Ольшаниця

село Ольшаниця
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Білоцерківський район
Тер. громада	Рокитнянська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA32020130140018625
Основні дані
Засноване	1115[1]
Населення	2493
Площа	50 км²
Густота населення	49,86 осіб/км²
Поштовий індекс	09635
Телефонний код	+380 4562
Географічні дані
Географічні координати	49°39′55″ пн. ш. 30°37′27″ сх. д. / 49.66528° пн. ш. 30.62417° сх. д. / 49.66528; 30.62417
Середня висота над рівнем моря	138 м
Водойми	р. Горохуватка
Найближча залізнична станція	Ольшаниця
Місцева влада
Адреса ради	09642, Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Ольшаниця, вул. Рокитнянська,1
Карта
Ольшаниця
Ольшаниця
Мапа
Ольшаниця у Вікісховищі

Ольшани́ця — село в Рокитнянській селищній громаді Білоцерківського району Київської області України. Населення — 2493 осіб.

Уродженцями села є: тесля та політичний діяч Гончаренко Федір Максимович (розстріляний за «списком Сандармоху»), вояк Української Повстанської армії Лейба Добровський, письменник Комендант Павло Іванович, Герой соціалістичної праці М. В. Кривенко, академік НАМН України Яворовський Олександр Петрович, кандидат філологічних наук Віра Федорівна Скрипка та історик Чухліб Тарас Васильович.

Ольшаниця  — давнє поселення. Воно згадується в літописах ще 1150 року.

Як і Білу Церкву, Ольшаницю заснував князь Ярослав Мудрий, коли будував прикордонні фортеці по Росі від ворогів. Тоді поселення називалось Райгород. Воно було розташоване на території городища, яке збереглося по сей день. Збереглись і змійові вали з ровами, які оточували місто. Там було багато церков. Жителі Райгорода успішно відбивали напади половців. Але татарська навала знищила, спустошила місто.

Поблизу села знаходяться залишки городища літописного міста Торчеськ часів Київської Русі, яке було зруйноване монголо-татарами в 1240 р. і більше не відбудовувалося.^[2]

Назва сучасної Ольшаниці, за однією версією, походить від слова «вільха» (російською мовою «ольха»). Після спустошення Райгорода люди поселялись у вільхових лісах. Але не виключено, що назва походить від прізвища князів Ольшанських, які були володарями цих земель.

1518 року Ольшаниця разом з Рокитним належало Волчку та Сенюшці Романовичам.

1527 року під Ольшаницею відбулась одна з найбільших перемог русько-литовського війська над татарами під проводом князя Костянтина Острозького, великого гетьмана литовського.

Взимку 1527 року татари (34 тисячі чи то 40 тисяч, за наказом турків пішли на Полісся і добралися аж до Пинська. Коли ж верталися з ясиром, князь Константин несподівано вдарив на них під Ольшаницею на Київщині (над річкою Гороховаткою, припливом Росі). Разом із князівськими військами під проводом київського воєводи Андрія Немировича та черкаського старости Остафія Дашковича, у битві взяли участь полки княжат Юрія Слуцького, Федора Сангушка, Юрія Радзивілла, Івана та Олександра Корибутів Вишневецьких, Олександра Чарториського.

Бій ішов у глибоких снігах. Загинуло 24 тисячі татар (явне перебільшення), десь із сімсот дісталося в полон, з полону визволено 40 тисяч бранців. За цю славну перемогу Острозького величали найвищим вождем, «summus cum Tataris belli gerendi imperator», а король Сигізмунд І уладив йому у Кракові тріумфальний в'їзд, «приймав його з найбільшими почестями у прияві всього двору; коли він вїздив у місто й на замок, перед ним несли воєнні знаки, здобуті на ворогові у цій війні і вели забраних у неволю татар».

Погром під Ольшаницею став реваншем князя Константина за нещасливу Сокальську поразку.

1590 року король польський Сигізмунд III Ваза на клопотання гетьмана великого коронного Івана Замойського надав Ольшаницю гетьманові Війська Запорозького реєстрового Криштофу Косинському. Князі Острозькі вважали це селише своїм і тому між ними та Військом Запорозьким виникло збройне протистояння, яке закінчилося 1593 р. поразкою Війська Запорозького й загибеллю Криштофа Косинського. 1620 року Ольшаниця перейшла від Острозьких у власність князя Влодислава-Домініка Заславського-Острозького^[3].

Впродовж 1648—1674 років Ольшаниця входила до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. Між 1650 та 1653 рр. вона стала сотенним містечком і була ним до 1674 р. Одним з багатьох ольшаницьких сотників був Клим Андрієнко^[3].

