Хорватські збройні сили

Хорватські збройні сили
Hrvatske oružane snage
Воєнний прапор Незалежної Держави Хорватія
Засновані	1944
Розпущені	1945
Командування
поглавник	Анте Павелич
міністр збройних сил	Нікола Штайнфель
Промисловість
Закордонні постачальники	Третій Рейх
Хорватські збройні сили у Вікісховищі

Хорватські збройні сили (хорв. Hrvatske oružane snage) — військове формування, засноване фашистським режимом Анте Павелича в Незалежній Державі Хорватія. Створене 1944 року шляхом об'єднання Хорватського домобранства («домобрани») та Устаської войниці.

Реорганізовані в листопаді 1944 року, об'єднавши підрозділи усташів і домобранів у вісімнадцять дивізій, що складалися з 13 піхотних, двох гірських, двох штурмових і однієї запасної хорватської дивізії, кожна зі своєю власною органічною артилерією та іншими підрозділами підтримки. Було також кілька бронетанкових частин, оснащених наприкінці 1944 р. двадцятьма Pz III N і п'ятнадцятьма Pz IV F та середніми танками H.^[1] З початку 1945 року хорватські дивізії були розподілені між різними німецькими корпусами і до березня 1945 року вони утримували Південний фронт.^[2] Тилові райони охороняли близько 32 000 службовців хорватської жандармерії (Hrvatsko Oružništvo) у складі 5 поліційних добровольчих полків плюс 15 окремих батальйонів, оснащених стандартною легкою піхотною зброєю, включаючи міномети.^[3]

Наприкінці березня 1945 року армійському командуванню стало очевидним, що, хоч фронт і тримався, вони кінець кінцем будуть розгромлені через банальну нестачу боєприпасів. З цієї причини було ухвалено рішення відступити через кордон в австрійську частину нацистської Німеччини, щоб здатися британським військам, які просувалися з Італії на північ.^[4]

Хорватське домобранство[ред. | ред. код]

Устаська войниця[ред. | ред. код]

Хорватська жандармерія[ред. | ред. код]

Хорватська жандармерія (Hrvatsko Oružništvo) утворилася 30 квітня 1941 року як сільська поліція під керівництвом генерал-майора Мілана Міслера. До вересня 1943 року в сімох обласних полках налічувалося 18 тис. чоловіків. Їх було розділено на 23 сотні (по одній на округу плюс одна для Загреба). Сотні поділялися на 142 районні чоти, кожна з яких мала кілька постів. На початку 1942 року для антипартизанських операцій у Славонії було створено трибатальйонний об'єднаний жандармський полк, у липні перейменований на «Петринську бригаду».^[5] 1945 року дванадцять окремих поліційних добровольчих батальйонів сформували «Хорватську жандармську дивізію».^[6]

Похідні порядки наприкінці 1944 року[ред. | ред. код]

• 1-ша охоронна дивізія вождя
• 1-ша хорватська штурмова дивізія
  • Командувач: генерал Анте Мошков
  • Штаб: Загреб
• 2-га хорватська піхотна дивізія
  • Командувач: генерал Мірко Грегурич
  • Штаб: Загреб
• 3-тя хорватська піхотна дивізія
  • Командувач: генерал Степан Міфек
  • Штаб: Вінковці
• 4-та хорватська піхотна дивізія
  • Командуючий: генерал Антун Нарделлі
  • Штаб: Двор-на-Уні
• 5-та Хорватська десантно-штурмова дивізія
  • Командувач: генерал Рафаель Бобан
  • Штаб: Б'єловар
• 6-та хорватська піхотна дивізія
  • Командувач: генерал Владимир Метикош
  • Штаб: Баня-Лука
• 7-ма хорватська гірська дивізія
  • Командувач: генерал Степан Перчич
  • Штаб: Нова Капела, Батрина
• 8-ма хорватська піхотна дивізія
  • Командувач: генерал Роман Доманік
  • Штаб: Сараєво
• 9-та хорватська гірська дивізія
  • Командувач: генерал Божидар Цорн
  • Штаб: Мостар
• 10-та хорватська піхотна дивізія
  • Командир: генерал Іван Томашевич
  • Штаб: Бихач
• 11-та хорватська піхотна дивізія
  • Командир: полковник Юрай Рукавина
  • Штаб: Госпич
• 12-та хорватська піхотна дивізія
  • Командир: полковник Славко Цесарич
  • Штаб: Брчко
• 13-та хорватська піхотна дивізія
  • Командир: генерал Томіслав Рольф
  • Штаб: Карловаць
• 14-та хорватська піхотна дивізія
  • Командир: полковник Ярослав Шотола
  • Штаб: Брод-на-Саві
• 15-та хорватська піхотна дивізія
  • Командир: генерал Зорко Чудина
  • Штаб: Добой
• 16-та хорватська запасна дивізія
  • Командувач: генерал Миливой Дурбешич
  • Штаб: Загреб
• 18-та хорватська піхотна дивізія

Доля командирів[ред. | ред. код]

Страчені[ред. | ред. код]

• Анте Мошков
• Мірко Грегурич
• Степан Міфек
• Антун Нарделлі
• Владимир Метикош
• Роман Доманік
• Божидар Цорн
• Іван Томашевич
• Юрай Рукавина
• Зорко Чудина
• Мійо Шкоро

Нез'ясовано[ред. | ред. код]

• Рафаель Бобан
• Ярослав Шотола
• Миливой Дурбешич

Емігрували[ред. | ред. код]

• Степан Перичич
• Славко Цесарич

Покінчив життя самогубством[ред. | ред. код]

• Томіслав Рольф

Звання та знаки розрізнення[ред. | ред. код]

• 
  General pukovnik (генерал-полковник)
• 
  General poručnik (генерал-лейтенант)
• 
  General (генерал)
• 
  Pukovnik (полковник)
• 
  Podpukovnik (підполковник)
• 
  Bojnik (майор)
• 
  Nadsatnik (надсотник)
• 
  Satnik (сотник)
• 
  Natporučnik (надпоручник)
• 
  Poručnik (поручник)
• 
  Zastavnik (хорунжий)
• 
  Časnički namjesnik (прапорщик)
• 
  Stožerni stražnik (штаб-сержант)
• 
  Stražnik (сержант)
• 
  Vodnik (молодший сержант)
• 
  Rojnik (капрал)
• 
  Dorojnik (молодший капрал)
• 
  Strielac (рядовий першого класу)
• 
  Vojnik (рядовий)

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Shaw, Les (1973). Trial by slander; a background to the Independent State of Croatia, and an account of the Anti-Croatian Campaign in Australia. Canberra: Harp Books. ISBN 0-909432-00-7.
• Thomas, Nigel (1983). Partisan warfare 1941-45. Osprey. ISBN 0-85045-513-8.
• Thomas, Nigel (1995). Axis forces in Yugoslavia, 1941-5. London: Osprey. ISBN 1-85532-473-3.
• Zaloga, Steve (2013). Tanks of Hitler's eastern allies 1941-45. Oxford. ISBN 978-1-78096-022-7.