Сульфіди
Сульфі́ди — солі сульфідної кислоти.
За розчинністю всі сульфіди поділяють на три групи:
- розчинні у воді (сульфіди лужних і лужноземельних металів),
- нерозчинні у воді, але легко розчинні в кислотах (сульфіди заліза, цинку, мангану й ін.),
- нерозчинні не тільки у воді, але і в кислотах (сульфіди міді, свинцю, ртуті тощо).
Різною розчинністю сульфідів користуються в аналітичній хімії для розділення катіонів різних металів за допомогою сірководню. Так, якщо на слабокислий розчин солей, що містять катіони Ca2+, Zn2+ і Cu2+, подіяти сірководнем, то в осад виділиться сульфід міді CuS↓, а перші два катіони залишаться в розчині. Якщо до розчину додати гідроксиду амонію до слаболужного середовища і знову пропустити сірководень, то в осад виділиться сульфід цинку[en]:
- ZnCl2 + H2S = ZnS↓ + 2HCl
При цьому кислота, що утворюється внаслідок реакції, нейтралізується надлишком лугу. Таким чином, усі три катіони можна відділити один від одного.
Неорганічні сульфіди — сполуки сірки з металами, а також більш електропозитивними ніж сірка неметалами. Загальна формула сульфідів — M2Sn, гідросульфідів — M2(HS)n, де М — електропозитивний елемент, n — ступінь його окиснення. Сульфіди можна розглядати як похідні сірчистого водню H2S, або, рідше, високосірчистих воднів, особливо H2S2. Ряд елементів утворює полісульфіди.
Див. органічні сульфіди
Це сполуки із загальною формулою RSR', де R і R' — органічні радикали. Зустрічаються в нафтах.
Сполуки R–[S]n–R з ланцюгом атомів S (n = 2) i R ≠ H.
- Деркач Ф. А. Хімія. — Львів : Львівський університет, 1968. — 312 с.