Еламська мова

Ела́мська мова — мова еламітів, поширена на території Еламу, як мінімум, в III—I тис. до н. е. Була ізолятом, але існують гіпотези про спорідненість з дравидськими або афразійськими мовами. Спочатку записувалась оригінальною писемністю, згодом — клинописом. Вважається, що еламська мова вимерла до IV століття до н. е., але, можливо, й зберігалась до Середньовіччя.

За граматичною будовою еламська мова аглютинативна й ергативна. Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок).

Самі еламіти називали Елам Ḫa-tam₅-ti або Ḫal-tam₅-ti, що, певне, походить від слова hal «земля». У вавилонських текстах ця назва передавалася як ᴷᵁᴿe-lam-mat. Стародавні перси називали Елам (h)ūja, (h)ūvja, звідки походить назва Хузестан. У науковий оборот назва «еламська мова» увійшла зі шумерських й акадських текстів (шум. eme Elama). Раніше використовувалися також назви «сузька», «анзанська», «ахеменідська мова другого роду», «туранська», «мідійська», «скіфська»^[1][2].

Еламська мова є ізолятом, існують гіпотези про її спорідненість з дравидськими (висунута в 1856 р Р. Колдуеллом) або афразійськими мовами (висунута в 1992 р В. Блажек)^[3][4]. Г. С. Старостін на підставі лексико-статистичних підрахунків висунув припущення, що еламська є «мостом» між ностратичними і афразійськими мовами, будучи поряд з праностратичною і праафразійською мовами нащадком праєвразійської мови^[5].

Були також різні спроби порівняння з уральськими, алтайськими, хуритською, каситськими, мідійськими та кавказькими мовами, але вони або ненаукові, або непереконливі^[6].

Поширення

Еламіти населяли південь і південний захід сучасного Ірану (Хузестан і Фарс)^[7].

Говори

В силу нестатку збереженого матеріалу виявити діалектне членування еламської мови неможливо. Проте існують підстави вважати, що в основу еламської мови ахменідської епохи ліг інший говір, ніж той, що засвідчено за середньоламської доби^[7].

На території поширення еламської мови засвідчено три види писемності^[8][9][10]:

• протоеламське письмо — збереглося близько 1600 текстів, висхідних до епохи близько 3100-2900 рр. до н. е., мало піктографічний характер, не дешифровано, тому невідомо, чи була мова цих написів еламською;
• лінійне еламське письмо — розвинулося з протоеламского до XXIII в. до н. е, зафіксовано у вигляді 19 написів (10 вибито на камені, 7 видавлено на глині, 1 видряпана на штукатурці, 1 викарбувано на сріблі), носило фонетичний характер з вкрапленнями логограм. Близько 10 знаків були дешифровані у першій половині 20 ст, але далі дешифровка довго не просувалася. У 2020 г. з'явилися публікації про його дешифровку, схвально сприйняті лінгвістами;
• клинопис  (на базі аккадського) — повністю витісняє лінійне еламське письмо починаючи з близько 2200 р. до н. е.

Еламський клинопис використовував близько 140 знаків^[11]. У ахеменідську епоху кількість знаків зменшилася до 113 (з них 25 — логограми)^[12].

Еламський клинопис включав як фонетичні знаки, так і детермінативи і логограми, що виражали тільки значення кореня, дійшовши з шумерської (шумерограми) мови, а також цифри. Аккадограми відсутні, хоча запозичення з аккадської в еламському є. Фонетичні знаки є силабограмами структури V, CV, VC і CVC (де C — приголосний, а V — голосний). Писали зліва направо та зверху вниз. Поділ на слова був відсутній^[13].

У латинській транслітерації логограми передаються великими літерами, детермінативи пишуться над рядком, а фонетичні знаки — малими літерами, при цьому склади відокремлюються один від одного дефісом^[14].

Щодо мови їхньої (мешканців Хузістану), то простий народ їхній говорить по-перськи і по-арабськи, але в них є інша мова, хузійська, не тотожня ні з єврейською, ні з сирійською, ані з перською 

Історію еламської мови ділять на чотири періоди^[8][16]:

• староеламський (2600—1500 рр. до н. е.);
• середньоеламський (1500—1000 рр. до н. е.);
• новоеламський (1000—550 рр. до н. е);
• ахеменідський (550—330 рр. до н. е).

Починаючи з рубежу II і II тисячоліть до н. е. носії іранських мов починають тіснити еламітів^[17]. Після завоювання Еламу Імперією Ахеменідів VI століття до н. е. давньоперська мова витісняє еламську, яка зберігається у вживанні ще принаймні два століття, можливо, довше. Так, арабський географ Істахрі в «Книзі шляхів і країн» (X ст. н. е.) Згадує, що в провінції Хузистан окрім арабською і перською населення говорило також хузійською мовою. Залишається невідомим, чи крилася під цією назвою еламська мова або одна з іранських^[7].

Величина корпусу — 20 000 табличок і їхні уламки; більшість відноситься до ахеменідської епохи, це переважно господарські записи^[11].

