Інтердикт

Інтердикт (лат. interdictum — заборона) — у римо-католицькій церкві тимчасова заборона усіх церковних діянь і треб (наприклад, миропомазання, сповіді, укладання шлюбу, євхаристії), що накладалась папою або єпископом. Часто інтердикт накладався на населення цілої країни чи міста, набагато рідше — на окремих осіб. Інтердикт стосовно визначеної особи зазвичай називають відлученням від церкви (екскомунікою).

Існує три види інтердикту:

• Особистий (рухомий) інтердикт (interdictum personale seu ambulatorium), що накладався на певних осіб усюди, де б вони не перебували
• Місцевий інтердикт (interdictum locale), що обмежувався певною місцевістю, але її мешканці, перейшовши в інше місце, могли бути присутніми на богослужіннях і брати участь в усіх церковних благах
• Змішаний інтердикт (interdictum mixtus), що накладався не лише на місцевість, але й на її мешканців.

У XI–XII століттях інтердикт був зброєю римо-католицької церкви у боротьбі зі світською владою. Накладення інтердикту на державу часто супроводжувалось відлученням правителя від церкви.

З плином часу, вже наприкінці Середньовіччя, воно дещо змінилось й почало застосовуватись менш активно. Інтердикт дещо пом’якшився і тепер під час накладення було дозволено:

• Хрещення
• Миропомазання
• Покаяння
• Здійснення богослужіння у великі свята

Найвідомішими є такі випадки накладення інтердикту:

• Адріан IV, зійшовши на папський престол у 1153 році, одразу ж накладає інтердикт на Рим та знімає його тільки в березні 1155 року, коли місто вигнало Арнольда Брешіанського.
• Олександр III у 1181 році наклав інтердикт на Шотландію й відлучив від церкви її короля Вільгельма I.
• Папа Інокентій III накладав п'ятирічний (1208—1213) інтердикт на Англію після того як Іван Безземельний відмовився визнати призначеного Римом архієпископа Кентерберійського. При цьому короля було відлучено від церкви. Врешті-решт Іоанн визнав себе васалом Папи Римського.
• Іоанн XXII накладав інтердикт на Німеччину 1322 року. При цьому імператор Людвіг Баварський був відлучений від церкви.
• Григорій XI накладає інтердикт на Флоренцію в березні 1376 року під час Війни восьми святих.
• Папа Павло V наклав інтердикт на Венецію у 1608 році, але папська курія була змушена піти на поступки, зважаючи на стійкість республіки.
• У 1909 році 15-денний інтердикт було накладено на італійське місто Адрія внаслідок місцевого руху проти єпископа.

Нині інтердикт втратив колишнє значення, однак і донині зберігається у канонічному праві.

У православ’ї відомий випадок інтердикту в Константинопольській церкві наприкінці 1890 року, за Вселенського Патріарха Діонісія V, — як протест проти політики оттоманської Порти стосовно прав та привілеїв Церкви ^[1].

• Інтердикт [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Інтердикт [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 548. — 1000 екз.
• Велика радянська енциклопедія
• Інтердикт // Православна Енциклопедія. Т. 23. С. 112-115 [Архівовано 29 березня 2015 у Wayback Machine.]