Фламенко

Фламенко — південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії наприкінці 18го сторіччя (перша згадка в літературі — 1774 рік). Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах.

Виконавці фламенко називаються «байлаор» (танцюрист), «кантаор» (співак), «токаор» (гітарист). Ритм у фламенко звуть компа́с. Мистецтво фламенко включає до себе низку жанрів, кожен з яких має специфічну структуру, характер та компа́с.

Витоки фламенко слід шукати ще в мавританській музичній культурі. Істотно вплинула на цей стиль і музика ромів — багато хто вважає основними, істинними носіями стилю саме іспанських ромів. У XV столітті в Іспанію з Візантії, яка у 1453 році припинила існування, прибули роми, розселилися південним узбережжям країни в провінції Андалузія; за своїм звичаєм вони стали переймати і переосмислювати місцеві музичні традиції, такі як мавританська, єврейська і власне іспанська, і з цього сплаву музичних традицій, переосмисленого спочатку ромами, а потім іспанцями, народилося фламенко.

Довгий час фламенко вважався «закритим мистецтвом», оскільки роми жили ізольованою групою; фламенко формувалося у вузьких колах. Але наприкінці XVIII століття гноблення ромів припинили, і фламенко вийшло на підмостки таверн і кафе кантанте, знайшло свободу.

Наприкінці XX століття фламенко починає вбирати в себе кубинські мелодії і джазові мотиви, і, крім того, елементи класичного балету дістали там своє постійне місце. Найбільш відомий танцюрист фламенко Хоакін Кортес, який поновив поняття танцю фламенко, позбавив його від «канонічного стандарту» і вніс до нього новий живий струмінь і виразність.

Імпровізаційний характер фламенко, складний ритм і специфічна техніка виконання нерідко перешкоджають точному нотному запису мелодій фламенко. Тому мистецтво як гітариста, так і танцюриста, і співака зазвичай передається від майстра до учня.

Походження слова «фламенко» не є остаточно визначеним. Джордж Борроу вживає слово flemenc [sic] як синонім до слова «роми». Блас Інфанте у своїй книзі «Витоки фламенко та секрет канте хондо» (Orígenes de los Flamencos y Secreto del Cante Jondo) стверджував, що слово «фламенко» походить від іспано-арабського fellahmengu, яке після мавританського царювання означало «селянин, якого вигнали». Інфанте пов'язує термін з етнічними жителями Андалузії мусульманської віри, морісками, що асимілювалися з новоприбулими ромами, щоб уникнути релігійного переслідування. Інші гіпотези щодо етимології слова «фламенко» пов'язують його значення з Фландрією («фламенко» іспанською також означає «фламандська мова»). В Іспанії вважають, що Фландрія — це батьківщина ромів. Також «фламенко» відносять до слова flamante («палкий», як виконавці фламенко), або «фламінго».

Фламенко втілює складну культурну традицію, яка виникла завдяки унікальній взаємодії відвічної арабської, андалузької, сефардської та ромської культур, котрі існували в Андалузії до й після Реконкісти. Латиноамериканські та кубинські впливи також відіграли важливу роль у формуванні музичних форм фламенко.

Попри те, що фламенко вважають частиною культури Іспанії загалом, фактично воно походить з одного регіону — Андалузія. Проте й інші області, переважно Естремадура та Мурсія сприяли розвитку жанрів фламенко. Як тільки фламенко зародилося в Андалузії, це явище одразу стало окремою субкультурою, що спочатку зосередилась на території, відомій як Нижня Андалузія: Севілья, Кадіс і частина Малаги, але незабаром розповсюдилось по всій Андалузії, поєднуючи і перетворюючи фольклорні музичні форми. Оскільки популярність фламенко згодом досягла інших регіонів, різні місцеві іспанські музичні традиції (наприклад, традиційна кастильська музика) водночас і впливали, і перебували під впливом стилів фламенко.

