CERN

l’Organisation européenne pour la recherche nucléaire
Європейська організація з ядерних досліджень
Абревіатура	CERN
Тип	міжнародна організація nuclear research instituted
Засновано	29 вересня 1954
Правовий статус	Internationale Organisationd[1]
Сфера	фізика елементарних частинок і фізика високих енергій[d]
Країна	Швейцарія ·  Франція
Штаб-квартира	Женева, Швейцарія
46°14′4.1748001000018″ пн. ш. 6°2′56.864400099999″ сх. д. / 46.23449° пн. ш. 6.04913° сх. д. / 46.23449; 6.04913
Місце діяльності	Європа
Членство	ORCID[d][2][3] Digital Preservation Coalitiond[4] Linux Foundation[5] W3C[6] Global Open Science Hardwared arXiv.org[7] DataCited[8] Open Access Scholarly Publishers Associationd[9] Коаліція з покращення оцінки дослідженьd[10] European Open Science Cloud Associationd[11] UNESCO Global Open Science Partnershipd[12]
Офіційні мови	англійська французька
Генеральний секретар	Урсула Басслер
Керівник	Фабіола Джіанотті (1 січня 2016)
Членів	24 країна[14]
Штат працівників	▼2635 осіб (2020)[15]
Бюджет	1 230 200 000 Fr (2018)
Вебсайт: home.cern
Нагороди (2013) Золота медаль Нільса Бора (ЮНЕСКО)
CERN у Вікісховищі

CERN, Європе́йська організація з я́дерних дослі́джень (ЦЕРН) (фр. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire) — міжнародний дослідницький центр європейської спільноти, найбільша у світі лабораторія фізики високих енергій.

Розташований на захід від Женеви, на кордоні між Францією і Швейцарією, біля підніжжя гірського масиву Юра. Місцеві геологічні та сейсмічні умови дають змогу без побоювань будувати тут прискорювачі елементарних частинок^[16]. В Україні французький акронім часто вимовляють як ЦЕРН.

Ідея заснування CERN належить французькому фізику Луї де Бройлю. 1949 року на Європейській конференції з культури (Лозанна, Швейцарія) він запропонував створити міжнародну організацію для здійснення наукових досліджень:

Наша увага зосереджена на створенні нової міжнародної організації для проведення науково-дослідницьких робіт, що виходять за межі національних програм. Ця організація могла б узяти на себе виконання таких завдань, обсяг і суть яких не під силу жодному національному інститутові… Окрім того, заснування наукового центру буде символом об'єднання інтелектуальних сил Європи.

Ідею де Бройля підтримали європейські уряди — зруйнована війною Європа не мала іншої можливості зберегти фундаментальну науку, розпочати дуже дорогі ядерні дослідження й особливо дослідження в галузі фізики елементарних частинок високих енергій.

Після Другої світової війни всі уряди були зацікавлені в подальшому вивченні потенціалу енергії атома, незалежно від того, чи розглядається вона як новий енергетичний ресурс для суспільства, чи як зброя, щоб знеохотити ворогів. Норвегія та Швеція, як і багато інших малих країн, планували виробляти ядерну зброю. Норвегія відмовилася від такого плану після вступу до НАТО. У Швеції, яка вирішила дотримуватися нейтралітету, прем'єр-міністр Таге Ерландер пішов на компроміс: Швеція продовжуватиме дослідження ядерної енергії для цивільних цілей і можливого використання технології для виробництва зброї на основі шведського урану, офіційно назване «дослідженням захисту»^[17].

У скандинавському регіоні кілька урядів заснували «атомні комітети» з представників урядів, промисловості й національних вчених (Швеція в 1945 році, Норвегія в 1947 році, Данія в 1955 році), щоб дослідити свої можливості. У Європі жодна країна, крім Великої Британії, не мала економічних та технічних можливостей будувати великі прискорювачі частинок. Виклика́в занепокоєння той факт, що під час і після війни багато європейських фізиків виїхали до США, де дослідницьке обладнання й платня були набагато кращі, ніж в Європі. Ці факти утвердили в думці, що тільки кілька західноєвропейських країн можуть створити спільну дослідницьку організацію, здатну ефективно працювати для вирішення спільної проблеми^[18].

