Атомний підводний човен з балістичними ракетами

Атомний підводний човен з балістичними ракетами (абр. ПЧАРБ — Підводний Човен Атомний з Ракетами Балістичними, англ. SSBN) — клас атомних підводних човнів, основним озброєнням яких є балістичні ракети стратегічного призначення «корабель-земля» (БРПЧ). Призначені для ураження важливих об'єктів — адміністративних, економічних і військово-промислових центрів, військово-морських баз, портів та інших стратегічних цілей. Мають ядерну енергетичну установку і балістичні ракети морського базування великої (міжконтинентальної) дальності, які призначені для завдання ракетно-ядерних ударів по території противника, здійснюючи плавання в будь-яких районах світового океану, зокрема з арктичних районів, приховано, не спливаючи в надводне положення^[1].

Морська складова стратегічної ядерної тріади. Виникли як клас у 1950—1960-х роках із появою ракетної і ядерної техніки. Бойові можливості ПЧАРБ постійно зростали з розробкою досконаліших ракетно-ядерних комплексів — збільшувалися масогабаритні характеристики БРПЧ, дальність їх польоту, ефективність ураження цілей. Головні частини ракет із ядерним зарядом потужністю до 100—350 кт, моноблокові на перших підводних ракетоносцях, на сучасних ПЧАРБ стали роздільними, з 3—10 бойовими блоками індивідуального наведення, дальність стрільби перевищила 11 тисяч кілометрів, точність попадання досягла КІВ 90—120 м^[2].

Застосовуються як самостійно, так і в складі угруповань підводних човнів та різнорідних сил флоту. Крім основного озброєння, — стратегічних балістичних ракет, — мають на озброєнні ефективні засоби боротьби з протичовновими силами, засоби спостереження, зв'язку й управління, навігації, запобігання несанкціонованому доступу до ракетно-ядерної зброї, інші радіоелектронні, обчислювальні і технічні засоби^[1].

Сьогодні в усьому світі експлуатується понад три десятки ПЧАРБ. Флоти усіх держав, що розпочали експлуатацію атомних підводних човнів з міжконтинентальними балістичними ракетами під час «холодної війни», мають ці системи озброєння й досі. Це разом з ВМС США та ВМФ Росії — наступника ВМФ СРСР, є ВМС Великої Британії, Франції і Китаю. 2016 року поставила на озброєння свій перший ПЧАРБ Індія. За повідомленнями, у 2012—2015 роках підводний човен оснащений балістичними ракетами збудувала Північна Корея^[3].

Відповідно до стандарту НАТО STANAG 1166 класифікуються як SSBN (англ. Ship Submersible, Ballistic missile, Nuclear powered)^[4]. Утім, існують і інші позначення — у ВМС Франції позначаються як SNLE (фр. Sous-marin Nucléaire Lanceur d'Engin)^[5]; у ВМФ СРСР і Росії починаючи з проєкту 667А називаються ракетними підводними крейсерами стратегічного призначення (рос. РПКСН)^[6].

В 1950-х роках головним засобом доправлення ядерної зброї була авіація, внаслідок чого у ці часи особлива увага приділялася розвитку авіаносної авіації і ударних авіаносців, які стали основою ударних сил флотів розвинених країн. Утім, з появою на озброєнні армій світу балістичних ракет з ядерними боєголовками стратегічне значення флотів посилилося: Світовий океан став маневровим стартовим майданчиком для запуску БР, спрямованих на важливі об'єкти в глибині території противника. Здатність військово-морських сил виконувати стратегічні завдання по ядерному стримуванню стала визначним фактором розвитку флотів. Головну роль при цьому стали відігравати підводні човни — гонка ракетно-ядерних озброєнь періоду холодної війни призвела до появи у 1960-х роках нового класу носіїв ядерних балістичних ракет — підводних човнів із балістичними ракетами. З появою на озброєнні ПЧАРБ, флоти стали видом збройних сил, здатним здійснювати безпосередній вплив на перебіг ядерної війни. Одночасно зросла роль і надводних кораблів, які забезпечують бойову діяльність ракетних підводних човнів і протидіють підводним ракетоносцям противника^[7][2].

