery_of_Alan_B._Shepard.jpg)
Спускний апарат «Востока-1» мав форму кулі з діаметром 2,3 м і масою 2,46 т. Всередині у кріслі-катапульті розміщувався космонавт, також у кабіні були розміщені телевізійні камери, радіоапаратура і наукові прилади. Під час зниження спускного апарату космонавт катапультувався і приземлився на парашуті. В той час як спускний апарат «Свободи 7» фактично уже був рятувальною капсулою, яка приводнилася на двох парашутах, гальмівний був випущений на висоті ~ 6,4 км і основний ~ 3,0 км. Через кілька хвилин після приводнення прибув рятувальний вертоліт. Шепард вибрався через люк і перебрався у вертоліт, котрий переніс його і капсулу на палубу авіаносця «Лейк Шемплейн».
- ↑ Рятувальна капсула В-58А ejectionsite.com (англ.)
- ↑ Рятувальна капсула XB-70 «Валькірія» ejectionsite.com (англ.)
- ↑ Бюлетень центру НАСА імені Армстронга: XB-70 Валькірія [Архівовано 2016-01-01 у Wayback Machine.] nasa.gov 01.03.2014 (англ.)