1952 року Європейську організацію з ядерних досліджень де-факто створено^[16]. Було прийняте рішення побудувати та запустити спільний європейський потужний прискорювач. Проблемним стало рішення щодо географічного розташування цього проєкту. Як засвідчив Стефан Розенталь, це не могла бути одна з великих країн, і вибір остаточно стояв між Данією, Нідерландами і Швейцарію^[19]. Нільс Бор, Ганс Крамерс за підтримки Норвегії та Швеції виступали за розміщення в Копенгагені. Інші країни вважали небезпечним розміщувати CERN у Данії, оскільки в разі конфлікту Радянський Союз може окупувати Данію і використати потужний прискорювач. Франція наполягала на тому, щоб CERN був розміщений на франкомовному середовищі і, врешті, у жовтні 1952 року на засіданні CERN було остаточно обрано локацію - Женеву^[18]. Офіційним днем народження CERN вважають 29 вересня 1954 року, коли 12 країн-учасниць ратифікували угоду про її заснування.

Сьогодні на експериментальному обладнанні CERN працює близько 12 000 дослідників 80 народів із 500 наукових центрів і університетів — це половина всіх фізиків — дослідників мікросвіту^[16].

CERN має у своєму розпорядженні цілу низку прискорювачів заряджених частинок, найбільший із яких (Великий адронний колайдер, LHC) був запущених впродовж 2008—2010 років. На початок 2019 року науковці працювали над ще більшою установкою — Майбутнім кільцевим колайдером.

CERN зробив суттєвий вклад у розвиток інформатики. У ньому зародилася технологія всесвітньої павутини (www) і було створено протокол HTTP^[21]. Також, CERN був одним із піонерів із розробки сенсорних екранів: ще у 1970-х роках з їх допомогою здійснювався контроль за прискорювачами^[22][23]. CERN також проводить дослідження з медичної фізики^[24], виробляє радіоізотопи для лікування онкологічних захворювань^[25] та консультує спорудження нових центрів радіотерапії в Європі^[26][27].

CERN пропонує різноманітні навчальні програми для всіх охочих^[28]. Існують міжнародні програми підвищення кваліфікації шкільних вчителів^[29], літні програми для студентів (фізиків, інженерів, комп'ютерників та математиків)^[30]. Також щорічно проводиться конкурс наукових проєктів для школярів з усього світу «Beamline for schools», переможці якого отримують можливість провести власні дослідження на прискорювачі частинок^[31][32]. Існують програми «обміну знаннями» між науковцями CERN та інженерами з різних країн, фінансуються численні розробки, що пристосовують розроблені в CERN технології до широкого вжитку^[33][34]. Раз на кілька років проводяться дні відкритих дверей^[35], в інший час можливо відвідати CERN з організованою екскурсією, спеціальні екскурсії здійснюються для школярів та студентів.

Дані, зібрані експериментами на ВАК, за кілька років виставляються у відкритий доступ і можуть бути досліджені незалежними науковцями^[36][37]. Усі наукові публікації CERN перебувають у відкритому доступі^[38] та доступні з інформаційної системи CERN Document Server^[39].

29 вересня 2023 року CERN повідомила про те, що сумарна місткість накопичувачів у її дата-центрах перевищила знакову позначку 1 Ебайт. Місткість сховища стабільно нарощувалася з 2010 року. У нинішньому вигляді система зберігання CERN поєднує близько 110 тис. стандартних накопичувачів. В основному це HDD, але кількість SSD невпинно зростає. Сховище використовує різні методи резервування та відновлення інформації, що гарантує збереження цінних даних^[40][41].

Три науковці CERN за історію його існування були нагороджені Нобелівськими преміями з фізики^[42]: Карло Руббіа та Симон ван дер Мер у 1984 році, та Жорж Шарпак у 1992-му. Троє інших нобелівських лауреатів працювали в CERN: перший генеральний директор організації Фелікс Блох, а також Семюел Тінг та Джек Стейнбергер, але премії вони отримали за результати, отримані на іншому етапі своєї наукової кар'єри. Нобелівську премію 2013 року було видано Франсуа Англеру та Пітеру Хіггсу з формулюванням «за теоретичне відкриття механізму, який допомагає нам розуміти походження маси субатомних частинок й існування якого було доведено виявленням передбаченої елементарної частинки в експериментах ATLAS і CMS на Великому адронному колайдері в CERN» — таким чином, хоч премія і не була видана науковцям організації, їх заслуга була окремо відзначена у формулюванні нагороди^[43].

20 березня 2024 року, CERN оголосила про те, що вона припиняє співпрацю з сотнями фахівців, які пов’язані з російськими організаціями. А саме, представник CERN зазначив, що близько 500 вчених, які не мешкають у Швейцарії, більше не будуть залучатися до спільних досліджень^[44].

