Умар-хан

Мухаммед Умар-хан (1787–1822) — 10-й правитель Кокандського ханства у 1809—1822 роках, поет. Розширив кордони держави, перетворив столицю на культурний центр.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з династії мінгів. Син Нарбута-бія та Фахрініси-аїм. Народився 1787 року в Коканді. Брав участь у походах старшого брата — Алім-хана.Наприкінці 1809 року під час походу проти казахів-курамінців приєднався до невдоволених військовиків Ірискулі-бія та Джумабай-кайтака, які з більшою частиною війська повернулися до Коканду. Тут за підтримки знаті та суфіїв оголосив себе ханом, розпустивши чутки, що Алім-хан помер. Останнього невдовзі при спробі зайняти Коканд було вбито. За цим за наказом Умар-хана було вбито його небіж Шахруха, намісника Ташкенту.

Змінив внутрішню політику, повернувши привілеї знаті, суфійського духовенства, дервішів. Водночас зберіг здобутки військової реформи попередника. 1811 року відправив посольство до Російської імперії, з якою уклав угоду щодо безпечності караванних шляхів та обставин відшкодування збитків у випадку нападів на каравани. Це сприяло зростанню торгівлі, з якою значний зиск отримав Коканд, як посередник між Росією та Китаєм.

Відновив війну з курамінцями, захопивши Сайрам і Чимкент. 1815 року завдав поразки бухарському еміру Хайдару, повернувши під владу ханства Туркестан. Змусив казахів Нижньої Сирдар'ї платити данину. 1816 року відвідав гробницю Ахмада аль-Ясаві, принісши в жертву 70 баранів та обдарувавши всіх шейхів цієї святині. Тут він оголосив, що приймає титул амір ал-муслімін (володар мусульман).

Наказав карбувати пули (мідні монети), дирхеми і мірі (срібні), тілля (золоті), що сприяло розвитку економічних відносин, насамперед зовнішньої торгівлі.

У 1817 був приєднаний Ура-Тюбе. За його наказом для охорони кордонів уздовж берегів Сирдар'ї було збудовано фортеці Янгікурган, Джулек, Камишкурган, Ак-Мечеть і Кушкурган. Вони дозволили забезпечити безпечну караванну торгівлю з Російською імперією. В подальшому вів війни з Бухарським еміратом за володіння Джізаком і Зааміном.

У 1819 році було відправлено посольство на чолі з Хаджі Мір-Курбаном до османського султана Махмуда II. Від останнього отримав у подарунок бінокль, халат, револьвер і визнання Умара ханом ханів.

Помер Умар-хан у 1822 році. Йому спадкував син Мухаммед-Алі-хан

Будівництво[ред. | ред. код]

Було побудовано мечеті та медресе у Коканді, Ташкенті, Туркестані, Чимкенті, Сайрамі, Ауліє-ата. Було засноване нове місто Шахрихан.

Творчість та меценатство[ред. | ред. код]

Активно сприяв культурі йнауці. При його дворі склався літературний гурток, де діяло близько 70 поетів, а також художники та каліграфи. Хан сам складав вірші під псевдонімом Амірі. З його доробку зберігся диван з понад 10 тисяч рядків. В інституті Сходознавства імені Абу Райхана Біруні Академії наук Республіки Узбекистан зберігаються 17 його рукописних варіантів, 544 віршів — 465 газелей, 53 мухаммасів (строфа з 5 напіввіршів), 5 мусасадів (строфа, що складається з 6 напіввіршів), 16 туюків (чотиривірш, побудований на грі слів). З них 307 віршів узбецькою мовою 159 — фарсі.

Джерела[ред. | ред. код]

• История Средней Азии. Москва: Евролинц. Русская панорама, 2003
• Starr, S. Frederick (2014). Ferghana Valley: The Heart of Central Asia. Routledge. ISBN 9781317470663.