Братський корпус (Софійський монастир)

Братський корпус
Братський корпус
50°27′10.8″ пн. ш. 30°30′46.1″ сх. д. / 50.453000° пн. ш. 30.512806° сх. д. / 50.453000; 30.512806
Статус	Пам'ятка архітектури національного значення
Статус спадщини	пам'ятка архітектури національного значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ, Володимирська вулиця, 24
Архітектурний стиль	Українське бароко[1]
Архітектор	Андрій Меленський (пристосування під стайні)/Павло Спарро (надбудова 2 поверху)[2]
Будівництво	1756[2] — 1757[2]
Братський корпус (Софійський монастир) (Україна)
Братський корпус у Вікісховищі

Київ: Собор святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра
Kiev: Saint-Sophia Cathedral and Related Monastic Buildings, Kiev-Pechersk Lavra [3]
Світова спадщина
50°27′11″ пн. ш. 30°30′46″ сх. д. / 50.453° пн. ш. 30.512805555556° сх. д. / 50.453; 30.512805555556
Країна	Україна
Тип	Культурний
Критерії	I, II, III, IV
Об'єкт №	527
Регіон	Європа і Північна Америка
Зареєстровано:	1990 (14 сесія)
Братський корпус у Вікісховищі

Бра́тський ко́рпус — будівля колишніх чернечих келій Софійського монастиря^[4][5], зведена у 1756—1757 роках на захід від Софійського собору в стилі українського бароко^[1][2][6].

Між 1823 та 1829 роками перебудований на комплекс стаєнь та господарських приміщень за проєктом архітектора Андрія Меленського, але вже 1840 року пристосований під житло для ченців та півчих^[1][2]. У 1844 році за проєктом Павла Спарро надбудовано другий поверх в стилі класицизму та зведено двоярусну дерев'яну галерею зі сходами на західному фасаді^[1][2]. До 1972 року використовувався як житлова будівля. У першій половині 1970-х років проведена реставрація споруди.^[2]

Зараз у будівлі міститься фондосховище заповідника^[4].

Братський корпус у складі комплексу монастирських споруд Софійського собору занесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527^[7]. Пам'ятка культурної спадщини національного значення, охоронний номер пам'ятки № 1/10^[8].

Двоповерховий корпус у плані прямокутний, видовжений по осі північ-південь, увінчаний високим вальмовим дахом на металевих кроквяних фермах з бляшаною покрівлею. З південного боку є склепінчастий однокамерний льох, сходи до якого знаходяться в товщі західної стіни. Перший поверх має анфіладно-коридорне планування з однобічним розташуванням приміщень, другий — коридорне двобічне. В центральній частині будівлі розташовано двоє наскрізних сіней. Стіни муровані на вапняному розчині, тиньковані та побілені. Перекриття приміщень першого поверху зроблені у вигляді циліндричних або зімкнених склепінь з розпалубками, перекриття другого пласкі.^[2]

Перший ярус збудований в стилі бароко, в оформленні другого використані барокові елементи. Східний фасад членовано по горизонталі пласкими лопатками, які відповідають плануванню, та обробленими під дощаний руст широкою центральною і двома більш вузькими бічними розкріповками. Лопатки, рустовані на першому ярусі, відокремлюють групи з двох і трьох вікон на кожному поверсі. По вертикалі фасад членується розкріпованими на лопатках профільованими карнизами: між поверхами та вінцевим, а також підвіконними на другому поверсі. Вікна першого поверху та входи в центральній розкріповці прикрашено пласкими лиштвами з рельєфними замковими каменями та мають лучкові перемички.^[2]

На західному фасаді знаходиться двоярусна дерев'яна галерея на стовпах з балюстрадним огородженням. У її закритих торцях є двомаршеві сходи на другий поверх, в інтер'єрі яких західна стіна розкріпована та рустована. Центральна частина фасадної стіни та аркові вікна першого поверху оформлені аналогічно східному фасадові. Стіна верхнього поверху гладенька з віконними прорізами. Торцеві фасади мають одну асиметрично розташовану віконну вісь, членовано горизонтально бічними рустованими на першому ярусі лопатками та вертикально — профільованими вінцевим та міжповерховим карнизами.^[2]

У 1756—1757 роках на подвір'ї Софійського монастиря на захід від собору в ряд із будинком митрополита замість старих дерев'яних келій було збудовано нову одноповерхову споруду, яка складалася з чотирьох секцій-келій. Кожна з них мала сіни, велику келію на три вікна, що виходили на східний бік, та кілька комірок на одне вікно. Перекриття великих східних приміщень були викладеними в одну цеглину зімкненими склепіннями з розпалубками, всіх інших приміщень — циліндричними приміщеннями. Вікна були прикрашені пласкими цегляними лиштвами.^[1][2]

1786 року Софійський монастир був закритий, однак у братському корпусі ще деякий час мешкали ченці, що залишалися при будинку митрополита. У 1819—1822 роках архітектор Андрій Меленський склав проєкт перероблення корпуса під сараї, стайні та приміщення для проживання архієрейського штату, який було подано на розгляд Синоду 19 лютого 1823 року. Згідно з проєктом, передбачався злам внутрішнього планування, закладення віконних отворів у стайні та в сараях, спорудження в'їзду, ґанків та світлових вікон на даху, ремонт тинькування й мурування. Перебудова відбулася між 1823 та 1829 роками. 1838 року стайні було переведено в спеціально збудовану каретну.^[1][2]

У 1840 році корпус було пристосовано для проживання ченців та півчих Софійського собору. Єпархіальним архітектором Павлом Спарро був розроблений проєкт надбудови другого поверху, який затверджено 1 лютого 1844 року. Одночасно прибудовано й західну дерев'яну галерею. Під час цих перебудов розібрано всі стіни та склепіння першого поверху, за виключенням трьох поперечних у центральній частині, закладено два вікна та стесано лиштви. Натомість зроблено пласке перекриття першого поверху на дерев'яних балках, яке зменшило його висоту, стіни та стелі побілено, дощані підлоги пофарбовано. 1872 року в будівлі розташовувалася кухня та їдальня. 1897 року в братському корпусі було 13 квартир, кухня й приміщення для кухарів. 1913 року тут було 28 кімнат, частина з яких винаймалася, а 1920 року кімнат було вже 18. Будинок був заселений до 1972 року.^[1][2]

1971 року були проведені дослідження братського корпусу, внаслідок яких стало можливим проведення ремонтно-реставраційних робіт. Проєкт реставрації розроблено в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному управлінні, його автори — архітектори Р. Бикова та В. Цяук. Під час реставрації, яка мала місце у першій половині 1970-х років, відновлено первісні планування та склепіння першого ярусу будівлі, декор східного фасаду, західну дерев'яну галерею, замінено дерев'яні крокви, що тримали дах, на металеві ферми. Після робіт в споруді розміщувалися інститут «Укрпроектреставрація», дирекція Софійського заповідника, а з 1990-х років — фонди Національного заповідника «Софія Київська».^[2]

• У квартирі № 1 з початку 1920-х років до 1926 року проживав Моргілевський Іполит Владиславович^[2]