Вестготи

Вестготи
Релігія	Visigothic arianismd

Вестготи, візіго́ти (лат. Visigothi, Wisigothi, Vesi, Visi, Wesi, або Wisi) — західна гілка кочових готів під час великого переселення народів.

Вестготи засновували нові міста в Західній Європі від доби падіння західної половини Римської імперії до піднесення династії Каролінгів. Багато вестготських назв все ще використовуються в сучасній іспанській та португальській мовах. Проте їхньою найвизначнішою спадщиною вважається Вестготська правда, кодекс, який послужив основою для судових процедур у правовій системі з моменту християнізації Іберії аж до Пізнього середньовіччя, тобто через століття після знищення Вестготського королівства.

Вестготи вперше з'явилися в історії як окреме плем'я в 268, коли вторглися до Римської Імперії на Балканський півострів. Вестготи пройшли через римські провінції Паннонію (Pannonia) та Іллірію (Illyricum) — і навіть загрожували самій Італії^{[уточнити]}. Але влітку вестготам було завдано поразки в битві на місці сучасного італійсько-словенського кордону, а у вересні були розбиті у битві під Найсусом (Naissus).

Протягом наступних 3 років їх було витіснено за Дунай імператорами Клавдієм II і Авреліаном. Проте вони залишилися в колишній римській провінції Дакія, яку Авреліан покинув у 271.

Під тиском гунів у 376 перейшли Дунай, прохаючи римського імператора Валента надати їм місця для поселення. Їм надано місце у Нижній Мезії, але, незадоволені визиском римського чиновництва, вони підняли бунт. У битві під Адріанополем вестготи розбили армію Валента, убивши його.

Імператор Феодосій І залагодив конфлікт, але після його смерті в 395, коли Римську імперію було розділено між його синами на Східну та Західну, вестготи, користуючись непевністю ситуації, почали грабіжницькі походи, спочатку у Грецію, а у 410, очолювані Аларіхом, на Рим, який істотно пограбували.

Вестготське королівство було західноєвропейською державою в 5—8 століттях, створене спочатку в Галлії, коли римляни втратили контроль над західною половиною своєї імперії, а потім в Іспанії — до 711 року. Протягом короткого періоду вестготи контролювали наймогутніше з військової точки зору королівство Західної Європи^[1]. У відповідь на вторгнення вандалів, аланів і свебів у римську Іспанію в 409 році Гонорій, імператор Заходу, заручився допомогою вестготів, щоб відновити контроль над територією. Проте з 408 по 410 рік вестготи завдали стільки шкоди Риму та безпосередній периферії імперії, що майже десятиліття потому провінції змогли внести лише одну сьому від своїх попередніх податків^[2].

У 451 брали участь у битві на Каталаунських полях проти гунів у війську римського намісника Галлії Аеція.

Розбиті королем франків Хлодвігом у 507, залишили на його користь Південну Галлію і відійшли в Іспанію.

У 711 після битви при Гвадалете Вестготське королівство біло захоплене та знищене арабами.

Ці королі та вожді, за винятком Фрітігрена і, можливо, Алавівуса, були язичниками.

Були аріанами.

• Аларіх I (395—410)
• Атаульф (410—415)
• Сігеріх (415)
• Валлія (415—419)
• Теодоріх I (419—451)
• Торізмунд (451—453)
• Теодоріх II (453—467)
• Ейріх (467—485)
• Аларіх II (485—507)
• Гезалех (507—511)
• Амаларіх (507—531)

Починаючи з Рекареда І, прийняли християнство, засноване на нікейському символі віри.

• Теудіс (531—548)
• Теудігізел (548—549)
• Агіла I (549—554)
• Атанагільд (554—567)
• Ліува I (568—572)
• Леовігільд (568—586)
• Рекаред I (586—601)
• Ліува II (601—603)
• Віттеріх (603—610)
• Гундемар (610—612)
• Сісебут (612—620)
• Рекаред II (620—621)
• Свінтіла (621—631)
• Сісенанд (631—536)
• Хінтіла (636—640)
• Тульґа (640—641)
• Гіндасвінт (641—652)
• Реккесвінт (649—672)
• Вамба (672—680)
• Ервіґ (680—687)
• Егіка (687—701)
• Вітіца (697—709)
• Родеріх (710—711)
• Агіла II (711—714)
• Ардо (714—721)

• Візіготське право [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

1. ↑ Williams, Mark (2004). The Story of Spain. San Mateo, CA: Golden Era Books. ISBN 978-0-97069-692-2. p. 51.
2. ↑ Heather, Peter (2005). The Fall of the Roman Empire: A New History of Rome and the Barbarians. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19515-954-7. p. 434.