Першим у світі проєктом ПЧАРБ стала серія з п'яти американських атомних підводних човнів з балістичними ракетами типу «Джордж Вашингтон», які увійшли до складу ВМС США у 1959–1961 роках. Вони мали на озброєнні 16 шахтних пускових установок БРПЧ «Поларіс А1». Підводні човни «Джордж Вашингтон» створювались на базі торпедного прототипу — багатоцільових атомних підводних човнів типу «Скіпджек». До проєкту були внесені лише ті зміни, що були пов'язані з розміщенням ракетної зброї — корпуси п'яти недобудованих човнів типу «Скіпджек» розрізали між другим і третім відсіками, і вставили 40-метровий ракетний відсік із 16 шахтами для ракет «Поларіс», розташованими в два ряди відносно діаметральної площини корабля позаду огорожі висувних пристроїв і міцної рубки. Безперечно, це був компроміс, але він дозволив США в найкоротші терміни реалізувати програму розвитку своїх морських ядерних сил. Загальне компонування човнів «Джорж Вашингтон» з вертикальними шахтами за рубкою, посередині човна, стало класичним для усіх човнів цього класу^[8].

Одночасно з будівництвом п'яти човнів типу «Джорж Вашингтон», Electric Boat Division у 1957—1959 роках вели роботи над проєктом ПЧАРБ типу «Етен Аллен», який став першим спеціально розробленим американським атомним підводним човном з балістичними ракетами. За своєю суттю він був розвитком проєкту «Джорж Вашингтон», однак і «Етен Аллен» не в усьому задовольняв командування ВМС США, тож поки йшло будівництво перших десяти ПЧАРБ обох проєктів, був розроблений проєкт ще досконалішого корабля цього класу типу «Лафаєт», який зрештою став основою для будівництва наступних типів американських ПЧАРБ другого і третього поколінь^[8]. Радянський Союз зміг протиставити їм лише підводні човни проєкту 658 з трьома балістичними ракетами Р-13 (Р-21 у проєкті 658М). Будівництво першого радянського атомного підводного ракетоносця проєкту 658 розпочалося у вересні 1958 року. Більшість технічних рішень, деталі і вузли були запозичені від першого радянського атомного підводного човна проєкту 627, основна відмінність полягала у врізці четвертого (ракетного) відсіку. Порівняно з «Джордж Вашингтон», перший радянський ПЧАРБ мав вищі швидкості надводного і підводного ходу і більшу глибину занурення, при цьому значно поступався по шумності і характеристикам засобів висвітлення підводної обстановки, втім ці недоліки були і залишаються притаманними радянським/російським атомним підводним човнам і досі^[9].

Згодом на озброєння ВМС США надійшли ПЧАРБ другого і третього поколінь на базі «Лафаєт» типів «Джеймс Медісон» та «Бенджамін Франклін». Всього було побудовано 31 корабель — дев'ять човнів типу «Лафаєт», десять «Джеймс Медісон» і дванадцять «Бенджамін Франклін», озброєних ракетами «Поларіс А3». Таким чином, у 1957—1967 роках США змогли створити ефективне угруповання морських стратегічних ядерних сил — 41 ПЧАРБ, які протягом життєвого циклу могли переозброюватися досконалішими балістичними ракетами з більшою дальністю польоту^[2].

Другий етап розвитку морських стратегічних ядерних сил США пов'язаний з розробкою БРПЧ сімейства «Трайдент». Роботи над створенням носія для ракет «Трайдент I С-4» — ПЧАРБ типу «Огайо» були розпочаті в 1968 році, втім будівництво човнів цього типу розпочали тільки у 1976 році, адже до середини 1970-х у складі ВМС була достатня кількість ПЧАРБ типу «Лафаєт», які могли бути порівняно швидко і при мінімальних витратах озброєні ракетами «Трайдентами» — військово-стратегічної доцільності розгортати будівництво нової серії атомних підводних човнів не було. 1997 року було закінчено передачу флоту усіх човнів цього типу, у кількості 18 одиниць. З 2002 року це єдиний тип атомних підводних човнів з балістичними ракетами, які є на озброєнні ВМС США. ПЧАРБ «Огайо» вважаються одними з найбезшумніших у світі. Однак унікальність їх полягає насамперед в складі розміщеної на борту ядерної зброї — 24 балістичних ракети «Трайдент II» з 8-14 термоядерними бойовими блоками кожна^[8].

