Шахісти (панно Верони)
| Сцена з новели Novella del giocatore di scacchi | |
 | |
| Автор | Ліберале да Верона |
|---|---|
| Час створення | 1475 |
| Розміри | 33 x 41 см |
| Матеріал | темпера, дерево |
| Місцезнаходження | Музей мистецтва Метрополітен (Нью-Йорк) |
| Шахісти Novella del giocatore di scacchi | |
 | |
| Автор | Ліберале да Верона |
|---|---|
| Час створення | 1475 |
| Розміри | 33,3 × 40,3 см |
| Матеріал | темпера, дерево |
| Місцезнаходження | Музей мистецтва Метрополітен (Нью-Йорк) |
Шахісти (Гра в шахи, англ. The Chess Players, італ. Novella del giocatore di scacchi) — панно італійця Ліберале да Верона (італ. Liberale da Verona, 1445—1527/29) на невідомий літературний сюжет. Знаходиться в колекції музею Метрополітен, США.
Панно написане приблизно у 1475 році. Зберігається в музеї Метрополітен. Інвентарний номер 1986.147 та 43.98.8[1][2].
Панно — це фрагменти касоне (італ. cassone). Третій фрагмент знаходиться в колекції Бернарда Беренсона в Гарвардському Центрі ренесансних досліджень у Флоренції. Allen Weller (у 1940 році[3]) першим відзначив, що панель з колекції Беренсона знаходилася зліва від сцени шахової гри. Тільки після ідентифікації третього фрагменту розпису касоне (фрагмента з дівчиною у вікні палацу) стало можливим встановити це остаточно. Мистецтвознавча експертиза показала, що всі ці три фрагмента є фрагментами одної горизонтальної панелі і утворювали безперервну сцену, в якій фрагмент з колекції Беренсона дійсно знаходився між двома іншими[4].
Початково була поширеною атрибуція панно Франческо ді Джорджо, на цьому у 1928 році наполягала Helen Comstock[5]. Така атрибуція була рішуче відкинута Federico Zeri (вперше у 1950 році[6]), який стверджував, що це робота маловідомого північноіталійського художника і мініатюриста Джіроламо да Кремона (італ. Girolamo da Cremona). Згодом ця ідея стала вельми поширеною[7][8].
Карло дель Браво (вперше у статті 1960 року[9]) приписав ці панелі Ліберале да Вероні, з датуванням 1475. Його атрибуцію підтримали й інші фахівці[9].
Панно ділиться на два послідовних епізоди: у першому епізоді дія відбувається на природі перед палацом, другий епізод відбувається в інтер'єрі кімнати цього палацу. У цьому епізоді юнак в супроводі трьох супутників сидить на камені перед палацом. Одягнена у вишукану візерункову сукню дівчина з тугою на обличчі з'являється у вікні палацу. Хлопець простягає руку до неї з благанням, в той час як вона піднімає праву руку, мовби закликаючи його приєднатися до неї.
На фрагменті Беренсона молоді люди дивляться, як їхній друг грає в шахи з дівчиною, що перебуває в оточенні своїх подруг. На другому фрагменті дівчина зазнала поразки в партії, вона кладе праву руку на руку переможця, кокетливо повернувши голову в сторону, її погляд спрямований вгору і вбік. Подруги дівчини засмучені її поразкою.
Хоч окремі елементи подібної історії (юнак біля вікна і шаховий поєдинок між двома закоханими) присутні в деяких лицарських романах, усі спроби ідентифікувати конкретне літературне джерело зазнали поразки. Як можливе першоджерело вказувався роман про фр. Huon de Bordeaux, в якому молодий лицар Гуон, ставши менестрелем, одержує право провести ніч з дочкою короля, перемігши її у партії в шахи[10]. Але у цій розповіді немає епізоду з дівчиною біля вікна.
Патрісія Саймонс відзначала[10] відверто еротичний характер зображення гри на картині. Наявність свідків партії, котрі співчувають героям — постійний мотив подібних зображень. Мотив коханця, який вперше побачив свою кохану у вікна також був дуже поширеним в середньовічній лицарській літературі. Наприклад, Данте бачив Беатріче біля вікна у «Vita Nuova» (Розділ XXXV). Робилися спроби ототожнити панно з епізодом «Декамерону» Боккаччо[11].
Існує версія, що зображення не пов'язане з лицарськими романами і відображає іншу літературну традицію — алегоричні трактати, де пояснення окремих шахових правил чергується з абстрактними алегоріями на етичні теми. Зокрема, таким джерелом може бути книга Évrart de Conty (написана близько 1405 року, манускрипт Робіне Тестара у 1496—1498 роках, зберігається в Bibliothèque Nationale de France в Парижі; книга була опублікована в Монреалі у 1993 році)[12].
- ↑ Liberale da Verona | Scene from a Novella | The Met. The Metropolitan Museum of Art, i.e. The Met Museum. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 27 травня 2017.
- ↑ Liberale da Verona | The Chess Players | The Met. The Metropolitan Museum of Art, i.e. The Met Museum. Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 27 травня 2017.
- ↑ Allen Weller. A Reconstruction of Francesco di Giorgio's Chess Game. Art Quarterly 3 (Spring 1940). Р. 162-72, figs. 1, 5 (reconstruction), 6
- ↑ Keith Christiansen in Painting in Renaissance Siena: 1420—1500. Exh. cat., The Metropolitan Museum of Art. New York, 1988. Р. 291, 294-96, no. 57b.
- ↑ Helen Comstock. Francesco di Giorgio as Painter. International Studio 89 (April 1928). Р. 33-36.
- ↑ Federico Zeri. Una pala d'altare di Gerolamo da Cremona. Bollettino d'arte 35 (1950). Р. 39.
- ↑ Burton B. Fredericksen. The Cassone Paintings of Francesco di Giorgio. Malibu. 1969. Р. 43—44.
- ↑ Burton B. Fredericksen and Federico Zeri. Census of Pre-Nineteenth-Century Italian Paintings in North American Public Collections. Cambridge, Mass., 1972. Р. 92, 498, 608.
- ↑ а б Carlo Del Bravo. Liberale a Siena. Paragone 11 (September 1960). Р. 32.
- ↑ а б Patricia Simons. (Check)Mating the Grand Masters: The Gendered, Sexualized Politics of Chess in Renaissance Italy. Oxford Art Journal 16, no. 1 (1993). Р. 65—69, 73 n. 74, fig. 6.
- ↑ Paul F. Watson. A Preliminary List of Subjects from Boccaccio in Italian Painting, 1400—1550. Studi sul Boccaccio 15 (1985—1986). Р. 162—63.
- ↑ Adrian W. B. Randolph. Touching Objects: Intimate Experiences of Italian Fifteenth-Century Art. New Haven, 2014. Р. 256 n. 49.
- Cristelle Baskins, Cassone painting, humanism, and gender in early modern Italy, Cambridge, Cambridge university press, 1998, SBN IT\ICCU\TO0\0719036.
- Mattia Vinco, Catalogo della pittura di cassone a Verona dal tardogotico al rinascimento, Padova, 2012, SBN IT\ICCU\BVE\0632814. Coordinatore: Vittoria Romani; supervisore: Alessandro Ballarin.
