Вольфсангель

Вольфсангель
Версії
Горизонтальний вольфсангель
Деталі
Ранні версіїНастінний гак (геральдика)
Використаннягеальдика, емблематика
Капкан на вовка що є прототипом символу «Вольфсангель»

Вольфсангель або Вольфсанґель (нім. Wolfsangel — вовчий гак) — німецький геральдичний символ символ який також використовувався націонал-соціалістами (серед іншого, як емблема 34-ї гренадерської дивізії СС «Landstorm Nederland» або 2-ї танкової дивізії СС «Das Reich» ) і нині неонацистами[1]. Символізує захист, взяття ворога в полон[2]. Використовується в геральдиці, присутній на гербах багатьох міст. У горизонтальному положенні міг символізувати вервольфа. У XV столітті Вольфсангель був емблемою кількох селянських повстань, завдяки чому набув значення боротьби за свободу і незалежність. У нацистській Німеччині Вольфсангель використовувався як символ на емблемах дивізій СС «Райх» (воювала на території України), «Ляндштурм Нідерлянд» (комплектувалася з нідерландців), 4-ї поліційної дивізії та інших підрозділів. Спрощений варіант «вовчого гаку» був емблемою голландської нацистської партії.

Походження

[ред. | ред. код]

Ймовірно походить від середньовічного способу лову вовків. Двосторонній металевий гак кріпили на дерево, на гак підвішували шматок м'яса, вовк з'їдав м'ясо й «попадався на вудку»[3].

Вольфсангель не належав до відомих рунічних алфавітів, хоча часто проводять паралель між ним і руною Ейваз[3]. В Арманічному футарці Ґвідо фон Ліста є схожий символ — Ґібор, але значення в нього зовсім інше. Крім того, Ґібор передає звук [g], а Вольфсанґель (імовірно) — [ai][2].

Давня символіка

[ред. | ред. код]
Прикордонний (межовий) камінь
Вольфсангель 1755 року біля лісу Барзінґгаузен

Крім того, Вольфсанґель наносився на прикордонні (межові) камені як гербовий або захисний знак від сил зла; для захисту власності[4].

Геральдика

[ред. | ред. код]

Вольфсанґель є частиною національного та культурного спадку Німеччини, що здавна використовувався в геральдичці. У сучасній Німеччині ця емблема використовується у гербах населених пунктів.

Нацистська символіка

[ред. | ред. код]

В 1910 році німецький письменник Герман Ленс опублікував роман «Вервольф», в якому йдеться про селянський загін самооборони в період Тридцятирічної війни. Тон роману, що оспівує доблесний супротив окупантам, зробив його популярним у 20-ті — 30-ті роки. Став популярний і символ Вольфсанґель, що використовувався загоном як емблема[5].

За часи Третього Райху «Вольфсанґель» використовувався як емблема чи як тактичний знак для різних військових та парамілітарних підрозділів. Зокрема створений у 1934 році начальником штабу СА Віктором Лютце елітний охоронний штандарт СА «Фельдгеррнгалле» мав на правих петлицях цю емблему (з 1938 року)[6]. Штандарт мав подвійне підпорядкування (шеф штандарта був Герман Герінг) до СА та Люфтваффе. З початком Другої світової війни частина особового складу штандарту ввійшла до Люфтваффе, інша частина до Вермахту, як основа 271-го піхотного полку «Фельдгернгалле». У 1943 році з розшматованої під Сталінградом 60-тої моторизованої дивізії та 271-го полку «Фельдгернгалле», було утворено. панцергренадерську дивізію «Фельдгернгалле». Тактичним знаком дивізії був «Вольфсангель». У 1945 році була сформована танкова дивізія «Фельдгернгалле 2», з залишків 13-тої танкової дивізії та танкової дивізії «Фельдгернгалле». Поповнення особового складу дивізія отримала з лав СА. Тактичним знаком дивізії, також був «Вольфсанґель». Ці обидві дивізії входили до Танкового корпусу «Фельдхернхалле» (до 1944 року 4-й танковий корпус), який також мав за емблему «Вольфсанґель».

«Вольфсанґель» був також емблемою 19-ї танкової дивізії Вермахту.

«Вольфсанґель» був обраний емблемою (тактичним знаком) танкової дивізії СС «Дас Райх», що воювала на території України. Крім того, цей знак в різних варіаціях використовувався в інших підрозділах СС і вермахту, зокрема в 4-й поліційній гренадерській дивізії СС (емблема), 23-ій добровольчій танково-гренадерській дивізії СС «Недерланд» (петличний знак), 34-й добровольчій гренадерській дивізії «Ландсторм Недерланд» (дивізіонна емблема і петличний знак) й багатьох інших[7].