На противагу їм у СРСР почали будувати підводні човни з шахтними пусковими установками різних модифікацій проєкту 667 (667А, 667Б, 667БД, 667БДР, 667БДРМ), які у ВМФ СРСР були виділені в окремий клас «ракетні підводні крейсери стратегічного призначення» (РПКСП). До кінця 1980-х років у складі ВМФ СРСР налічувалося 64 атомні підводні човни з балістичними ракетами^[9]. В середньому радянські РПКСП виходили на бойове патрулювання в 4—5 разів рідше, ніж американські ПЧАРБ, що було пов'язано з неадекватною кількості корабельного складу інфраструктурою базування і обслуговування, а так само низькою технічною надійністю ядерних енергетичних установок радянських підводних човнів. Це не дозволяло використовувати кораблі з необхідною інтенсивністю, а через вироблення технічного ресурсу і затримки у проведенні ремонтів, вело до накопичення їх у не боєготовому резерві^[10].

Радянські морські стратегічні ядерні сили, що розвивались екстенсивним шляхом, до середини 1970-х років досягли кількісного паритету^[ru] з морськими силами ядерного стримування США за кількістю ПЧАРБ і БРПЧ; однак морська складова ядерної тріади США, розвиваючись інтенсивним шляхом, за якісними показниками завжди випереджала СРСР^[10].

З моменту розпаду СРСР до середини 2000-х років кількість стратегічних атомних ракетоносців у складі ВМФ Росії скоротилося приблизно вдесятеро. З 2016 року в стані боєготовності в складі «ракетно-ядерних сил» його Північного і Тихоокеанського флотів налічується 7 РПКСП проєктів 667БДР і 667БДРМ, побудованих у 1979—1990 роках. Найновіші і найпотужніші важкі атомні ракетні підводні крейсери проєкту 941 (роки побудови 1981—1989) виведені зі складу дієвого флоту, за виключенням одного, який використовується в небойових цілях^[9].

Велика Британія проєктні роботи з будівництва власного атомного підводного човна з балістичними ракетами розпочала на початку 1960-х років. Велику допомогу своєму стратегічному союзнику в цьому питанні надали США — за основу британського проєкту була взята американська ПЧАРБ типу «Лафайєт», а в якості БРПЧ — «Поларіс А3». Будівництво серії з чотирьох підводних човнів типу «Резолюшен» розпочалося у 1963 році, а у жовтні 1967 року головний човен серії Resolution (S22)^[en] був переданий флоту^[11].

Бойове патрулювання з виходом в Північну Атлантику британські ракетоносці розпочали у 1969 році. У мирний час постійно в морі мали перебувати до двох ПЧАРБ. Оперативне управління підводними човнами здійснював заступник Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Атлантиці в Східно-Атлантичному регіоні (COMEASTLANT), яким завжди був британський адмірал^[11].

15 жовтня 1980 року уряд Великої Британії ухвалив рішення про створення нових ПЧАРБ типу «Вангард» під БРПЧ «Трайдент II»^[11]. Перший «Вангард» — HMS Vanguard (S28)^[en] увійшов до складу флоту в 1993 році. Втім човни типу «Резолюшен» залишалися на озброєнні до середини 1990-х років, поки поступово були замінені досконалішими «Вангардами»^[12]. В 2030 роках «Вангарди» мають бути замінені перспективними ПЧАРБ типу «Дредноут»^[en], закладка головного з яких відбулася у 2016 році^[13].

Франція розпочала розробку власного атомного стратегічного підводного човна приблизно в той же період. Втім, внаслідок її виходу з військової організації НАТО вимушена була будувати ПЧАРБ самотужки, без американської допомоги в цій галузі. Підводні човни типу «Редутабль» хоча й схожі за конструкцією і оснащенням на ПЧАРБ типу «Лафайєт», втім є цілком самостійним проєктом з атомним реактором власної розробки і власними БРПЧ M1^[en][9]. Головний ПЧАРБ з серії в шість одиниць — Redoutable (S611)^[en] був закладений у 1964 році. Його будівництво тривало близько восьми років — п'ять років стапельне, потім півтора року добудови на плаву і стільки ж відпрацювання обладнання перед введенням корабля в бойовий склад флоту. У січні 1972 року «Редутабль» вперше вийшов на бойове патрулювання^[14].

