Чорнобай Володимир Миколайович
| Володимир Чорнобай | |
|---|---|
| Володимир Миколайович Чорнобай | |
 | |
| Народився | 17 березня 1954 (70 років) |
| Громадянство |  УРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | художник |
| Alma mater | Львівське училище прикладного мистецтва, Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва |
| Членство | Національна спілка художників України і Спілка польських художниківd |
| Нагороди | |
Володимир Миколайович Чорнобай (нар. 17 березня 1954, с. Михайлівське, Московська область) — український художник. Член Національної спілки художників України (1989), Спілки польських художників (2009), мистецького гурту «Кварта»[1][2]. Заслужений художник України. Брат Юрія Чорнобая.
Життєпис[ред. | ред. код]
Володимир Чорнобай народився 17 березня 1954 року.
Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва (1973), Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1980, викладачі Н. Федчун, Т. Драган).
Від 1981 — у Тернополі.
Творчість[ред. | ред. код]
Займається класичним вітражем і станковим живописом, графікою, від 1989 — малярством на склі.
Основні роботи: серії робіт малярства на склі «Руки» (1990), «Віртуальний портрет сучасника» (1995), «Пікуй-Красія» (1994—2002), «Пінько-Піноккіо» (2006) тощо. Твори зберігаються в музеях і приватних колекціях України, Словаччини, Польщі, Іспанії, Німеччини і США.
Від 1984 — учасник понад 40 колективних виставок Україні, Болгарії, Іспанії, Німеччині, Польщі, Словаччині, Угорщині. Брав участь у міжнародних та всеукраїнських пленерах живопису.
Більше 70 персональних виставок у Тернополі (1992, 1994, 1995, 2002, 2009, 2010, 2011, 2014, 2022[2], 2024[3]), Львові (1993, 1997, 2013, 2020[1][4][5]), Чернівцях (1994); Луцьку (1995, 1996, 2016, 2017), Рівному (1996), Києві (1997, 2015); Каліші (1999, 2005, 2009, 2012, 2014, 2015), Серадзі, Битові (2000), Переворську (2002), Ярославі (2002, 2015), Ельблонзі (2003, 2005); Славні (2004), Паб'яницях (2004, 2017), Плешеві (2005), Оструві-Велькопольському (2005, 2016), Ольштині, (2005), Ґолухуві, Остшешуві, Кемпно (2006); Опатувці (2007), Кротошині (2007, 2011; усі — Польща); Гаммі (Німеччина, 2008), Івано-Франківську (2008, 2012); Вольштині (2009); Смігелі (2010), Шведті (2010, Німеччина), Андрихуві (2010, 2015), Сьроді-Шльонській (2010, 2012); Берліні (2012, 2015), Болестрашичах/Пшемислі (2015), Влоцлавку (2016), Тарнобжезі (2017), Кіпрі (2019)[6].
Нагороди[ред. | ред. код]
- заслужений художник України (1 грудня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[7];
- лауреат художньої виставки «Різдвяна містерія — 96» (1996, Луцьк);
- золота нагорода I конкурсу-виставки модерного мистецтва (1996, Тернопіль);
- III премія Всеукраїнської виставки малярства на склі «Три виміри: вчорашнє; сьогодення і завтра» (1998, Львів);
- Тернопільська обласна премія імені Михайла Бойчука (2002);
- срібна медаль «Labor omnia vincit» Товариства імені Іполита Цегельського (2009, Познань, Польща);
- нагорода Президента міста Каліша (Польща, 2015);
- диплом міжнародної мистецької виставки «Львівський осінній салон “Високий замок 2015”»;
- Тернопільська обласна премія імені Ярослави Музики (2022)[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Володимир Чорнобай представив у львівському музеї Шептицького свої «Органічні структури». galinfo. 28 липня 2020.
- ↑ а б Ірина Терлюк (23 грудня 2022). У тернопільському музеї відкрили виставку «Локдаун». Суспільне Новини.
- ↑ Леся Продоус (21 квітня 2024). У Тернополі відкрили виставку «Кубань моєї пам'яті». Суспільне Тернопіль.
- ↑ Знаний тернопільський художник подарував Музею етнографії у Львові 37 власних творів. Еспресо. 27 лютого 2023.
- ↑ Боятись критики — це глупота, — художник Володимир Чорнобай про тонкі натури. galinfo. 28 липня 2020.