Широкого розповсюдження «Вольфсанґель» зокрема набув також у середині XX століття у Нідерландах. Націонал-соціалістичний рух (НСБ) використовував цей символ, як одну зі своїх емблем. Після окупації Нідерландів у 1940 році та затвердження НСБ як єдиної партії у державі, цей символ набув широкого розповсюдження. Сформовані в тому ж році нідерландські СС, використовували «Вольфсанґель» на своїй уніформі. Ця емблема з легіонерами потрапила до Німеччини, де використовувалася у підрозділах СС, спочатку у полку «Вестланд»[8]. (5-та танкова дивізія СС), з 1941 року у добровольчому легіоні «Нідерланди». Після заснування «голландської» добровольчої бригади (пізніше формальних дивізії[9]) СС у 1943 році, емблема використовувалася також там. З 1943 року національна гвардія «Ландвагт Недерланд» перейшла до складу СС, ставши «ландстормом». З 1944 року на базі цієї організації, посиленою членами НСБ почалося формування нової дивізії СС, яка в 1945 році стала дивізією «Ландсторм Недерланд»[10]. «Вольфсанґель» використовувався також в цьому підрозділу.


Сучасне використання

[ред. | ред. код]

«Вольфсанґель» використовується послідовниками різноманітних германо-скандинавських неоязичницьких культів (Асатру та ін.) в ритуалах і як розпізнавальний знак.

Іноді «Вольфсанґель» використовується неонацистськими організаціями[11]. У США, наприклад, використовується білими расистами з «Арійських націй»[12].

Україна

[ред. | ред. код]

В Україні використовується символ «Ідея Нації», який штучно намагаються пов'язати із символом «Вольфсанґель»[13][14]. Використовують його бригада «Азов» та організації «Соціал-Національна Асамблея», «Патріот України», «Карпатська Січ» [15], Український Національний Союз[16].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Корнак, Марчін. Моніторинг расизму та ксенофобії на стадіонах і навколо польського спорту (PDF).
  2. а б А. Платов, А. ван Дарт Практический курс рунического Искусства. — К.: «София», 2000. — с. 43 [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. а б Белое общество: Волчий Крюк — Wolfsangel [Архівовано 11 грудня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. Die Wolfsangel. WolfHall (нім.). 28 грудня 2011. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 25 квітня 2024.
  5. В. Акунов Белые рыцари. Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 21 липня 2008.
  6. Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова — М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007. — С.189-318 с.
  7. В. Акунов Танкова дивизія СС «Дас Рейх». Історія другої дивізії військ СС (1939—1945 р.). Архів оригіналу за 13 лютого 2009. Процитовано 21 липня 2008.
  8. Уільямсон Г.СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) —Смоленськ: «Русич», 1999. — С. 204—415 с.
  9. Уільямсон Г.СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) —Смоленськ: «Русич», 1999. — С.232—415 с.
  10. Уільямсон Г. СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) — Смоленськ: «Русич», 1999. — С. 250—415 с.
  11. Hate on Display: Hate Symbols Database—Wolfsangel. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 28 липня 2016.
  12. Aryan Nations. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
  13. Ball, Tom (19 січня 2024). Azov Battalion drops neo-Nazi symbol exploited by Russian propagandists (англ.). ISSN 0140-0460. Процитовано 19 січня 2024.
  14. Wolfsangel - Reporting Radicalism in Ukraine. reportingradicalism.org. Процитовано 19 січня 2024.
  15. В Ужгороді пройшов «чорний» марш «Карпатської Січі». ФОТО. Заголовок - Закарпаття. Про головне. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.
  16. Цензор.НЕТ (6 жовтня 2020). Націоналісти-щитовики (Микола Кравченко). Цензор.НЕТ (рос.). Процитовано 22 грудня 2023.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Макнаб Кріс Третій рейх. 1933—1945 (в перекладі М. Борисова) — М.: ТОВ «АСТ», «Астрель», «ОГИЗ», 2011. — 288 с. — ISBN 978-5-17-070099-8, 978-5-271-30807-9, 978-1-906626-51-8 (рос.)
  • Уільямсон Г. СС-інструмент терору (в перекладі Бушуєва О. В., Соколова І. С.) — Смоленськ: «Русич», 1999. — 415 с. — ISBN 5-88590-961-X, 0-283-06280-0 (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]