Починаючи з 1987 року в ході планових капітальних ремонтів, усі човни проєкту, крім «Редутабль», виведеної в 1991 році з бойового складу, були модернізовані і переоснащені ракетами M4^[en] з роздільною головною частиною^[14]. Останній човен цього типу виведений зі складу ВМС Франції у 2008 році — починаючи з 1997 року їх замінили чотирма ПЧАРБ типу «Тріумфан» — французьким аналогом «Огайо». Перші «Тріумфани» спочатку оснащувалися ракетами «проміжного типу» M45. Втім останній, Le Terrible (S619)^[en], озброєний вже шістнадцятьма БРПЧ М51.1^[en], які за своїми габаритними характеристиками і бойовими можливостями порівняні з «Трайдент II»^[15][16].

Китай розпочав роботи над проєктом власного атомного підводного човна з балістичними ракетами тільки в 1970-х роках. Перший китайський ПЧАРБ, який виконує дослідно-експериментальні функції, — єдиний проєкт 092 «Ся»^[en] був закладений у 1978 році, спущений на воду 30 квітня 1981, однак через виниклі технічні труднощі переданий флоту тільки у 1987 році. Основою для його створення став проєкт багатоцільового атомного підводного човна 091 «Хань»^[en], ракетний відсік 092 проєкту має 12 шахтних пускових установок двоступеневих твердопаливних балістичних ракет JL-1^[en][17].

З 2000-х років на озброєння НВАК надходять підводні човни проєкту 094 «Цзинь»^[en], ззовні дуже схожі на радянські атомні ракетоносці проєкту 667БДРМ. Перший ПЧАРБ цього проєкту формально переданий флоту у 2004 році. А в березні 2010 року, за даними китайських ЗМІ, на воду було спущено вже шостого за рахунком підводного човна цього типу. За деякими даними введення в дію всіх ПЛАРБ 094 «Цзинь» затримується через неготовність ракетного комплексу JL-2^[en][17][18].

Індія свій перший ПЧАРБ «Аріхант»^[en] спустила на воду у липні 2009 року. Конструкція індійського атомного ракетоносця багато в чому повторює радянський атомний підводний човен проєкту 670 — човен цього типу К-43 з січня 1988 року до квітня 1992 року передавався СРСР в оренду індійським ВМС. Човен переданий флоту в серпні 2016 року^[19][20]. «Аріхант» — перший атомний підводний човен побудований в Індії. Військово-морські сили планують в найближчому майбутньому мати шість ПЧАРБ цього типу. Основним озброєнням індійських підводних човнів має бути 12 БРПЧ K-15^[en][21][22].

Північна Корея також намагається долучитись до «клубу ядерної тріади». До 2015 року існували лише супутникові знімки північнокорейських підводних човнів — ймовірних носіїв БРПЧ типу «Сінпо»^[en][23]. Як повідомляли ЗМІ, КНДР 23 серпня 2016 року підводний човен «Сінпо» здійснив перший пуск балістичної ракети KN-11^[en][24]. Повідомлялося також, що КНДР будує ще декілька підводних човнів цього типу, визначивши їх як «Сінпо-В» клас^[25][26][27].

З технічної точки зору атомні підводні човни з балістичними ракетами є по суті звичайними атомними підводними човнами, оснащеними додатковим відсіком, призначеним для завантаження, транспортування, обслуговування і запуску балістичних ракет підводних човнів — основного ударного озброєння, носієм якого і є ПЧАРБ. Усі інші відмінності випливають з цього або тісно пов'язані з цим^[10].

