Сілець (Червоноградська міська громада)

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (червень 2017)

Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (червень 2017)

село Сілець
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Червоноградський район
Тер. громада	Червоноградська міська
Код КАТОТТГ	UA46120130140066919
Основні дані
Засноване	у 1468 князями Белзькими
Населення	3849
Площа	74.88 км²
Густота населення	433,93 осіб/км²
Поштовий індекс	80086
Телефонний код	+380 3257
Географічні дані
Географічні координати	50°17′57″ пн. ш. 24°11′53″ сх. д. / 50.29917° пн. ш. 24.19806° сх. д. / 50.29917; 24.19806
Водойми	р. Болотня, р. Рата
Відстань до залізничної станції	(м. Соснівка) 3 км
Місцева влада
Адреса ради	80086, Львівська обл., Червоноградський р-н, с. Сілець
Староста	Саїв Марія Петрівна
Карта
Сілець
Сілець
Мапа
Сілець у Вікісховищі

Сіле́ць — село в Україні, у Червоноградському районі Львівської області. Населення становить 3849 осіб. Стара назва села «Сілець Белзький».^[1]

Через територію села проходить регіональний автошлях Р15.

Площа 7488 гектарів (74.88 км2) 

Присілки: Копані, Заболотня, Параньки, Дженджерівка, Гостинець, Підберезина, Бірок, Солтиси, Майдан, Зарудні, Вільшина, Груби, Підрочин, Насалі (якийсь час належали до Мостівського староства^[2]), Тетерівець.

Перші назви вулиць з'явились у 1987 році.

Засновано село Сілець було у 1465 році удільними князями Белзькими. Село Siedlec (Сідлець, Сіделець), біля якого розташоване гирло річки Рата, згадано у 1 Т. хроніки Яна Длугоша (до 1480 р.)^[3]. Таким чином, підтверджується народна легенда (див. нижче), що в подальшому із назви села випав склад «де.» Люди в цій місцевості оселялися ще у бронзову добу (кінець XV — початок XI ст.ст. до н. е.), про що свідчать археологічні знахідки. Так, 1803 року під час господарських робіт на південь від села було виявлене поховання, викладене камінням, у якому знайшли бронзовий браслет і перстень, а також кам'яний топірець. У 1876 році під час організованих там же археологічних розкопок під керівництвом доктора Я. Комерніцкого було зібра но велику кількість крем'яних знарядь праці.

На околиці первісного села стояла капличка і криниця. Це місце, оточене великими розлогими дубами і липами, люди називали «базаром». 

Під час з одного з татарських нападів під проводом Ахмеда Гірея в 1500 році Сілець був пограбований і повністю спалений. Це місце назвали «Кровавиця» (знаходиться на присілку Бірок). Після цього погрому появилось нове село, але воно сховалось в глибині лісу, мочарів і річки Рати. Люди шукаючи порятунку втікали, знаходили своє сховище у густій вільшині, потім деякі і посилилися там. На честь цього було названо присілок Вільшина.

Село детально описане в королівській люстрації 1565 р.^[5]

Селяни займалися в основному землеробством та домашнім промислом. Населення повинне було виконувати триденну панщину у своїх панів. Єдиним порятунком для них могла бути церква. Так у 1762 році на цвинтарі біля каплиці у вигляді корабля над річкою Ратою була збудована церква. Першим священиком, який побудував церкву, був священик Сіновський.

1770 р. в селі розгулялася «мертва хвороба», яка забрала в могилу багато жителів села, а в 1775 р. чимало лиха завдали сильні морози які теж спричинили загибель людей і худоби. 

У 1848 р. була скасована панщина й на честь цієї події люди поставили пам'ятний знак під назвою «Свобода». Того ж року в село прибув священик Василь Чернецький, який почав вести дуже велику просвітницьку роботу серед населення. У Сільці особливо активізується його творча й зокрема краєзнавча робота, адже чоловік був талановитим західноукраїнським краєзнавцем і просвітителем. Василь Чернецький написав понад сто краєзнавчих нарисів і досліджень у тому числі про Сокаль, Кристинопіль, Белз, В.Мости, Тартаків, Варяж, Сілець, Бутини, Двірці та багато інших міст і сіл. На його творчість і здоров'я негативно вплинула смерть дочки 1888 року. Розповідаючи згодом у Книзі Місійній про село Сілець і церкву, він говорив, що там неподалік «для мене приготовлена могила, в котрій спочиває моя незабутня доня, підтята в цвіті віку косою смерті». 

