Короненко Світлана Анатоліївна
| Короненко Світлана Анатоліївна | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народилася | 16 липня 1960 (63 роки) Фастів Київської області | |||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Національність | українка | |||
| Діяльність | письменниця, журналістка | |||
| Мова творів | українська | |||
| Жанр | поезія, проза | |||
| Magnum opus | «Містерії», «Дебора», «Замовляння на білоруську мову» | |||
| У шлюбі з | Михайло Федотович Слабошпицький | |||
| Нагороди |  | |||
| | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Короне́нко Світла́на Анато́ліївна (16 липня 1960 року, м. Фастів, Київська область, УРСР, СРСР) — українська письменниця і журналістка. Живе і працює у Києві.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в інтернаціональній родині. Батько — українець, мама — білоруска. Перші вірші написала у 5 класі. Друкувалася у фастівській міськрайонній газеті «Перемога». Була учасницею літературної студії при редакції газети.
Закінчила Фастівську середню школу № 9 (тоді — російську).
З 1979 — студійка літературної студії, якою керував поет Володимир Забаштанський.
Після першої вибухової публікації віршів з передмовою Івана Драча у «Літературній Україні» (1978) про молоду поетесу вже писали як про «нашу Рембо».
Була учасницею Восьмої всесоюзної наради молодих письменників 1984 року у Москві. Тоді ж стала лауреаткою премії московського журналу «Юность» за добірку перекладених російською мовою віршів.
Світлана Короненко — одна з яскравих представниць плеяди «вісімдесятників», її вірші є в антології молодої поезії «Вісімдесятники», укладеної і виданої Ігорем Римаруком в Едмонтоні в 1990 році.
Закінчила факультет журналістики Київського університету (спеціалізація радіожурналістика) (1985).
1982 видала першу поетичну книжку «Сузір'я веснянок» у видавництві «Радянський письменник». І відразу була прийнята до Спілки письменників з рекомендаціями Івана Драча, Ірини Жиленко, Володимира Забаштанського.
Видала ще дві поетичні книжки «Голос дощу» (видавництво «Молодь»,1988) і «Під світлом летючих псів» (видавництво «Радянський письменник», 1991).
Після 2000-го[ред. | ред. код]
2000 року — перше поетичне вибране «Ворожба на віршах» у київському видавництві «Ярославів Вал». 2003 року в Росії вийшла поетична книжка Світлани Короненко «Ворожба на виршах» у перекладі російською Миколи Іванова.
Після 2000 року всі книжки С. Короненко виходять у видавництві «Ярославів Вал».
З кінця 90-х і до 2016 року віршів не писала.
Поетичні книжки «Нічний політ»(2009) ї «Зі старого манускрипту» (2014) — це вибрані твори поетеси.
2017-го, після тривалої поетичної перерви, виходить поетична книжка «Вірші з осені». Вона являє собою вже «іншу» Світлану Короненко. Якщо рання Короненко писала білі вірші і верлібри, то Короненко зразка 2017-го — це вже поетеса класичного римованого вірша, часто експериментального.
2018-го виходить поетична книжка «Дебора», 2019-го — «Містерії», 2020-го — «Замовляння на білоруську мову».
На вихід кожної книжки з'являються численні захоплені рецензії, а кожна презентація збирає повні зали слухачів. На її вечорах виступають Дмитро Павличко, Світлана Йовенко, Любов Голота, Павло Мовчан, Василь Герасим'юк, Теодозія Зарівна, Валентина Давиденко, Олена О'Лір, Надія Гаврилюк, Валерій Корнєєв… А вечори ведуть Микола Жулинський, Іван Малкович, Наталка Сумська…
Співпраця з благодійним фондом «Ліга українських меценатів»[ред. | ред. код]
З 1999 року розпочала співпрацю з фондом. З 2000-го стала літописцем Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/uchnivski-konkursi/mizhnarodnij-konkurs-z-ukrayinskoyi-movi-imeni-petra-yacika
Численні світлини і відео з усіх двадцяти конкурсів, інтерв'ю з президентом Ліги українських меценатів Володимиром Загорієм та багатьма учасниками, організаторами і меценатами цього, вже легендарного, патріотичного марафону можна знайти в багатьох періодичних — як українських, так і закордонних — паперових виданнях та в інтернеті. Зокрема, за 2020: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/volodimir-zagorij-sogodni-u-molodi-vidchutnij-zapi/
Брала інтерв'ю у Петра Яцика і його доньки Наді Яцик.
Про Петра Яцика написала спогад, оприлюднений у книжці спогадів про нього «Меценат, який не відмовився бути українцем» (видавництво «Ярославів Вал»,2003).
Українське радіо[ред. | ред. код]
З 1993 року працює на Українському радіо. http://www.nrcu.gov.ua/
Працювала в літературній редакції Всесвітньої служби Радіо Україна (1993—1995), готуючи мистецькі програми для українців діаспори.
