Yves Saint Laurent

Yves Saint Laurent
Типорганізація
Організаційно-правова форма господарюванняспрощене акціонерне товариствоd[1]
Галузьмода
Засновано1961
Засновник(и)Ів Сен-Лоран і П'єр Берже
Штаб-квартираПариж
Ключові особиФранческа Беллеттіні (CEO),
Еді Сліман (креативний директор 2012р- 1 квітня 2016р),
Ентоні Ваккарелло (креативний директор 1 квітня 2016р - теперішнє)
ПродукціяПрет-а-порте
Власник(и)Kering
Холдингова компаніяKering
ysl.com
CMNS: Yves Saint Laurent у Вікісховищі

Yves Saint Laurent (YSL) — дім високої моди, заснований Івом Сен-Лораном і його партнером П'єром Берже. З 1999 року дім належить групі Gucci, якою у свою чергу володіє холдинг Kering. З 2016 року креативним директором є Ентоні Ваккарелло, який замінив на цій посаді Еді Слімана [2].

Заснований у 1961 році, дім Yves Saint Laurent випустив ряд легендарних речей: мондріанівська сукня, жіночий смокінг Le Smoking, куртки-сафарі та прозорі сукні. Vogue писав, що Сен-Лоран перевернув світ моди в 1960-х і 1970-х своїм новаторським поєднанням чоловічого і жіночого, високого і низького, класичного і авангардного: «Саме він одягнув жінок у брючні костюми, зробив повсякденними військові форми і національні костюми і приніс дизайнерський прет-а-порте в маси». За словами самого Сен-Лорана, він створив гардероб сучасної жінки[3].

Історія

[ред. | ред. код]
Yves Saint Laurent у Беверлі-Хіллз (Каліфорнія)
Чоловічий одяг Yves Saint Laurent у Флоренції

Yves Saint Laurent був заснований дизайнером Івом Сен-Лораном і його партнером П'єром Берже в липні 1961 року[4]. У листопаді Сен-Лоран і Берже домовилися про інвестування 700 тисяч доларів бізнесменом з Атланти Маком Робінсоном в обмін на 80% компанії[3]. Перша колекція YSL була показана в січні 1962 року[5]. Логотипи для дому розробив у 1963 році А. М. Кассандр[6].

У 1963 році Берже підписав контракт з Charles of the Ritz на створення ароматів для YSL, а через два роки група Lanvin-Charles of the Ritz викупила 80% Робінсона за мільйон доларів[3]. У 1960-х Yves Saint Laurent створював сценічні костюми для актрис Клаудії Кардінале, Софі Лорен і Катрін Деньов[4].

У 1966 році була запущена лінія прет-а-порте під назвою Yves Saint Laurent Rive Gauche. У тому ж році, натхненний виниклою тенденцією до андрогінної моди, Сен-Лоран розробив жіночу колекцію в чоловічому стилі, а також створив перший смокінг для жінок, Le Smoking. Через рік він представив знакову куртку-сафарі[4]. Сен-Лоран був першим дизайнером, який використовував африканських і азіатських моделей у своїх дефіле[7].

У 1971 році дім Yves Saint Laurent представив жіночі парфуми Rive Gauche. У тому ж році Сен-Лоран знявся голим у рекламній кампанії свого чоловічого одеколону Homme. У 1972 році Берже та Сен-Лоран за 1,1 мільйона доларів викупили свою лінію одягу у компанії Squibb, яка стала власником групи Lanvin-Charles of the Ritz і зберегла за собою парфумерний бренд YSL[3]. До дому приєдналася муза Іва Сен-Лорана, Лулу де ла Фалез, яка більше трьох десятиліть створювала для YSL ювелірні вироби та головні убори[4].