За даними на початок 1654 року в Ольшаниці проживали 171 особа козацького стану та 121 особа міщанського стану. Містечко було обнесено двома стоячими острогами, один з яких мав 2 проїзні вежі з ворітьми та одну вежу глуху, а другий — одну проїзну вежу з ворітьми. У містечку була 1 залізна пищаль у станку на колесах поміром у 2 гривні та 6 залізних гаківниць поміром у пів-гривні. У містечку була соборна церква Образу Нерукотворного Спаса і церква святого Архістратига Михаїла^[3].

Після 1674 року знову Ольшаниця увійшла до складу Речі Посполитої, а Ольшаницьку сотню було скасовано^[3].

Церковні книги свідчать, що у 1680 році з вільхового дерева був споруджений храм Святої Трійці, а 1740 року його перебудували з дубового лісу і дали ім'я архістратига Михаїла. Залишилась і Преображенська церква.

За адміністративно-територіальним поділом XVIII ст. — село Ольшаниця належало до Брацлавського воєводства.

З 1795-го року Ольшаниця належала до Білоцерківської округи Київського намісництва, і з 1797 року - Васильківського повіту Київської губернії.

Під час російської революції 1905—1907 pp. селяни Ольшаниці виступили проти поміщиків, їх боротьбу очолив селянський комітет, створений у жовтні 1905 року. До складу його входили І. Я. Павличенко, Л. Б. Кириченко та інші. Керував комітетом член РСДРП В. С. Довгалевський. Комітет став центром селянського руху чотирьох повітів: Васильківського, Канівського, Київського, Таращанського. Щоб придушити революційний виступ селян, до Ольшаниці було введено війська. В рік гетьманщини (1918) жителі села приєдналися до Таращанського повстання. Поблизу села знайдено скарб римських монет (II ст. н. е.), виявлено залишки двох поселень черняхівської культури, поселення та городища часів Русі. Залишки слов'янського городища (VI—IX ст.).

Ольшаниця — село, центр сільської Ради, залізнична станція. Розташована за 12 км на схід від районного центру. Населення — 3912 чоловік на 1972 рік. Сільраді підпорядкований населений пункт Бушеве. В період тимчасової нацистської окупації гітлерівці закатували багатьох мешканців села. Першими жертвами їх стали стара революціонерка М. Бабешко, один з організаторів сільського комітету в 1905 році І. Я. Павличенко та члени його родини. В лісах Ольшаниці діяв партизанський загін «Іскра», яким командував лейтенант Г. С. Кулагін. Зв'язковим загону був піонер Володя Бучацький, замордований нацистами в 1943 році. Його ім'я присвоєно піонерській дружині середньої школи, у якій він учився. За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Німецько-радянської війни в боротьбі проти гітлерівських загарбників, 200 жителів села нагороджено орденами й медалями. В Ольшаниці знаходиться центральна садиба колгоспу ім. А. О. Жданова, за яким закріплено 4227,9 га сільськогосподарських угідь, у тому числі- 3563,2 га орної землі. В селі є асфальтний і цегельний заводи, гранітний кар'єр. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, 15 чоловік нагороджено орденами й медалями Союзу РСР. Село має середню школу, клуб, бібліотеку; лікарню, амбулаторію. З 1960 року виходить багатотиражна газета «Колгоспні вісті».  Під час радянської влади церкви були знищені.

29 травня 2011 року в селі Ольшаниця сталася радісна подія — освячення новозбудованого храму Святого архістратига Михаїла.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[4]:

• Залишки літописного міста Торчеськ
• Музей історії села Ольшаниця

• САТ «Ольшаниця»
• ТОВ «Ольшаницька нафтобаза»
• МПП «Діоніс»
• СТ «Рось»
• ВАТ «Ольшаницьке хлібоприймальне підприємство»

Через село проходять два автошляхи територіального значення Т 1021 та Т 1017, а також залізнична лінія Фастів I — Миронівка, на якій розташована станція Ольшаниця.

Відстань до Києва — 114 км.

• Комендант Павло Іванович — видавець, прозаїк.
• Кривенко Микола Васильович — новатор сільськогосподарського виробництва, Герой Соціалістичної Праці.
• Логвиненко Іван Михайлович — криміналіст радянських часів та письменник.
• Пилипенко Віктор Васильович — український радянський діяч, начальник Дунайського і Чорноморського пароплавств. Депутат Верховної Ради УРСР 10—12-го скликань. Член ЦК КПУ/
• Чухліб Тарас Васильович (нар. 1966) — заслужений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України, автор багатьох книг з історії.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

• Olszanica, w dokum. Olszanka i Olszanka Stara // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 497. (пол.)
• Черкас Борис  Ольшаницька битва 1527 р. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.) — 2008. — 8. — C. 53—59.

• Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церков св. Михаїла, з 1808 р. Преображення Господнього с. Ольшаниця Ольшаницької волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України