При «класичному» компонуванні човна ракетний відсік розташований позаду міцної рубки і населених відсіків і попереду машинного відділення з ядерним реактором. Таке конструкційне рішення дозволяє максимально убезпечити екіпаж підводного човна від шкідливих факторів впливу ядерного випромінювання. В основу проєктів перших атомних підводних човнів із балістичними ракетами взагалі брались багатоцільові атомні підводні човни, в яких між рубкою і реактором врізався ракетний відсік: прототипом американських ПЧАРБ типу «Джордж Вашингтон» був багатоцільовий атомний підводний човен типу «Скіпджек», в який був врізаний 40-метровий відсік з шістнадцятьма шахтними пусковими установками БРПЧ. Утім, у процесі еволюції ПЧАРБ зустрічались й інші конструкторські рішення — прототипом радянських ракетоносців 658-го проєкту були перші в СРСР атомні підводні човни проєкту 627. Обмежена ширина корпусу і великі габарити радянських балістичних ракет Р-13 і їх стартових пристроїв допускали установку ракетних шахт тільки в один ряд, ракети не поміщалися в корпусі і за висотою — верхні частини ракетних шахт були розташовані в огородженні легкої рубки разом з висувними пристроями. Цікаве конструктивне рішення було застосоване і в найбільшому у світі ПЧАРБ — важкому атомному ракетному підводному крейсері проєкту 941: човен має не один міцний корпус^[ru], а два розташовані паралельно; в носовій частині корабля, між міцними корпусами, розташовані два ряди пускових установок БРПЧ Р-39 комплексу Д-19^[9].

Основне завдання атомних підводних човнів з балістичними ракетами — приховане доправлення БРПЧ в райони їх пуску і здійснення раптового ракетно-ядерного удару по життєво важливих об'єктах противника. Тому визначальними тактико-технічними характеристиками ПЧАРБ є не швидкість ходу та маневровість, можливість вести двобій з іншими підводними човнами та надводними кораблями противника, а здатність тривалий час приховано переміщуватись під водою не виявляючи себе, малошумність, низький рівень власних фізичних полів. Важливою характеристикою є також стійка здатність впевнено отримувати сигнали бойового управління на застосування ракетно-ядерної зброї не демаскуючи себе^[10].

Інша група характеристик пов'язана з тактико-технічними даними ракетного комплексу — це дальність польоту, кількість і потужність бойових блоків балістичних ракет, їх кругове ймовірне відхилення. Немаловажною характеристикою ПЧАРБ і їх ударних комплексів є здатність здійснювати запуск ракет не спливаючи на поверхню, з-під води — як правило пуск ракет з підводного положення (виштовхування їх на поверхню, після чого запускається реактивний двигун) здійснюється стисненим повітрям або парогазовою сумішшю^[10].

• Військово-морські сили США

  Підводні човни типу «Джордж Вашингтон» (5 одиниць)

  Підводні човни типу «Етен Аллен» (5 одиниць)

  Підводні човни типу «Лафаєт» (9 одиниць)

  Підводні човни типу «Джеймс Медісон» (10 одиниць)

  Підводні човни типу «Бенджамін Франклін» (12 одиниць)

• Військово-морські сили Великої Британії

  Підводні човни типу «Резолюшен» (4 одиниці)

• Військово-морські сили Франції

  Підводні човни типу «Редутабль» (6 одиниць)

• Військово-морський флот СРСР

  Підводні човни проєкту АВ611 (6 одиниць, дизель-електричні)

  Підводні човни проєкту 629А (23 одиниці, дизель-електричні)

  Підводні човни проєктів 658 і 658М (8 одиниць)

  Ракетні підводні крейсери проєкту 667А (34 одиниці)

  Ракетні підводні крейсери проєкту 667Б (18 одиниць)

  Ракетні підводні крейсери проєкту 667БД (4 одиниці)

  Важкі атомні ракетні підводні крейсери проєкту 941 (5, один залишений в експериментальній експлуатації)

• Військово-морські сили США

  Підводні човни типу «Огайо» — 18 одиниць (з яких 4 переоснащені на ПЧАРК — SSGN)

• Військово-морські сили Великої Британії

  Підводні човни типу «Вангард» — 4 одиниці

• Військово-морські сили Франції

  Підводні човни типу «Тріумфан» — 4 одиниці

• Військово-морський флот Російської Федерації

  Ракетні підводні крейсери проєкту 955 — 3 одиниці (планують збудувати ще 5)