Василь Чернецький дуже багато зробив для церкви й села. Було куплено 500 кг. дзвонів, великий образ Серця Христового, який прислано з Відня. Заснував Братство тверезості проти пияцтва, у якому була заведена книга, де записували всіх пияків. Пізніше цю книгу було кинуто в річку.

У 1878 р. розпочалося прокладання гостинця, який зв'язував село з Великими Мостами і Кристинопілем. Перша школа в Сільці була дяківська — 2 класи. Першим учителем якої був Терех.

У «Словнику географічному Королівства Польського та інших слов'янських країн» (пол. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.— Том X, 1889 рік) Сілець згадується як невелике село, у якому було 48 будинків та 271 мешканець. На той час рілля становила 311 мір (1 міра — 1,093 га), луки — 36 мір, пасовища — 24 міри і ліси — 23 міри.

У другій половині XIX століття в селі була побудована цегельня для випалювання цегли. Чернецький хотів побудувати цегляну церкву, але дідич (шляхтич Мадейський) змовився з повітовою владою й будівництво заборонили, а цегельня закрилась. Із наявної цегли побудували паркан і дзвіницю, які стоять і досі. У 1893 р. Чернецький побудував дерев'яний міст через річку Рату. 

На межі ХІХ - ХХ століть кількість населення Сільця Белзького серйозно зросла. Так, у 1897 р. воно становило вже 2757 осіб, а в 1904 р. - 3379 осіб.

У 1918 р. утворено ЗУНР. Стрільці з Сільця служили в 5-тій Сокальській вартовій сотні УГА. 

1 квітня 1930 р. вилучена частина сільської гміни Сілець Белзький Сокальського повіту Львівського воєводства й з неї утворена самоврядна сільська гміна Завоня того ж повіту й воєводства^[6].

На 1 січня 1939-го в селі Сілець з 3560 жителів було 3160 українців-греко-католиків, 110 українців-українців-римокатоликів (у власне селі), 130 поляків (переважно на розкиданих по лісах присілках) і 160 євреїв, а в польській колонії Завоня з 340 жителів було 10 українців, 320 поляків і 10 євреїв^[7].

30 червня 1941 р. було проголошено самостійну Україну й Іван Климів був обраний членом Державного правління. Він проводив велику роботу в Сільці.

У грудні 1941 р. була побудована в с. Сілець читальня «Просвіта». 

6 березня 1944 р. німці спалили село й стратили 56 жителів.^[8] Жертвами Другої світової війни стали 124 жителі села, яким побудовано пам'ятник. 

У 1950 р. почалася насильна колективізація земель в колгоспи. У 1955 р. розпочалось будівництво шахт у спорудження яких брали участь і жителі села. 

У 1989—1990 рр. почалося національне-духовне відродження села. 

11 липня 1993 р. у с. Сілець відкрито пам'ятник Івану Климіву «Легенді».

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[9]:

На території сільської ради знаходиться цвинтар, де поховані вояки австро-угорської армії, що загинули в околицях села під час боїв у Першій світовій війні 1914 року. Також, там поховані деякі воїни УПА.

Село розташоване південніше міста Сокаля на 23 км і складається з 14 присілків, назва кожного має свою історію та походження.

За народною легендою назва села Сілець походить від слова сідельце. У той час коли на Україну нападали монголо-татари, тут зупинився козак «сідельце» на осілому коні зі своєю дружиною, побудувавши першу хату, він тут і оселився. Із часом зі слова сідельце випало «де», тому що так легше вимовляти, і утворилась назва Сільце, а сучасна — Сілець. 