Можна не сумніватися, що в еламській були голосні a, i і u, можливо, також e та o. Дифтонгів і протиставлення по довготі-стислості не було^[18][19].

Приголосні не протиставлялися за ознакою глухості-дзвінкості. На це вказують передача запозичень і вживання клинописних знаків для глухих і дзвінких без особливої різниці. У той же час еламські писарі використовували такий прийом, як подвоєння приголосних, що, на думку Е. Райнера, відображало протиставлення напружених і ненапружених проривних^[20].

Еламські приголосні^[21]:

Непрямі дані дозволяють припустити, що наголос в еламській був, ймовірно, ініційним (ставився на перший склад слова)^[22][23].

Іменник розрізняє категорії числа (однина і множина) та іменного класу (одухотворений або активний і неживий або інактивність). Показником одухотвореного в однині був -r (sunkir «цар»), у множині -p (sunkip «царі»), а неживого класу — -me (sunkime «царство»)^[24][25].

Іменники узгоджувалися з дієсловоом в особі^[26]:

Відмінкової системи з самого початку не існувало, проте в ахеменідській еламській іменники доповнювалися енклітиками, що мали відмінкове значення^[27].

Оскільки числівники завжди записувалися цифрами, їхня вимова невідомо. Винятком є тільки ki(r) «один», mar «два», ziti «три». Порядкові утворювалися від кількісних за допомогою форманта -ummemana і -edana^[28][29].

Серед займенників виділяють особові, присвійні, вказівні, анафоричні, питальні, невизначені, відносні, поворотні, означальні, видільні та емфатичні^[29].

Особові займенники^[30]:

Як займенник третьої особи використовувалися вказівні займенники^[30].

Вказівні займенники розрізняли два ступені віддаленості: hu/hi/i «цей», ap/api «ці», hupe «той, ті»^[31].

Категорія часу у дієслова виражалася в протиставленні минулого і непройшовшого часів^[32].

Виділяють три відмінювання: відмінювання перехідних дієслів в минулому часі (I відмінювання), неперехідних дієслів у минулому часі (II відмінювання) і відмінювання теперішнього часу (III відмінювання)^[32].

Способів дієслова було чотири: дійсний, наказовий, бажальний і заборонний. У значенні наказового способу використовувалися форми другої особи однини дійсного способу (hapti «чуєш», «почуй(те)»). В ахменідську добу імператив став висловлюватися основою дієслова з факультативним додаванням суфікса -š (mida «піди», halpiš «порази»). Заборонний спосіб виражався поєднанням форм III відмінювання з часткою ani/anu, іноді I відмінювання з часткою ni. Бажальний спосіб виражався поєднаннями форм I або II відмінювання з частинкою -en/-ni/-na (huttahši-ni «нехай вони зроблять»).

З безособових форм дієслово мав форми інфінітиву (утворювався за допомогою форманта -n(a)), активно-транзитивного дієприкметника (збігався з чистою основою дієслова) та пасивно-нетранзитивного дієприкметника минулого часу (утворювався за допомогою форманта -k).

Суфікси у дієслівній формі розташовувалися у певному порядку^[33]:

Еламська була мовою з розщепленою ергативністю^[34].

Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок)^[35]. Визначальне слово ставилося після визначного (ruhur rišarra «велика людина», дослівно: «людина велика»)^[36].

В еламській є багато аккадських запозичень (зокрема шумеризмів, які пройшли через аккадське посередництво), наприклад, zubar «мідь» < акк. siparru < шум. zabar. За ахеменідський період до еламської мови потрапило багато запозичень з давньоперської, як-то baziš «податок, данина» < bāziš^[37][38].

Початок вивченню еламської мови було покладено розшифровкою XIX століття Бегістунського напису. Піонерами дослідження еламської мови були Ф. Вайсбах, Ф. Борк і Г. Хюзінґ, в більш пізній час еламською займалися В. фон Бранденштейн, Й. Фрідріх, В. Хінц і Р. Лабате. Корпуси текстів становили Ф. В. Кеніґ, М.-Ж. Стевія, Ф. Мальбран-Лабан, Дж. Камерон і Д. Хеллок. Словник еламської мови було створено В. Хінце і Х. Кохом. Описи граматики було зроблено Р. Дабатом, Х. Х. Пейпером, Е. Райнером, І. М. Дьяконовим, Ф. Ґрійо-Сусіні, М. Л. Хачикяном і М. Столпером. У СРСР еламською мовою також займався Ю. Б. Юсіфов.