Значну частину фактів стосовно розвитку фламенко було втрачено для історії Іспанії. Недостатність історичних свідчень спричинена рядом причин:

• Фламенко походить з нижчих рівнів андалузького суспільства, і тому йому бракувало визнання як форми мистецтва серед вищого та середнього класів.
• Неспокійні часи для людей, залучених в культуру фламенко: мусульманські маври (моріски), роми та євреї, — всі ці народи переслідувалися.
• Роми були ключовим народом у розвитку цієї художньої форми, але вони були безграмотними та мали усну культуру. Їх народні пісні передавалися новим поколінням із уст в уста через повторні виступи в межах своєї соціальної групи.
• Відсутність інтересу істориків і музикознавців. Фламенкологи зазвичай не мали спеціальної академічної освіти в галузях історії або музикознавства. Вони покладалися на обмежений ряд джерел (переважно записи 19-го сторіччя фольклориста Демофіло та записи іноземних мандрівників). Ситуація почала змінюватися в 1980-х, коли фламенко поволі почали вводити як дисципліну у консерваторіях.

Стилі фламенко (palos) розрізняються ритмічним малюнком. Найпопулярніші Палос — тона, соле, фанданго і сегірійя (Toña, Soleá, Fandango y Seguiriya) — належать до категорії канте хондо (cante jondo, найдавніше ядро фламенко, що сходить до найдавніших музичних систем Індії). Друга категорія — це канте фламенко (cante flamenco, містить у собі і спів, і танці, і гру на гітарі). Сюди входить, наприклад, фаррука.

Фламенко справив великий вплив на багато танцювальних та музичних стилів усього світу. Останні десятиліття з'явилися змішані різновиди фламенко та інших стилів: фламенко-поп, фламенко-джаз, фламенко-рок, джипсі-румба, українське фламенко та інші.

Книгу «Фламенкологія» написав Гонсалес Климент в 1955 році й вона дала назву цілому розділу мистецтвознавства, вчені цього напрямку займаються вивченням походження фламенко та його «істинного» стилю, традицій тощо. Досі нарівні з прихильниками чистоти стилю фламенко є й прихильники його нових форм і звучань.

Перша студія танцю фламенко з'явилася в Україні в 2001. Це була студія «Дуенде» під керівництвом Світлани Липинської. За кілька років в Києві працювало вже декілька студій, а група студентів поїхала на стажування до Севільї. У 2005 році було проведено перший майстер-клас іспанського танцівника — блискучого артиста та педагога Хуана Полвільо (Juan Polvillo). На сьогоднішній день в Києві працюють студії Школа фламенко^[1], Вулиця фламенко^[2], студія фламенко-ф'южн Suspiro^[3], регулярно проводяться майстер-класи іспанських викладачів (за останні кілька років в Києві побували Хуан Полвільо, Наталя Меріньо, Ла Лупі, Хав'єр Мартос, Нурія Лейба та ін.) Великі школи існують у багатьох інших містах України — Solas de Flamenco^[4] та Junta del ritmo (Харків)^[5], студія Soleadas і Танцювальна школа Фламенко та Степа (Одеса), студії танцю Олени Поспєлової та Фламінго (Донецьк). Нещодавно студії фламенко з'явилися у Львові, Дніпропетровську, Тернополі, Івано-Франківську, Севастополі, Ялті. Педагоги та студенти більшості студій щорічно стажуються в Іспанії. Інформація про викладачів та школи фламенко в Україні доступна на сайті Школи Фламенко^[1].

У 2011 році в Києві була створена перша репертуарна вистава фламенко Cantes del silencio^[6], яку протягом сезону можна було побачити на сцені Театрального центру ім. Леся Курбаса. Концертні програми українських виконавців фламенко, так само, можна бачити на сцені київського Будинку Актора.

