Імбирний пряник

Імбирний пряник

Необхідні компоненти	імбир[d]
Медіафайли у Вікісховищі

Імби́рний пря́ник — пряник, приправлений імбиром, медом або мелясою замість цукру. Є декілька видів імбирних пряників, від м'якого, вологого батонного пирога, до чогось дуже схожого на імбирне сухе печиво. Різні види ймовірно мають спільне походження.

Спочатку термін «імбирний пряник» (від лат. Zingiber через старофранцузьку gingebras) був знаний, як збережений імбир. Потім він посилався на виготовлені ласощі з медом та прянощами. «Імбирний пряник» часто перекладається французьким терміном d'Epices (буквально: хліб з прянощами) або німецьким терміном Lebkuchen або Pfefferkuchen (pepperbread, буквально: перцевий торт). Термін Lebkuchen не визначений німецькою мовою. Це може означати Leben (життя) або LAIB (хліб), у той час, як останній термін походить від широкого спектра прянощів, які використовуються у цьому продукті.

Імбирні пряники привіз до Європи в 992 році вірменський ченець Григорій Нікополь (Григорій Макар) (Грегуар де Нікополь). Він покинув Нікополь Помпеї, щоб жити в Бондаруа́ (Франція), недалеко від міста Пітів'є. Він пробув там сім років, і вчив французьких християн випікати імбирні пряники. Помер у 999 році.

Під час XIII століття німецькі емігранти привезли імбирні пряники до Швеції. У XV столітті гільдії пряників контролювали їх виробництво в Німеччині. Ранні посилання в 1444 році від Ведстентського абатства показали, як шведські черниці пекли пряники, щоб полегшити розлад травлення. Також був звичай випікати білі булочки і фарбувати їх для віконних прикрас. Перша задокументована торгівля імбирних пряників датується XVII століттям у монастирях, аптеках та на площі ринків фермерів, де вони і були продані. У Середньовічній Англії вважалося, що пряники мають лікувальні властивості. Сто років по тому містечко Ринок Дрейтон в Шропширі Сполученого Королівства стало відомим завдяки своїм пряникам та привітним прийняттям, які завжди показували з гордістю.

Перша письмова згадка про випічки пряників в місті датується 1793 роком; однак, це було, мабуть, раніше, оскільки, центральні підприємства були забезпечені імбиром від 1640 року. «Імбирний пряник» став широко доступним у XVIII столітті.

В Англії «імбирний пряник» може належати до пирога, або до виду печива, зробленого з імбиром. Вигляд печива, зазвичай, має форму пряникового чоловічка. Перших пряникових чоловічків приписують Королеві Єлизаветі І, яка ніби то, подавала їх іноземним гостям, в ролі статуеток. Однак, сьогодні, як правило, їх подають на Різдво.

Паркін (англ. Parkin) є однією з форм імбирного пирога — м'який пиріг, який приготовлений із вівсянки і меляси, і є популярним в північній Англії.

У Сполучених Штатах, ця форма «імбирних пряників» називається «пиріг із пряників» або «імбирний пиріг», задля того, щоб відрізнити його від твердих форм. Французький d'épices дещо схожий, хоча в цілому трішечки сухіший, і містить мед, а не мелясу. Оригінальний французький пряник не містить імбиру.

У Німеччині пряники готують у двох формах: м'яка форма називається Лебкухен (нім. Lebkuchen), і складніша форма, асоціюється насамперед з карнавалами і вуличними ринками, як-от Різдвяні ярмарки, які відбуваються в багатьох німецьких містах. Жорсткий пряник виробляється в декоративних формах, які згодом додатково прикрашаються цукерками і глазур'ю. Традиція нарізання «імбирного пряника» у форми займає багато інших форм, й існує в багатьох країнах, наприклад, як вже зазначалось раніше — це імбирні чоловічки. Традиційно, їх занурювали в портвейн.

У Північних країнах, найпопулярнішою формою «імбирного пряника» кондитерського виробу є pepperkaker (Норвезька), pepparkakor (Шведська), brunkager (Данська), piparkökur (Ісландська), piparkakut (Фінська) і в країнах Прибалтики piparkūkas (Латвійська) або piparkoogid (Естонська). Всі ці форми є дуже крихким сухим печивом, які особливо пов'язані з тривалим періодом Різдва.

У Норвегії та Швеції, pepperkaker / pepparkakor також використовуються, як декорації для вікон, а ті, котрі трохи товщі, ніж зазвичай — прикрашені глазур'ю і цукерками. Пекти зі своїми дітьми pepperkaker / pepparkakor / brunkager є традицією для багатьох сімей. В англійців pepperkaker / pepparkakor / brunkager називалися б імбирним печивом, а не імбирним пряником.

У Швейцарії, «імбирний пряник» кондитерського виробу знаний як Biber, як правило, три чверті дюйма товщиною прямокутний пряничний торт з марципановою начинкою. Biber став відомим з округів Аппенцелль або Санкт-Галлен. Він майстерно прикрашений цукровою глазур'ю у формах ведмедя Аппенцелль чи у формі собору Санкт-Галлен.

У Нідерландах і Бельгії, м'які й крихкі імбирні пряники називають Peperkoek, Kruidkoek або Ontbijtkoek і подають на сніданок або протягом дня, вони є густо нарізаними та часто з маслом на вершині.

Імбирні Пряники відомі в Росії. Найвідоміші пряники печуться в древніх містах Тула (Тульський пряник, Тульський пряник), Вязьма, і Городець.

У Польщі імбирні пряники знані як Pierniki (в однині, Piernik). Найвідоміші з них називаються торунськими пряниками (Piernik toruński), які є традиційними польськими пряниками, і які готуються з часів Середньовіччя в місті Торунь. Вони стали улюбленими ласощами Шопена, коли він відвідав свого хрещеного батька — Фридеріка Флоріана Скарбека в Торуні під час шкільних канікул.

У Румунії, пряники називаються turtă dulce, які звичайно покриті цукровою глазур'ю.

У Бразилії тип пирога схожий на імбирний пряник, знаний як pão de mel («медовий хліб»), він може бути таким великим, як пиріг до кави, або ж крихітним, і як правило, покритим шоколадом.

Існує також дуже популярний місцевий різновид пряників в Болгарії. Він називається Меденка («виготовлено із меду»). Традиційно печиво є настільки ж великим, як долоня: кругле і плоске, покрите тонким шаром шоколаду. Інші поширені інгредієнти — мед, кориця, імбир і сушена гвоздика.

Імбирні пряники також виготовляють у Караколі — місто в Киргистані^{[джерело?]}.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Gingerbread

• Рецепт імбирного печива [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.]
• сторінка на Facebook
• Amazon Kitchen Shorts: Mini Gingerbread Houses. [Архівовано 21 липня 2019 у Wayback Machine.]