Хименко Григорій Микитович
| Григорій Микитович Хименко | |
|---|---|
| Народився | Звенигородський повіт, Київська губернія |
| Громадянство |  Російська імперія→.svg){kind=small} УНР→ СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | Дипломат |
| Відомий завдяки | Український комісар на Закавказзі |
Григорій Микитович Хименко — український журналіст та дипломат. Український комісар на Закавказзі (1917).
Біографія[ред. | ред. код]
17 грудня 1916 року закінчив Душецьку школу підготовки прапорщиків піхоти Закавказького військового округу. Для продовження служби направлений у 47-й піхотний Український полк, 12-та піхотна дивізія. У 1917 році дивізія була українізована. У 1918 році дивізія залишена в складі Української армії, ставши основою для формування 3-й піхотної дивізії УНР[1].
У 1917 році — був редактором газети «Вісті української громади м. Трабзона», яка видавалася Українською громадою у Трабзоні[2].
У 1917—1918 рр. — представляв українські інтереси в Тифлісі як український комісар на Закавказзі[3].
22 травня 1918 року — уповноважив голову Ради єреванського товариства «Просвіта» Володимира Гірченка, представляти українські інтереси в Єревані[4]..
26 травня 1921 року свідчив у справі проти Української партії соціалістів-революціонерів. Саме про нього у своєму щоденнику 16 квітня 1924 року згадав Сергій Єфремов[5]:
 | «На процесі Голубовича те ж саме говорив Хименко, хоч коли я запитав його, з яким лицем розказував на суді небилиці, він зрікся: «Не казав». А на питання, чому ж стоїть у стенографічному звідомленні, одмовив: «То вони самі вигадали». Хименко виявив був навіть охоту написати мені свого роду розписку, що він того не казав. Я розписки з нього не взяв, а була б це оригінальна посвідка — чи про свідка, що говорив явну неправду, чи про стенографічне звідомлення, що подавало те, чого не говорилось» |  |
.
З 1926 року редактор газети «Коммунист» органу ЦК і Київського обкому КП(б)У в 1926—1943 у Києві.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Душетская школа прапорщиков
- ↑ Українці в Туреччині: виникнення та особливості розвитку національної меншини. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
- ↑ Гай-Нижник П. П. Становлення українсько-грузинських дипломатичних взаємин за Центральної Ради УНР та Української Держави за гетьманату П. Скоропадського (1917—1918 рр.) // Гілея. – 2017. – Вип. 122 (№ 7). – С. 12—21.
- ↑ АРХІВ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ІСТОРИЧНО-АРХІВОЗНАВЧИЙ ЖУРНАЛ № 4-5 ЛИПЕНЬ—ЖОВТЕНЬ ПОЛІТВИДАВ «ПРОЛЕТАР»
- ↑ Ю. І. Шаповал (Київ). Сталінізм і Україна ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1991, № 6
 | Це незавершена стаття про українського дипломата. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