Єдиним радянським дослідником фламенко, що опублікував декілька наукових праць, був український гітарист та мистецтвознавець Шевченко Анатолій Антонович . Його посібники «Неприборкувані ігри фламенко» та «Гітара фламенко. Мелодії та ритми» були для багатьох радянських гітаристів єдиним джерелом інформації про фламенко.

Гітаристами, що досліджують фламенко на українському просторі, також є Владислав та Дмитро Золотники, Валерій Петренко, Віктор та Костянтин Осинські, Євген Седько, Павло Степанович, Володимир Стеценко, Павло Косенко, Дмитро Бесараб та інші. Багато українських гітаристів набули професійний рівень гри на гітарі фламенко, завдяки чому стали лауреатами конкурсів та міжнародних фестивалів.

Першим музичним колективом фламенко в Україні був гурт Ayamonte, заснований у 2004 році. У 2011 році вийшов диск Євгена Седька^[7] The Art of Flamenco Guitar з традиційними та авторськими композиціями у стилі фламенко.

Дотепер на сценах України продемонстровано багато програм у стилі традиційного фламенко та фламенко-ф'южн у виконанні українських артистів, деякі з яких мають досвід співпраці з іспанськими виконавцями фламенко.

Найскладніша, вокальна частина фламенко — спів, або «cante» — на сьогоднішній день представлена кількома виконавцями. Свої сили в цьому напрямку пробують Марія Кучерова, Віталій Костенко, Лілія Фернандес, Кіра Степанович та інші.

16 листопада 2010 року ЮНЕСКО присудила Фламенко статус об'єкта Світової Спадщини.^[8]

Серед найбільш значущих міст, де сьогодні існує фламенко, виділяють Кадіс, Херес, Севілью, Кордову, Гранаду, Барселону та Мадрид. У кожного з цих міст своя музична специфіка, свої традиції та особливості.

Один з найбільш авторитетних, найбільший фестиваль фламенко в Іспанії проходить один раз на два роки у Севільї під назвою «Bienal de Flamenco»^[9]. Цей фестиваль був заснований у 1980 році. З усього світу сюди з'їжджаються справжні любителі фламенко, щоб побачити найкращих артистів: байлаор, кантаор і гітаристів.

У Кордові щорічно проводиться Міжнародний фестиваль гітари «GUITARRA», з виступу на якому почалася слава талановитих молодих гітаристів Вісенте Аміґо і Пако Серрано.

Щорічні фестивалі канте гранде, фестивалі канте фламенко і інші проходять по всій Іспанії. Детальніше про фестивалі в Іспанії і не тільки можна дізнатися зі спеціального вебсайту «flamencofestival»^[10].

Фестиваль Fandango de Ucrania^[11] щорічно проходив у Львові (червень або початок липня). Окрім основної сценічної програми, під час фестивалю відбуваються численні вечірки (peñas) на відкритих майданчиках або в кав'ярнях, майстер-класи тощо. У фестивалі беруть участь виконавці з різних міст України. Засновники фестивалю — Олександр та Наталя Ліпські.

Щорічно, з 2004 року, в лютому проходить Фестиваль Фламенко у Лондоні.

Один з найбільших фестивалів фламенко поза Іспанії вже понад 20 років проходить в американському місті Альбукерке, штат Нью Мексико.

• Niña de los Peines, Лола Флорес (Lola Flores), Fosforito, Niña de La Puebla
• Кармен Амайя
• Саласар Рамон Монтойя (старший) (Ramón Montoya), Пако де Лусія (Paco de Lucía), Вісенте Аміго (Vicente Amigo ), Маноло Санлукар (Manolo Sanlúcar), Р. Рікені (R. Riqueni), Пако Серрано (Paco Serrano), Рафаель Кортес (Rafael Cortés ) (гітара)
• Антоніо Гадес і Маріо Майя (Mario Maya) (танець)
• Камарон де ла Ісла (Camarón de la Isla) і Енріке Моренте (спів)
• Бланка дель Рей (Blanca Del Rey)
• Антоніо Каналес (Antonio Canales)
• Антоніо ель Піпа, Хав'єр Мартос (танець)
• Хосе Рейес (José Reyes) (гітара, спів)
• Gipsy Kings (гітара, спів)
• Santa Esmeralda (диско, плюс гітара)
• Росіо Маркес (Rocío Márquez)
• Єва Ла Йербабуена (Eva La Yerbabuena)

