Сакамото Рьома

Сакамото Рьома
яп. 坂本 龍馬
яп. 坂本 直陰
яп. 坂本 直柔
яп. 才谷 梅太郎
яп. 自然堂
яп. 坂本竜馬
Ім'я при народженніяп. 坂本 直陰
яп. 直柔
Псевдо才谷 梅太郎 і 西郷伊三郎
Народився3 січня 1836(1836-01-03)[1]
Провінція Тоса, Південноморський край, Японія
Помер10 грудня 1867(1867-12-10)[1] (31 рік)
Кіото, Японія
·загиблий у бою
ПохованняRyōzen Cemeteryd
КраїнаЯпонія
Місце проживанняЕдо
Kyōtod
Фукуяма
Наґасакі
Діяльністьполітик, підприємець, самурай
ВчителіСакума Сьодзан і Katsu Kaishūd
Знання мовяпонська[2]
ЧленствоKaientaid
Magnum opusSenchū hassakud і Shinseifukōryō Hassakud
ПартіяTosa kinnō-tōd
БатькоSakamoto Naotarid
МатиSakamoto Kōd
РодичіSakamoto Naod, Naohiro Sakamotod і Sakamoto Haruid
Брати, сестриSakamoto Gonpeid і Сакамото Отомеd
У шлюбі зNarasaki Ryōd
Автограф

Сакамо́то Рьо́ма (яп. 坂本龍馬, さかもとりょうま; 3 січня 1836 — 10 грудня 1867) — японський політичний і громадський діяч періоду Едо. Один із національних героїв Японії. Справжнє ім'я — Сакамото Наона́рі[3]. Псевдонім — Сайда́ні Уметаро́[4]. Вшановується як синтоїстьке божество в токійському Святилищі Ясукуні. Зайняв друге місце у загально-національному опитуванні «Великі японці» (2006).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 3 січня 1836 в призамковому містечку Коті уділу Тоса-хан провінції Тоса. Він був другим сином Сакамото Хатібея. Його рід походив із заможних купців, які за головування Сайдані Кенсуке, прадіда новонародженого, придбали собі статус земельних самураїв найнижчої категорі ґосі[5] та прізвище Сакамото. Щорічний дохід роду був високим і становив 197 коку на рік.

В дитинстві Рьома вчився погано і вважався тугодумом. Попри це, хлопець відшліфував свій характер завдяки фехтуванню у призамковій школі під керівництвом Хінено Бендзі. 1853 року він продовжив навчання в Едо, де опановував фехтувальний стиль «Меч полярної зірки»[6] у вчителя Тіби Садакіті. За рік Рьома повернувся на батьківщину, але 1856 року вдруге вирушив у подорож з метою вдосконалити мистецтво меча. Він здобув собі славу фехтувальника, отримав диплом майстра вищезгаданого стилю і 1858 року повернувся додому.

У вересні 1861 вступив до політичної організації «Тоська партія підтримки монархії»[7], яка стояла на позиціях руху «Шануймо Імператора, виженемо варварів!». За два місяці, під приводом тренування з фехтування, він полишив батьківщину і на початку 1862 року прибув до міста Хаґі в Тьосю-хані, де зустрівся із Кусакою Ґенсаєм. Під впливом останнього Рьома повернувся додому і без дозволу удільної адміністрації назавжди полишив рідний Тоса-хан. Фехтувальник вирушив до Едо через Осаку та Кіото.

Рьома особливо захоплювався твором «Торгівля і мореплавання»[8] Кавати Сьорю. Прибувши до Едо, він зустрівся із Кацу Кайсю, урядовцем сьоґунату, який керував реформами японського флоту. Вражений його знаннями, Рьома став його учнем. Він полишив ксенофобські ідеї й розпочав інтенсивно вивчати мореплавство. Наполегливість і завзяття Рьоми здобули йому посаду помічника Кацу. 1863 року, з дозволу сьоґунату, він брав участь у заснуванні тренувального центру військово-морських сил в Кобе і став його головою. Проте через раптову відставку Кацу, Рьому звільнили, а центр розформували. Під час перебування в Едо, він познайомився із Мацудайрою Йосінаґою, Йокої Сьонаном, Юрі Мімасою, Окубо Тадіхіро та Сайґо Такаморі.

Кацу Кайсю
Рьома
Рьо, дружина Рьоми
Накаока Сінтаро

Після розпуску центру Рьома отримав протекцію уділу Сацума-хан і 1865 року разом із однодумцями заснував у Наґасакі підприємство «Камеяма» для торгівлі з закордоном. Під прикриттям цього підприємства, 7 березня 1866 року в Кіото він спромігся укласти таємний союз між Сацума-ханом і Тьосю-ханом, які планували повалити сьоґунат. Під час укладання, спільно з товаришем Накаокою Сінтаро, Рьома грав роль посередника між обома уділами. 23 днями поспіль його вислідили урядовці сьоґунату та кіотська поліція, які спробували заарештувати його у будинку купця Терадая. Проте Рьому врятувала названа донька купця, Рьо, яка навела переслідувачів на хибний слід. Згодом він одружився з цією дівчиною; союз же, який був укладений за його посередництва, став фатальним для сьоґунату.

У 1867 в Наґасакі зустрівся із Ґото Сьодзіро, офіційним представником Тоса-хану і своїм колишнім переслідувачем. Останній перебував в Наґасакі для контролю за торгівлею хану. Тоса-хан відчував безперспективність ідеї розподілу влади між самурайством та аристократією і поступово переходив на антиурядові позиції. Через це влада хану простила Рьомі та його побратиму Накаоці Сінтаро самовільну відлучку 1862 року й призначила їх на посади голів допоміжних морських і сухопутних сил хану.

В липні 1867, у супроводі Ґото, Рьома вирушив човном до Кіото. Своє бачення майбутнього устрою Японії він виклав у «Восьми корабельних пунктах», які склав під час подорожі. В них він закликав до скасування сьоґунату через повернення владних повноважень Імператору, побудови унітарної держави, впровадження парламентської системи управління, встановлення рівноправних відносин із іноземними державами. В листопаді того ж року, під впливом цих пунктів, голова Тоса-хану Ямауті Тойосіґе запропонував 15-му сьоґуну Токуґава Йосінобу зректися і повернути владу Імператору в обмін на створення всеяпонського уряду нового зразка. Сьоґун погодився, оголосив про свій намір підлеглим і 9 листопада повернув монарху свою посаду, титули і владні повноваження.

Наприкінці життя Рьома виконував функції посланця Тоса-хану в Наґасакі та Фукуй, де обговорював з японськими політиками та інтелектуалами форму організації майбутнього уряду. Проте 10 грудня 1867 перебуваючи інкогніто на постоялому дворі Омія в Кіото, його викрив патруль сьоґунату. В нерівному бою із правоохоронцями 31-річний Рьома загинув. Поховали його в Святилищі Ґококу в Кіото.

Незважаючи на стримані оцінки діяльності Сакамото Рьоми сучасниками та істориками, його образ був ідеалізований в японській пресі, літературі та мистецтві. Завдяки цьому ім'я стало широко відомим в Японії. На батьківщині Рьоми споруджено музей на його честь.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Encyclopædia Britannica
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. яп. 坂本直柔, さかもとなおなり
  4. яп. 才谷梅太郎, さいだにうめたろう
  5. яп. 郷士, ごうし
  6. яп. 北辰一刀流.
  7. яп. 土佐勤王党.
  8. яп. 通商航海論.
  9. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.

Посилання

[ред. | ред. код]