  Ракетні підводні крейсери проєкту 667БДРМ — 7 одиниць

  Ракетні підводні крейсери проєкту 667БДР — з 14 побудованих залишилось 2 одиниці (з яких 1 переоснащений на носій надмалих підводних човнів)

  Важкий атомний ракетний підводний крейсер проєкту 941 (в експериментальній експлуатації)

• Військово-морський флот Китайської Народної Республіки

  Підводні човни проєкту 092 «Ся» — 1 човен

  Підводні човни проєкту 094 «Цзинь» — 5 одиниць (планують збудувати ще 8)

• Військово-морські сили Індії

  Підводні човни типу «Аріхант» — 1 човен (планують збудувати ще 4)

• Військово-морські сили КНДР

  Підводні човни типу «Сінпо» — щонайменше 1 човен

• Військово-морські сили США

  Підводні човни типу «Колумбія»^[en] (будівництво планують розпочати у 2021, введення до складу флоту в 2031)

• Військово-морські сили Великої Британії

  Підводні човни типу «Дредноут» (головний корабель серії закладений у 2016, введення до складу флоту заплановано на початку 2030-х)

• Військово-морський флот Китайської Народної Республіки

  Підводні човни проєкту 096^[en] (будівництво планують розпочати на початку 2020-х років)

Країна-розробник	Тип (проєкт)	Початок (і кінець) експлуатації	Кількість	Водотоннажність надводна/підводна, тонн	Основні розміри довжина/ширина/осадка, м	Потужність енергетичної установки, к. с.	Швидкість ходу надводна/підводна, вузлів	Кількість і тип БРПЧ
СРСР	проєкт 611АВ[прим. 1]	1955–1996	6	1830/2600	90,5/7,5/5	ДЕУ 4000 / ЕД 5400	17/15	2 ПУ Р-11ФМ
СРСР	проєкт 629 (629А)	1959 (1963)–1989	23 (14)	2820/3553	98,9/8,2/7,5	ДЕУ 6000 / ЕД 5600	15,5/12,5	3 ПУ Р-13 (Р-21)
СРСР	проєкт 658 (658М)	1960 (1963)–1991	8 (6)	4030/5300	114,0/9,2/7,5	35000	15/26	3 ПУ Р-21 (Р-27)
СРСР	проєкт 667А	1967–2009	34	7766/11500	128,0/11,7/7,9	40000	15/27	16 ПУ Р-27 (Р-31)
СРСР	проєкт 667Б	1972–2003	18	8900/13700	139,0/11,7/8,4	40000	16/26	12 ПУ Р-29
СРСР	проєкт 667БД	1975–1996	4	10500/15750	155,0/11,7/8,6	40000	15/25	16 ПУ Р-29Д
СРСР	проєкт 667БДР[прим. 2]	1976	14	10600/16000	155,0/11,7/8,7	40000	14/24	16 ПУ Р-29Р
СРСР	проєкт 667БДРМ	1984	7	11740/18200	167,0/11,7/8,8	40000	14/24	16 ПУ Р-29РМ
СРСР	проєкт 941	1981	6	23200/48000	172,0/23,3/11,0	100000	12/25	20 ПУ Р-39
Росія	проєкт 955	2013	3	14720/24000	170,0/13,5/10	50000	15/29	16 ПУ Р-30 «Булава»
США	тип «Джордж Вашингтон»	1959–1985	5	5959/6709	116,3/9,9/6,7	15000	20/25	16 ПУ Поларіс А1 (А3)
США	тип «Етен Аллен»	1961–1991	5	6400/7900	125,1/9,9/6,7	15000	20/25	16 ПУ Поларіс А2 (А3)
США	тип «Лафаєт»	1963–1995	9	6650/8250	129,6/10,0/9,6	15000	20/25	16 ПУ Поларіс А2 (А3)
США	тип «Джеймс Медісон»	1964–1995	10	7250/8250	129,6/10,06/9,6	15000	20/25	16 ПУ Поларіс А2 Посейдон С3 Трайдент I С-4
США	тип «Бенджамін Франклін»	1965–1999	12	7250/8250	129,6/10,06/9,6	15000	20/25	16 ПУ Поларіс А2 Посейдон С3 Трайдент I С-4
США	тип «Огайо»	1976	18	16746/18750	170,7/12,8/11,1	70000	17/25	24 ПУ Трайдент I С-4 (Трайдент II D-5)
Велика Британія	тип «Резолюшен»	1967–1996	4	7500/8400	130/10/9,2	25000	20/25	16 ПУ Поларіс А3
Велика Британія	тип «Вангард»	1993	4	15300/15900	149,9/12,8/12	41500	20/25	16 ПУ Трайдент II D-5
Франція	тип «Редутабль»	1971–2007	6	8087/8913	128,7/10,6/10	16000	20/25	16 ПУ М1, M2, M20 або M4
Франція	тип «Тріумфан»	1997	4	12640/14335	138/12,5/10,6	15000	12/25	16 ПУ М51
КНР	проєкт 092 «Ся»	1981	1	6500/8000	120/10/8	78000	12/22	12 ПУ Цзюйлан-1
КНР	проєкт 094 «Цзинь»	2004	6	9000/11500	140/13/?	120000	?/26	12 ПУ Цзюйлан-2
Індія	тип «Аріхант»	2015	1	6000/?	112/11/10	111000	15/24	12 ПУ K-15
↑ Курсивом виділені неатомні (дизель-електричні) підводні човни з БРПЧ ↑ Напівжирним шрифтом виділені ПЧАРБ, що стоять на озброєнні Таблиця складена за даними довідників: Jane's Fighting Ships, 2004–2005. — London : Janes Information Group; Subsequent edition (July 2004), 2004. — 947 p. — ISBN 0-7106-2623-1. Кузык Б.Н., Никольский В.И., Новичков Н.Н. Военные флоты мира. Справочник. — Москва : Национальный центр научно-технической информации, 2005. — 1250 с. — ISBN 5-98384-005-3.