- ↑ Українські Пікуй та Красію тернопільський художник Володимир Чорнобай показав на Кіпрі. Терен (укр.). 31 липня 2019. Процитовано 10 квітня 2024.
- ↑ Указ Президента України від 1 грудня 2016 року № 533/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
- ↑ В Тернопільській ОВА відбулося друге засідання комітету з присудження обласних премій в галузі культури. Місто. 2 листопада 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Мельничук Б., Удіна, Т. Чорнобай Володимир Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 603. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Чорнобай Володимир Миколайович // Мистці Тернопільщини. Частина 1. Образотворче мистецтво: бібліографічний покажчик / департамент культури, релігій та національностей Тернопільської облдержадміністарації, Тернопільська обласна університецька наукова бібліотека; укладач Миськів В.; вступна стаття І. Дуда; керівник проєкту та науковий редактор Вітенко В.; редактор Жовтко Г. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2015. — С. 251—254. — ISBN 978-966-07-2936-0.
- Про художника Володимира Чорнобая і його пленери. тмц.інфо.
- Микола Шот (7 січня 2023). Роботи, мов джазові композиції. Урядовий кур'єр.
- Zapraszamy na wystawę Wołodymyr Czornobaj — «Struktury organiczne», sitodruki i malarstwo. Tarnobrzeski Dom Kultury.
- Білик, Л. Творець простору і часу // Культура і життя. — 2017. — № 12 (24 берез.). — С. 12-13.
- Золотнюк, А. Гра з органічними структурами. Кончельські, М. Кілька слів про мистця // Літературний Тернопіль. — 2017. — № 4. — С. 98—102. — (Художник номера).
- Долинна, Ю. Від «класичного» до «органічного» // Образотворче мистецтво. — 2017. — № 2. — С. 86—87.
- Золотнюк, А. У творчості митець уподібнюється природі // Вільне життя плюс. — 2014. — № 29 (16 квіт.). — С. 7. — (Розмова з художником).
- Собуцька, В. По горах — угору… І вище // Наш день. — 2014. — № 12 (19-25 берез.). — С. 13. — (Культура).
- Попович, Ж. Дивні химери і фантастичні краєвиди плащаниць Володимира Чорнобая // Номер один. — 2013. — 23 січ. — С. 9.
- Гайда, В. Володимир Чорнобай: «Під лежачого художника горілка не тече» // Тернопіль вечірній. — 1997. — 28 черв. — С. 4. — (Зустріч для вас).
- Бенза, Я. Володимир Чорнобай: «Подався я у пілігрими…» // Русалка Дністрова. — 1995. — Чис. 21 (листоп.). — С. 4.
- Заморська, Л. Картини народжуються з надриву // 20 хвилин. — 2011. — 14 січ. — С. 13. — (Віч-на-віч).
- Монолог митця перед людьми і самим собою // Тернопіль. — 1996. — № 4/5. — С. 29—31.
- Демків, Б. На склі, як у свічаді // Тернопіль вечірній. — 1994. — 11 черв. — С. 4.
- Ні маніфести, ні програми… // Мистецтвознавці про митців Тернопілля. — Тернопіль, 2011. — С. [26—27].
- Белякова, І. «Скляне життя» Володимира Чорнобая // Rіа плюс. — 2005. — 23 лют.
- Гаврильцьо, І. Дійство на склі // Русалка Дністрова. — 1995. — Чис. 19 (жовт.). — (Робітня митця).
- Дуда, І. Володимир Чорнобай // Тернопіль. — 1994. — № 2/3 : Художники Тернопільщини. — С. 90.
- Попович, Ж. Пікуй крізь «вікна» Чорнобая // Тернопіль вечірній. — 2002. — 27 листоп.
- Попович, Ж. Світлий і темний світ «чорнобаївської» графіки // Номер один. — 2010. — 7 лип. — С. 5.
- Прохасько, С. Володимир Чорнобай і його «віртуальні» сучасники // Тернопіль вечірній. — 1997. — 2 груд.
- Сагаль, О. Відбитки образів на склі і в душах // Нова Тернопільська газета. — 2008. — 6-12 лют. — С. 14.
- Собуцька, В. Під прозорістю скла неповторність лягла… // Свобода. — 2002. — 26 листоп. — С. 4. — (Світ мистецтва).
- Шостак, Н. Скло і світло // Вільне життя плюс. — 2009. — 30 січ. — С. 8. — (Гість сторінки).
|