«У тебе є голос, ти вмієш співати, але ти нічого не досягнеш, тому що в тебе немає дуенде». Мануель Торрес

«Танець — це не кроки, це те, що відбувається між кроками. Це як бій биків …» Антоніо Гадес

«Кроки несуть у собі ритм, і стукіт підборів — це діалог, коли один звертається до іншого, і вони розповідають один одному про музику і почуття». Кристина Ойос

«Я люблю танець фламенко більше, ніж будь-що. І я не можу пояснити, чому. У фламенко є якісь чари. … Чудовий спосіб пов'язати землю і небо, я думаю, це щось виняткове, притаманне тільки фламенко». Карлос Саура

«Фламенко дало мені мову, шлях пізнання себе. Ось чому я люблю його так беззастережно». Ева Йербабуена

• 
  Клаудіо Кастеллуччо, фламенко
• Приклад роботи театру фламенко
• 
  Хосе Кордеро Вільєгас, Андалузький танець
• 
  Джон Сінгер Сарджент, Іспанський танцюрист

• Сцени виступу фламенко у Севільї
• 
• 
• 
• 

В Іспанії офіційне викладання фламенко здійснюється в різних музичних консерваторіях, хореографічних консерваторіях і музичних школах у різних автономних громадах.^[12]

Навчання гри на гітарі фламенко в офіційних навчальних центрах почалося в Іспанії в 1988 році завдяки великому концертному виконавцю і педагогу з Гранади Мануелю Кано Тамайо,^[13] який отримав посаду почесного професора у Вищій консерваторії музики Рафаеля Ороско в Кордобі.

Спеціалізовані консерваторії фламенко існують по всій країні, хоча переважно в регіоні Андалусія, такі як вищезгадана консерваторія Кордови, Вища музична консерваторія Мурсії або Вища музична школа Каталонії, серед інших. За межами Іспанії винятком є Роттердамська консерваторія в Нідерландах, де з 1985 року, за кілька років до того, як це стало можливим в Іспанії, під керівництвом маестро Пако Пеньї (Paco Peña) проводиться навчання гри на гітарі в стилі фламенко.^[14]

• Ríos Ruiz, Manuel: Introducción al cante flamenco, Edt. Istmo, Madrid, 1972, Dep.Leg. M-6.269-1972,
• GARCÍA MATOS, Manuel. «Cante flamenco, algunos de sus presuntos orígenes» en Anuario Musical nº 5. 1950. Pág. 99. ROSSY, Hipólito. Teoría del Cante Flamenco. Barcelona. 1966
• Gerhard Steingress: Cante Flamenco: Zur Kultursoziologie der andalusischen Moderne. Peter Lang, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-631-30474-9.
• Donn E. Pohren: The Art of Flamenco. Bold Strummer Ltd, 2005, ISBN ISBN 978-0-933224-02-5.
• Bernard Leblon: Flamenco. Palmyra Verlag, 2007, ISBN ISBN 3-930378-70-1.
• Stefan Krüger: Die Musikkultur Flamenco: Darstellung, Analyse und Diskurs. Hamburg 2001 (Dissertation).
• Anja Vollhardt (Text), Elke Stolzenberg (Fotos): Flamenco: Kunst zwischen gestern und morgen. Weingarten Verlag, 1988/1996, ISBN 3-8170-4006-7.

• Сарабанда
• Пасодобль
• Пако де Лусія
• Armik, виконавець у стилі «нове фламенко»

• Фламенко // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.