• Blažek V. The new Dravidian-Afroasiatic parallels. Preliminary report // Nostratic, Dene-Caucasian, Austric and Amerind / Ed. by V. Shevoroshkin. — Bochum: Brockmeyer, 1992. — P. 150—165.
• Grillot-Susini F., Roche C. Éléments de grammaire élamite. — Paris: Edition Recherche sur les Civilizations, 1987. — 79 p. — ISBN 2-86538-183-8.
• Hallock R. On the Middle Elamite Verb // Journal of Near Eastern Studies, 1973, Vol. 32, No. 1/2. — P. 148—151.
• Khačikjan M. The Elamite language. — Roma: Pubblicazioni dell'Istituto per gli studi micenei ed egeo-anatolici, 1998. — 100 p. — (Documenta Asiana IV).
• Labat R. Structure de la langue élamite (état présent de la question) // Conférences de l'Institut de Linguistique de Paris. 9. — Paris, 1951. — P. 23—42.
• McAlpin D. Elamite and Dravidian: Further Evidence of Relationship // Current Anthropology, 1975, Vol. 16. — P. 105—115.
• McAlpin D. Proto-Elamo-Dravidian: The Evidence and its Implications. — Philadelphia: American Philosophical Society, 1981. — 155 p. — (Transactions of the American Philosophical Society. Vol. 71, Pt. 3). — ISBN 978-0871697134.
• Paper H. H. The Phonology and Morphology of Royal Achaemenid Elamite. — Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1955. — xi + 119 p.
• Reiner E. The Elamite Language // Handbuch der Orientalistik. Bd. 2, Tl. 2. — Leiden/Köln, E. J. Brill, 1969. — 123 S.
• Starostin G. On the genetic affiliation of the elamite language [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Mother Tongue, Vol. VII, 2002. — P. 147—170.
• Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 60—94.

Словники, ономастичні компендіуми, списки знаків

• Hinz W., Koch H. Elamisches Wörterbuch (in 2 Teilen). — Berlin: Dietrich Reimer, 1987. — 1392 S. — (Archäologische Mitteilungen aus Iran. Ergänzungsband 17). — ISBN 3-496-00923-3.
• Steve M. J. Syllabaire élamite: histoire et paléographie. — Paris/Neuchâtel: Recherches et Publications, 1992. — 172 p. — (Civilizations du Proche-Orient, Série II, Philologie, 1). — ISBN 2-940032-00-9.
• Zadok R. The Elamite Onomasticon. — Napoli: Istituto Universitario Orientale, 1984. — i + 84 p. — (Annali: Rivista del Dipartimento di Studi Asiatici e del Dipartimento di Studi su Africa e Paesi Arabi. Vol. 44, fasc. 3. Supplemento n. 40).

Видання текстів

• Cameron G. G. Persepolis Treasury Tablets [Архівовано 29 грудня 2014 у Wayback Machine.]. — Chicago: University of Chicago Press, 1948. — xviii + 214 p. — (Oriental Institute Publications. Vol. 65).
• Hallock R. T. Persepolis Fortification Tablets [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. — Chicago: University of Chicago Press, 1969. — x + 776 p. — (Oriental Institute Publications. Vol. 92).
• König F. W. Die elamischen Königsinschriften. — Graz: Weidner, 1965. — vi + 228 S. — (Archiv für Orientforschung. Beih. 16).
• Grillot-Susini F., Herrenschmidt C., Malbran-Labat F. La version élamite de la trilingue de Behistun: une nouvelle lecture // Journal Asiatique, 1993, Vol. 281. — P. 19—59.
• Malbran-Labat F. Les Inscriptions Royales de Suse. Briques de l'époque paléoélamite à l'Empire néo-élamite. — Paris: Editions de la Réunion des Musées Nationaux, 1995. — 272 p. — ISBN 2-7118-2868-9.
• Steve M.-J. Tchoga Zanbil (Dur-Untash). Vol. 3. Textes élamites et accadiens de Tchoga-Zanbil. — Paris: Paul Geuthner, 1967. — 146 p. — (Mémoires de la Délégation Archéologique en Iran. Vol. 41).
• Steve M.-J. Ville Royale de Suse. Vol. 7. Nouveaux mélanges épigraphiques, inscriptions royales de Suse et de la Susiane. — Nice: Editions Serré, 1987. — 111 p. — (Mémoires de la Délégation Archéologique en Iran. Vol. 53). — ISBN 2-86410-098-3.
• Weissbach F. H. Die keilinschriften der Achämeniden. — Leipzig: J. C. Hinrichs, 1911. — lxxxiv + 160 S. — (Vorderasiatische Bibliothek. Bd. 3).

Еламська мова у сестринських Вікіпроєктах
	Файли у Вікісховищі?

• Еламське письмо // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 177. — ISBN 978-966-439-921-7.
• А. Кримський. Еламська народність і мова // Вибрані сходознавчі праці: в 5 т. Т. IV: Іраністика / А. Ю. Кримський; редкол.: Л.В. Матвеєва (голов, ред.) [та ін.]; НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. Кримського. - К.: [ВД «Стилос»], 2008. - 388 с. -ISBN 978-966-193-003-1 (т. IV). - С. 50-60.
• Еламське письмо // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 177. — ISBN 978-966-439-921-7.
• Еламська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Elamite [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
• Еламська мова [Архівовано 29 квітня 2011 у Wayback Machine.] в Енциклопедії Іраніка
• Еламська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Elamite [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)