З 1973 року дім почав використовувати новий річний цикл показів: два для от кутюр (у січні та липні) і два для прет-а-порте (у квітні і жовтні). Берже почав активно поширювати ліцензії Yves Saint Laurent на все — від сонцезахисних окулярів до пляжних рушників і ручок. У 1977 році дім випустив жіночій парфум Opium зі слоганом: «Опіум — для тих, хто пристрастився до Yves Saint Laurent». Незважаючи на протести через назву та рекламну кампанію, парфум мав великий успіх[3].

Yves Saint Laurent викупив у 1986 році компанію Charles of the Ritz, якій належав парфумерний бізнес дому, за 630 мільйонів доларів[8]. Через рік YSL продав ряд популярних ароматів Charles of the Ritz компанії Revlon за 150 мільйонів доларів[9]. У 1989 році дім розмістив акції на паризькому фондовому ринку і був оцінений у 500 мільйонів доларів[3].

У 1993 році YSL, разом з парфюмерним підрозділом, був проданий парфюмерно-фармацевтичній компанії Elf Sanofi за 650 мільйонів доларів в акціях[10]. Сен-Лоран і Берже зберегли контроль над лініями одягу. У 1998 році Сен-Лоран перестав займатися лінією Rive Gauche, найнявши Альбера Ельбаза й Еді Слімана для жіночої та чоловічої колекції відповідно[4].

У 1999 році дім YSL придбала група Gucci[11], яка запросила створювати колекції прет-а-порте Тома Форда[4]. У 2002 році Ів Сен-Лоран представив свою останню колекцію і закрив лінію кутюр[3].

Після того, як Том Форд пішов у 2004 році, лінією прет-а-порте зайнявся Стефано Пілаті. Його стиль був більш французьким, ніж відверто сексуальні образи Форда[12]. У 2008 році засновник дому Сен-Лоран помер[5].

У лютому 2012 року до дому повернувся Еді Сліман, який замінив Пілаті на посту креативного директора[13]. У червні він перейменував лінію прет-а-порте на Saint Laurent Paris, назва лінії косметики та самої компанії залишилася колишньою[14].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SIRENE
  2. ↑ Vogue.ua. Энтони Ваккарелло - новый креативный директор Saint Laurent. Vogue UA. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.
  3. ↑ а б в г д е ж Yves Saint Laurent (brand). Voguepedia. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 13 липня 2013.
  4. ↑ а б в г д е Saint Laurent. Vogue Paris. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 13 липня 2013.
  5. ↑ а б Yves Saint Laurent, Fashion Icon, Dies at 71. The New York Times. 1 червня 2008. Архів оригіналу за 7 січня 2013. Процитовано 13 липня 2013.
  6. ↑ Henri Mouron (1986). Cassandre : Posters, Typography, Stage Designs. London: Thames and Hudson. с. 147—148. ISBN 0-500-23450-7.
  7. ↑ Yves Saint Laurent. Voguepedia. Архів оригіналу за 18 липня 2013. Процитовано 13 липня 2013.
  8. ↑ Squibb Sells Charles of the Ritz Cosmetics to Yves Saint Laurent. Los Angeles Times. 19 листопада 1986. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 13 липня 2013.
  9. ↑ Revlon Adding Fragrance Line. The New York Times. 17 червня 1987. Архів оригіналу за 24 травня 2015. Процитовано 13 липня 2013.
  10. ↑ Elf Sanofi Buying Saint Laurent. The New York Times. 20 січня 1993. Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 13 липня 2013.
  11. ↑ Gucci Moving to Buy Yves Saint Laurent, Fashion's Biggest Prize. The New York Times. 9 жовтня 1990. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 13 липня 2013.
  12. ↑ Yves Saint Laurent Spring 2008 Ready-to-Wear Collection [Архівовано 2 грудня 2008 у Wayback Machine.], Style.com
  13. ↑ Yves Saint Laurent Gets a New Designer. The New York Times. 7 березня 2012. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 13 липня 2013.
  14. ↑ Yves Saint Laurent official name will not change. Bloginity. 10 липня 2012. Процитовано 13 липня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Yves_Saint_Laurent&oldid=40353196