З 1995 р. — у літературній редакції Творчого об'єднання мистецьких програм, згодом — радіо Культура: редактором, заступником завідувача літературної редакції, заступником директора радіо Культура.
Була ведучою багатьох прямих ефірів.
Готувала програми з найзнаковішими письменниками України — Павлом Загребельним, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Володимиром Дроздом, Анатолієм Дімаровим та багатьма іншими.
Сотні поетичних програм з творами українських і закордонних поетів, підготовлених редактором Світланою Короненко, прозвучали в ефірі Українського радіо, як на Першій програмі УР, так і на Третій.
2006 року Українське радіо започаткувало Перший всеукраїнський конкурс радіоп'єс під девізом «Відродимо забутий жанр». Світлана Короненко була головою оргкомітету і «мотором» цього унікального проекту. http://www.golos.com.ua/article/183719 Конкурс мав великий резонанс і щороку організатори отримували сотні робіт. До журі конкурсу входили відомі письменники і актори (Наталка Сумська, Анатолій Хостікоєв, Лариса Хоролець та ін.), а головою журі був Михайло Слабошпицький.
Нагородження переможців конкурсу щоразу перетворювалися на справжні мистецькі дійства і відбувалися у прямому ефірі у Будинку звукозапису Українського радіо. http://slovoprosvity.org/2010/03/10/vidrodymo-zabutyy-zhanr/
https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/dvichi-na-misyac-radiopremiera
Чотири конкурси справді відродили на УР жанр радіоп'єси, і сьогодні у його фондах вже зберігаються десятки радіопостановок сучасних радіодраматургів, переможців конкурсу, у виконанні багатьох провідних акторів сучасності.
З 2021-го року, після смерті чоловіка Михайла Слабошпицького, працює виконавчою директоркою Благодійного фонду «Ліга українських меценатів» і директоркою видавництва «Ярославів Вал». Веде проект «Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика».
Переклади
- «Створення світу триває», збірка українських верлібрів румунською мовою. Твори 30 авторів.[1]
- «Чоловік, жінка і парасоля», збірка українських верлібрів азербайджанською мовою. Твори 30 авторів.[2]
- Окремі вірші перекладені російською і грузинською мовами.[3]
- перекладено вірш білоруською мовою.[4]
Відзнаки[ред. | ред. код]
- 2006 — премії ім. Д. Нитченка[5]
- 2008 — премії імені Володимира Свідзінського,[6] імені Івана Франка,[7] ім. Г.Сковороди[6]
- 2009 — Орден Святого Миколая Чудотворця (УПЦ КП)[8]
- 2010 — премії імені Михайла Коцюбинського,[6] мистецька премія «Київ»,[6] імені Олекси Гірника,[6] імені Миколи Гоголя «Тріумф»,
- 2017 — премія імені Василя Симоненка[9]
- «Дебора» — найкраща українська книжка 2018 року за версією ПЕН (українська поезія)[10]
- 2019 — премії «Золотий Лев», імені Володимира Сосюри,[11] газети «Літературна Україна» за найкращу поетичну публікацію 2019 року
- 2020 — премія імені Олекси Влизька,[12] імені Івана Багряного[13]
- Орден святої великомучениці Варвари
Аудіозаписи[ред. | ред. код]
Світлана Короненко. "Замовляння" ("Говори про любов!..") : https://www.youtube.com/watch?v=SXGRXE_Pv0k
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ У Кишиневі вийшла антологія українського верлібра. 04.09.2016. Архів оригіналу за 16 жовтня 2016. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ В Баку перекладено українські верлібри азербайджанською мовою. 18.03.2017. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 5-23. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ // Літературна Україна. — 2020. — 28 червня. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
- ↑ ЕСУ. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
- ↑ а б в г д Муратова В. Всесвіт Світлани Короненко / Вікторія Муратова // День. — 2018. — 20 лютого. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
- ↑ Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 листопада 2020.
- ↑ Відзнаки організаторам конкурсу. Слово просвіти. — 2009. — 14 травня.
- ↑ Комісія визначила лауреатів Симоненківської премії // Новини Черкас. — 2017. — 06 грудня. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- ↑ У Держкомтелерадіо визначили «Кращу книгу України» 2018 року[недоступне посилання]
- ↑ Наукова бібліотека ім. М.Максимовича. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
- ↑ Світлані Короненко вручили премію імені Олекси Влизька. Офіційний сайт Шполянської РДА. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
- ↑ Козак С. Світлана Короненко — цьогорічна лавреатка премії імені Івана Багряного / Сергій Козак // НСПУ. 2020, 13 жовтня. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія сучасної України [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Віртуальний музей інституту журналістики [Архівовано 7 грудня 2020 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Короненко Світлана Анатоліївна |
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Короненко Світлана Анатоліївна |
|
|