Країни-засновники, які в 1953—1954 роках підписали угоду про створення проєкту:

• Бельгія
• Данія
• Німеччина
• Франція
• Греція
• Італія
• Норвегія
• Швеція
• Швейцарія
• Нідерланди
• Велика Британія
• Югославія

Зміни серед країн учасниць після 1954 року:

• Австрія — приєдналась 1959 року;
• Югославія — покинула організацію 1961 року;
• Іспанія — приєдналась 1961 року, 1969-го покинула, 1983-го знову приєдналась;
• Португалія — приєдналась 1985 року;
• Фінляндія — приєдналась 1991 року;
• Польща — приєдналась 1991 року;
• Угорщина — приєдналась 1992 року;
• Чехія — приєдналась 1993 року;
• Словаччина — приєдналась 1993 року;
• Болгарія — приєдналась 1999 року;
• Ізраїль — приєднався 2014 року;
• Румунія — приєдналась 2016 року;
• Сербія — приєдналась 2019 року.

Організації та країни зі статусом спостерігача^[45]:

• Європейська комісія
• ЮНЕСКО
• США
• Росія та Об'єднаний інститут ядерних досліджень — CERN припиняє співпрацю з 2024 року, після закінчення терміну діючої угоди^[46]
• Японія

Асоційовані члени:

• Туреччина (з 2015 року);
• Пакистан (з 2015 року);
• Кіпр (з 2016 року, кандидат на повноцінне членство);
• Україна (з 2016 року)^[47];
• Словенія (з 2017 року, кандидат на повноцінне членство);
• Індія (з 2017 року);
• Литва (з 2018 року);
• Хорватія (з 2019 року).

Не будучи членом CERN, Україна брала участь у низці здійснюваних там наукових проєктів.

Учасники засідання Президії НАН України 9 вересня 2009 року заслухали та обговорили доповідь Геннадія Зінов'єва про стан та перспективи співробітництва установ НАН України з CERN. Президія НАН України відзначила, що низка установ і окремі науковці НАНУ взяли участь в оснащенні великого адронного колайдера. Це свідчить про високий рівень розробок науковців України, в яких зацікавлена світова наукова спільнота, що працює в CERN. Разом з тим обсяги співпраці установ НАН України та й в цілому наукових закладів нашої країни з CERN залишаються вкрай недостатніми. Це насамперед пов‘язано з відсутністю на сьогодні відповідної угоди між Україною та CERN. Але й самі установи Академії мають значно активніше працювати над розширенням наукового співробітництва з цим європейським центром. Необхідно, щоб Академія взяла активну участь у проведенні переговорів з CERN щодо укладення нової двосторонньої угоди про співпрацю України з цим центром^[48].

• Дата набуття Україною членства: 05.10.2016 р.
• Підстава для набуття членства в міжнародній організації: Закон України від 02.09.2014 № 1666-VII «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейською організацією ядерних досліджень (ЦЕРН) стосовно надання статусу асоційованого члена в ЦЕРН»^[49].
• Статус членства: Асоційований член.
• Характер фінансових зобов'язань України: Сплата щорічного членського внеску.
• Джерело здійснення видатків, пов'язаних з виконанням фінансових зобов'язань: Державний бюджет України.
• Вид валюти фінансових зобов'язань: Швейцарський франк.
• Обсяг фінансових зобов'язань України на 2017 рік: 1 006 750,00.
• Обсяг невиконаних Україною у попередні роки фінансових зобов'язань: 16 817,01.
• Центральний орган виконавчої влади, відповідальний за виконання фінансових зобов'язань: Міністерство освіти і науки України^[50].

Українські науковці є членами наукових колаборацій ALICE, CMS, LHCb на Великому адронному колайдері^[47], а також працюють над кількома запланованими експериментами^[51]. У Харківському фізико-технічному інституті розташовано один з Tier-2 центрів для обробки даних з експерименту CMS^[52].

• LHC Computing Grid

• Європейська організація ядерних досліджень [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• (англ.) (фр.) Офіційний сайт CERN. [Архівовано 26 липня 2007 у Wayback Machine.]
• (англ.) CERN at 50. The emerald city [Архівовано 16 вересня 2008 у Wayback Machine.] // The Economist, 25 березня 2004 року.
• (англ.) Scientific & historical archives CERN — хронологія розвитку CERN.
• Шість інститутів України залучать до досліджень в CERN. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 14 січня 2017. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 6 серпня 2018.