Російсько-український кордон

російсько-український кордон

Мапа
Країни:Росія Росія
Україна Україна
Довжина:2 295 км
Довжина:321 км
Остання зміна:Передача Криму до УРСР (19 лютого 1954)
Лінія кордону:Чорне море, Керченська протока, Азовське море
Охороняють:Росія Прикордонна служба ФСБ Росії
Україна Державна прикордонна служба України
Прикордонні адміністративні одиниці:
Росія Росія:
 •  Брянська область
 •  Курська область
 •  Бєлгородська область
 •  Воронезька область
 •  Ростовська область
 •  Краснодарський край (територіальними водами)
Україна Україна:
 • Чернігівська область
 • Сумська область
 • Харківська область
 • Луганська область
 • Донецька область
 • Автономна Республіка Крим (територіальними водами)
Мультимедія на Вікісховищі

Кордон між Україною та РФ має довжину 2295 км і простягається від Чорного моря (22,5 км), через Керченську протоку (49 км) до Азовського моря, далі — північного узбережжя Азовського моря й до потрійного стику з Республікою Білорусь на півночі. Суходолом він має довжину 1974 км, морем — 321 км. Кордон є найдовшим у Європі.

Кордон існує формально з моменту набуття незалежності України 24 серпня 1991 від Радянського Союзу, і успадкував своє розташування від кордону між УРСР та РРФСР.

Демаркаційна лінія між Українською Державою та РСФРР 1918

[ред. | ред. код]
Мапа територіальних претензій УСРР.

Встановлена за угодою між українськими та німецькими військами, з одного боку, і військами РСФРР — з іншого, укладеною в травні 1918 за результатами переговорів у містечку Коренево (нині селище міського типу Курської області, РФ), Конотопі й Курську (нині місто у РФ). Проходила через населені пункти: Сураж — Унеча — Стародуб (нині усі міста Брянської області, РФ) — Новгород-Сіверський — Глухів — Рильськ — Суджа (нині обидва міста Курської обл., РФ) — Куп'янськ. Це була нейтральна зона (див. «Нейтральна зона») шириною 10–40 км, обмежена лінією розташування українських та російських сторін. Заборонялося: вступ до цієї зони й перехід через неї військових частин, патрулів, реквізиція тут продовольчих запасів тощо.

Питання про остаточне визначення демаркаційної лінії вздовж усього українсько-російського кордону розглядалося на українсько-російських мирних переговорах (травень-жовтень 1918), але вирішено не було. Лінію було одноосібно ліквідовано 24 листопада 1918 циркуляром Наркомату закордонних справ РСФРР: у циркулярі констатувалося, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918 Радянська Росія більше не визнає Україну самостійною державою

Сучасність

[ред. | ред. код]

Лінія кордону України та Росії на суходолі визначена двостороннім договором цих держав від 28 січня 2003 року.

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

20 березня 2014 року Росія закрила всі пункти пропуску для жителів прикордоння, окрім Олександрівки та Журавлівки[1].

23 квітня 2014 року на Сумщині прорито перші 20 км протитанкового рову, планувалося ще 200 км[2].

5 червня 2014 року було закрито вісім пунктів пропуску на кордоні з Росією[3].

3 вересня 2014 року на засіданні Кабміну Прем'єр-міністром було запропоновано зведення проєкту «Стіна», котрий має зробити кордон із Росією надійно захищеним лінією оборонних фортифікацій.

Докладніше: Проєкт «Стіна»

20 лютого 2015 року Кабмін розпорядився закрити 23 пункту на кордоні з Росією[4].

У травні 2015 року повідомлялося, що Росія вздовж кордону з Україною у Ростовській області, на той час утримуваним проросійськими бойовиками, викопала близько 100 км ровів і звела понад 40 км огорожі.[5] Появу паркану на раніше нерозміченій ділянці кордону в районі контрольно-пропускного пункту Північний біля міста Сорокине повідомлялося у вересні цього ж року.[6]

Станом на вересень 2016 року працює 31 пункт пропуску на кордоні з Російською Федерацією[7].

27 грудня 2017 року, спочатку у тестовому режимі, а з 1 січня 2018 року — запроваджено біометричний контроль[8][9].

Станом на 2018 рік, Росія встановила 100 км паркану із 400 км російсько-українського, який на той час контролювався проросійськими бойовиками.[10]

24 лютого 2022 року о 5 годині ранку за київським часом російська армія почала артилерійський обстріл українських прикордонних застав та прориви військової техніки на всіх контрольованих Україною ділянках сухопутного кордону[11].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Росія закриває майже всі пункти пропуску для жителів прикордоння. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 20 березня 2014.
  2. Сумщина начала отгораживаться от России противотанковыми рвами. ТСН.ua (рос.). Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
  3. Закрито вісім пунктів пропуску на кордоні з Росією. Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 26 лютого 2017.
  4. Кабмін розпорядився закрити 23 пункту на кордоні з Росією. Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 2 жовтня 2016. Процитовано 26 лютого 2017.
  5. Росія відгородилася від Донбасу 100-кілометровим ровом. ФАКТИ ICTV (укр.). Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
  6. Росія відгородилася від бойовиків "ЛНР" парканом з колючим дротом (фоторепортаж). www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
  7. Пункти пропуску на кордоні з Російською Федерацією. Державна прикордонна служба України. Архів оригіналу за 15 грудня 2016. Процитовано 26 лютого 2017.
  8. На кордоні з Росією в тестовому режимі почав працювати біометричний контроль. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  9. Систему фіксації біометричних даних іноземців запустили в пунктах пропуску на кордонах України. uzhgorod.net.ua. Архів оригіналу за 1 січня 2018. Процитовано 1 січня 2018.
  10. Чому Росія відгороджується від угруповань «ЛДНР» парканами і ровами. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
  11. Державний кордон України піддався атаці російських військ з боку РФ та РБ. Державна прикордонна служба України, 24 лютого 2022 07:21
  12. Пункти пропуску. Офіційний сайт Державної прикордонної служби України. Архів оригіналу за 10 травня 2016. Процитовано 1 жовтня 2016.

Джерела та література

[ред. | ред. код]