• Присілок Бірок, за згадкою старожилів вважається першим поселенням. Його назва походить від слова «бір», тобто дуже заліснена місцевість, де розпочалась перша вирубка лісу. Перші хати, які будувались були з лісу, точніше дерев'яні. На цьому ж присілку і є місце, яке люди з давніх часів називають «Кровицею», що пов'язано з існуючою легендою. Ще за часів монголо-татарського нападу на цьому місці «кров текла рікою» людей, які тут жили нещадно вбивали, різали, ґвалтували — відбувалася кривава січ між козаками та татарами.
• Присілок Вільшина — місцевість, де багато вільхи.
• Присілок Заболотня — заболочена територія вздовж р. Болотня (р. Струга).
• Присілок Гостинець розкинувся вздовж битого шляху, що був прокладений, з'єднуючи Сокаль з Великими Мостами, який назвали Гостинцем. 
• Присілок Копані — назва походить від існуючої легенди, що першим жителем тут був пан Коп та пані Ані. Тепер присілок складається з двох частин: Старі Копані, Нові Копані і є найбільшим присілком.
• Присілок Параньки — назва теж легендарного походження, згідно неї першою жителькою, що оселилась на Пониззі (так називали цю місцевість) була баба Паранька, яка сподобала собі це місце і хату свою перевезла і залишилась там жити постійно.
• Присілок Підрочин — назва походить від урочища «Рочин», з яким межує цей присілок, місцевість під великим рочином, ровом, як кажуть місцеві люди.
• Присілок Підберезина — місцевість під березовим гаєм.
• Присілок Майдан — Зарудні — місцевість, «пляц», де селяни збирались на «схід».
• Присілок Тетерівець  — місцевість, де водилось багато тетеруків.

Ще є присілки: Груби, Джинджирівка, Насалі, Солтиси.

Діяльність підприємств гірничо-видобувного комплексу призвела до значних змін природних ландшафтів на території Сілецької сільської ради. Спостерігається просідання поверхні землі в місцях відпрацювання вугільних пластів до 2-4 метрів, що призводить до затоплення та підтоплення значних ділянок на території населеного пункту і виходу з ладу інженерних комунікацій. Екологічно небезпечними є також хвостосховище збагачувальної фабрики, склади вугілля, ставки-накопичувачі та відстійники шахтних вод.

За 30 років продукти діяльності збагачувальної фабрики «вилилися» у величезний терикон висотою понад 6 0 метрів і довжиною кілька кілометрів. Тут, за підрахунками самих працівників ЦЗФ, поховано близько 40 млн тон відходів, одержаних від збагачення вугілля. Така собі рукотворна «гора», яка буквально наповзає на присілок Вільшина . Сам присілок вже перебуває в санітарно-захисній зоні ЦЗФ, а найближчі будинки — за 200 метрів від терикону (тоді як, згідно екологічним нормам і законам, ця відстань має становити не менше п'ятисот метрів).^[10]

У 1940 році для проведення планомірних геологорозвідувальних робіт щодо пошуку вугілля Народний комісаріат вуглепром СРСР організував Державний трест «Львів вугле розвідка». Друга світова війна війна перервала пошуково-розвідувальні та науково-дослідницькі роботи з проблеми вугленосності західних областей УРСР. Майже всі геологічні матеріали, отримані до війни, було втрачено.

Одразу ж після закінчення війни було відновлено інтенсивні пошуково-розвідувальні роботи і вже влітку 1947 року було відкрите перше промислове родовище вугілля на території Львівсько-Волинського вугільного басейну. В 1949 році були закладені перші вугільні шахти, а з 1954 року розпочалось видобування вугілля.

На території с. Сілець, на присілку Вільшина розташована «Центральна збагачувальна фабрика „Червоноградська“». На її території — один з найбільших териконів у Європі (великих насипів з породи, як відходи вугільно-видобувної промисловості). А також розташовані шахти: «Лісова», «Зарічна»^[11], «Візейська», «Надія».

У селі діє загальноосвітня середня школа I—III ст ім. І. Климіва-Легенди на 624 місця, Будинок культури, 2 бібліотеки, лікарська амбулаторія, поштове відділення. Населений пункт газифікований. Автошляхи місцевого сполучення з асфальтовим, твердим і ґрунтовим покриттям, частина доріг потребує проведення капітального ремонту.

У результаті мітингів і перекриття дороги селянами, автошлях Р-15, у 2014—2015 році був відремонтований.

• Церква Собору Пресвятої Богородиці (1762).^[12]
• Стадіон "Сілець Арена" (2018)

• Климів Іван Степанович (псевдо: «Арідник», «Куліба», «Мармаш», «Легенда») — крайовий провідник ПЗУЗ, міністр політичної координації в Українському Державному Правлінні, генерал-політвиховник УПА (посмертно). Лицар Золотого Хреста Заслуги (посмертно).
• Чернецький Василь — публіцист, суспільний діяч Лемківщини. Народився 7 січня 1837 року.

• ІСТОРИЧНА ДОВІДКА СЕЛА «СІЛЕЦЬ»
• Sielec (4) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 531. (пол.)
• Екологічні проблеми Сільця — данина індустріалізації

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.