Смбат Спарапет

Смбат Спарапет
Народився1208[1][2][…]
Помер1276[1][2][…] або 6 березня 1276
·загиблий у бою
Діяльністьісторик
Військове званняСпарапет
БатькоConstantine of Baberond
МатиAlix of Lamprond
Брати, сестриГетум I і Q45228985?
ДітиQ45296424?

Смбат Спарапет (вірм. Սմբատ Սպարապետ), або Смбат Гундстабл (1208(1208)—1276), — вірменський воєначальник, державний діяч, дипломат, правник і історик.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Смбат походив з роду Хетумідів. Син Костандина Пайла і Тама Віці, сестри Нерсеса Ламбронаці. Старший брат царя Хетума I. Від 1226 року був вірменським спарапетом — головнокомандувачем військ — близько 50 років вів переможні війни. 1243 року в Кесарії провів з монгольським воєначальником Байджу переговори, внаслідок яких було укладено взаємовигідний мир. 1248 року відвідав Каракорум і вів переговори з монгольським ханом про майбутній візит Хетума I і подробиці вірмено-монгольської угоди. 1250 року повернувся на батьківщину, а 1254 року супроводжував Хетума I в Каракорум, де було підписано нову вірмено-монгольську угоду.

Загинув під час битви в Сарвандікарі 1276 року.

Праці

[ред. | ред. код]

1265 року завершив свій відомий судебник — «Судебник Смбата Спарапета»[4]. Судебник використовувався в Кілікійській Вірменії до самого розпаду цього царства в 1375 році. У 1252—1253 роках із старофранцузької мови переклав «Антіохійські асизи»[5].

Від його імені збереглися деякі інші твори і листи. Наукову цінність становить лист королю Кіпру Генріху Лузіньяну, датований 1247 роком. Написав поему, присвячену битві вірменських військ проти Єгипетського султанства 1266 року.

Смбат Спарапет займався також граматикою.

Літопис

[ред. | ред. код]

Автор «Літопису», що охоплює опис подій у Вірменії і Кілікії від 951 до 1272 року. Працю продовжили інші хронографи, довівши до 1336 року. Період X—XII століть виклав на основі праць Матеоса Урхаєці[ru], Григора Ереца, Михайла Сирійця і Гулієльма Тюроського. Смбат Спарапет повідомляє подробиці про вірмено-візантійські, вірмено-арабські, вірмено-грузинські, вірмено-сельджуцькі відносини, військові і політичні відносини з монголами, про візит Хетума I в Каракорум, еміграцію вірмен з історичної території Великої Вірменії, засуджує політику хрестоносців щодо Кілікії. Повідомляє подробиці про вірменських князів, належні їм землі і права, внутрішні суперечки. Ці відомості дають певне уявлення про загальний стан суспільно-політичного життя в Кілійській Вірменії.

Уперше «Літопис» видано в Москві 1856 року[6]. 1862 року В. Ланглуа частково переклав і видав історію Смбата Спарапета в Санкт-Петербурзі, 1869 року історію видано в Парижі (Е. Дюлоріє). Фрагмент опису вторгнення монголів із Середньої Азії в Іран переклав та видав К. Патканян в 1873 році.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #131569198 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Swartz A. Open Library — 2007.
  3. ↑ а б в Faceted Application of Subject Terminology
  4. ↑ Судебники Мхитара Гоша и Смбата Спарапета — памятники применения медицины в следственной и судебной практике средневековой Армении. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 квітня 2020. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  5. ↑ «Антиохийские ассизы» по переводу Смбата Спарапета, армянского историка III в. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 7 вересня 2009. [Архівовано 2011-11-03 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Ком. 134

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Смбат_Спарапет&oldid=43847077