Коломієць Олексій Федотович

Коломієць Олексій Федотович
Олекса Коломієць
ПсевдонімОлекса Коломієць
Народився19 березня 1919(1919-03-19)
Харківці, Лохвицький повіт, Полтавська губернія, Українська СРР
Помер23 листопада 1994(1994-11-23) (75 років)
Київ, Україна
Країна СРСР
 Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьдраматург, прозаїк
Сфера роботилітература[1]
Мова творівукраїнська
Роки активності1953-1994
Жанрпсихологічна драма
Magnum opusФараони
Голубі олені
Дикий ангел
ЧленствоСП СРСР
ПартіяКПРС
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Державна премія СРСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коломієць.

Олексі́й Федо́тович Коломі́єць (19 березня 1919(1919-03-19), Харківці, Лохвицький повіт, Полтавська губернія, Українська СРР — 23 листопада 1994(1994-11-23), Київ) — український письменник та драматург.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 17 березня 1919 р. в с. Харківці Лохвицького району на Полтавщині. Він був шостою, найменшою дитиною в родині селянина-бідняка, в якій рано не стало батька. Після закінчення семирічки Коломієць в 1935—1938 pp. навчається на робітфаку при Харківському інституті радянської торгівлі, а потім на історичному факультеті Харківського університету. Зі студентської лави пішов на фронт. Після демобілізації кілька років віддав комсомольській роботі; був лектором ЦК ЛКСМУ, секретарем Чернівецького обкому комсомолу, в 1950—1953 pp. працював відповідальним редактором газети «Молодь України», потім у журналі «Зміна». Тоді ж починає друкувати перші нариси й оповідання, що склали збірку новел «Біла криниця» (1960). 1961 року написав політичний памфлет «Двадцята година. Репортаж з того світу».

Як драматург Коломієць не мав учнівського періоду і досить пізно увійшов у літературу: комедію «Фараони» написав 1960 р., у сорок років. Та вже ця перша спроба принесла йому широке визнання: вперше зіграна в Московському театрі ім. М. В. Гоголя[ru], п'єса в 1962 p. ставилася вже в 71 театрі країни. У 1978 p. в Київському театрі ім. І. Франка відбулася її п'ятисота вистава.

Вперше його ім'я з'явилося на афішах театрів на початку 60-х років, коли з успіхом обійшли сотні сцен дотепні, веселі і мудрі «Фараони» (1961) досі нікому невідомого автора. А сьогодні вже наше театральне мистецтво важко уявити без таких сценічних здобутків, якими стали трагічна дилогія «Планета Сперанта», тривожно-медитаційна «Горлиця» чи озвучена високими нотами душевної краси й людського щему поетична повість про кохання «Голубі олені», прозора в чистоті й ніжності своїй «Срібна павутина» чи психологічно вибаглива драма «Дикий Ангел».

В наступні десятиліття слідує низка драматичних творів:

  • 1961 р. — драматичний памфлет «Дванадцята година».
  • 1963 р. — психологічна драма «Чебрець пахне сонцем» (інша назва «Де ж твоє сонце?»).
  • 1964 р. — п'єса «Прошу слова сьогодні».
  • 1965 р.; 1969 р. — драматична дилогія «Планета Сподівань».
  • 1967 р. — «Спасибі тобі, моє кохання».
  • 1969 р. — «Келих вина для адвоката».
  • 1970 р. — п'єса проблемно-психологічного характеру — дилогія «Горлиця».
  • 1971 р.. — п'єса «Перший гріх». Лірична драма «Спасибі тобі, моє кохання» і дилогія «Горлиця» у 1970p. були відзначені республіканською премією ім. М. Островського.
  • 1974 р. — п'єса «Одіссея в сім днів».
  • 1973 р. — «Голубі олені» — «повість про кохання», яка на фоні численних батальних творів прозвучала винятково ніжною ліричною нотою і в 1977 році була удостоєна Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка.
  • 1975 р. — «Кравцов».
  • 1977 р. — «Срібна павутина».
  • 1978 р. — драма «Дикий Ангел», постановка якої у Київському театрі ім. І. Франка відзначена Державною премією СРСР (1980). Ця п'єса має підзаголовок — «Повість по сім'ю». Головний персонаж — Платон Микитович Ангел.
  • 1980 р. — психологічна драма «Санітарний день».
  • 1982 р. — психологічна драма «Убий лева».
  • 1985 р. — психологічна драма «Злива».
  • 1986 р. — психологічна драма «Двоє дивляться кіно».
  • 1989 р. — психологічна драма «Святі грішниці».
  • 1994 р. — «Завтра - Помпея» (незакінчена).

Хоча в творчості О. Коломійця переважають п'єси про актуальні, сучасні авторові проблеми, є у нього й дві драми на теми минулого: «За дев'ятим порогом» («Запорізька Січ», 1972) та «Камінь Русина» («Град князя Кия», 1982), написана спеціально до святкування 1500-ліття Києва.

Помер О. Коломієць 23 листопада 1994 року. Похований у рідному селі Харківці.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • На будинку по вулиці Хрещатик, 21 у Києві, же жив Олексій Коломієць, 2009 року встановлено меморіальну дошку (скульптор Олексій Чепелик)


Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[2]

Ініціатор спорудження Кургану скорботи — пам'ятника жертвам голодомору 1933 р. на горі Зажурі поблизу Лубен на Полтавщині

Див. також

[ред. | ред. код]

Список лауреатів Шевченківської премії

Лауреати Шевченківської премії 1977 року[3]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Доповідь Бориса Олійника на урочистостях з нагоди 20-ліття Українського фонду культури [Архівовано 23 серпня 2013 у Wayback Machine.] borys-oliynik.info
  3. ↑ Журнал перець 1977 08. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 7 квітня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коломієць_Олексій_Федотович&oldid=43534971