• TACAMO — система радіозв'язку ВМС США для зв'язку з ПЧАРБ, які знаходяться на бойовому чергуванні
• Протичовнова оборона

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Атомний підводний човен з балістичними ракетами

• Военный энциклопедический словарь / Министерство обороны СССР. Институт военной истории. — Москва : Военное издательство, 1983. — 511 с. (рос.)
• Словарь сокращений и аббревиатур армии и спецслужб / Сост. А. А. Щелоков. — Москва : АСТ, 2003. — 318 с. — ISBN 5-17-019219-3. (рос.)
• Доценко В. История военно-морского искусства / под. ред. В. И. Куроедова. — Москва : ЭКСМО, 2003. — Т. 2. — Кн. 2. — 825 с. — ISBN 5-699-04857-X. (рос.)
• Ведерников Ю. В. Создание и развитие ракетных подводных лодок стратегического назначения в СССР и США // Сравнительный анализ создания и развития морских стратегических ядерных сил СССР и США. — Флот Тихого океана. Выпуск 2. — Владивосток, 2005. (рос.)
• Norman Friedman. U.S. Submarines Since 1945: An Illustrated Design History. — Annapolis, MD : United States Naval Institute, 1994. — 808 p. — ISBN 1-55750-260-9. (англ.)
• Robert Gardiner, Stephen Chumbley. Conway's All the World's Fighting Ships 1947–1995. — London : Conway Maritime Press, 1995. — ISBN 1-55750-132-7. (англ.)
• Jane's Fighting Ships, 2004–2005. — London : Janes Information Group; Subsequent edition (July 2004), 2004. — 947 p. — ISBN 0-7106-2623-1. (англ.)
• Сергей Линник (17 декабря 2013). Мир ПЛАРБ. Часть 1-я. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Мир ПЛАРБ. Часть 2-я. «Военное обозрение». Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018. (рос.)
• Кирилл Рябов (2 марта 2015). Атомные подводные лодки с баллистическими ракетами: настоящее и будущее. «Военное обозрение». Архів оригіналу за 19 березня 2015. Процитовано 11 грудня 2018. (рос.)
• Владимир Щербаков. Подводный меч // Журнал «Вокруг света». — 2007. — № 5. — ISSN 0321-0669. Архівовано з джерела 12 грудня 2018. Процитовано. (рос.)

Ця стаття належить до вибраних статей Української Вікіпедії.