Тризна (поема)

Тризна
Титульний лист рукопису з поемою «Тризна»
Жанр	поема
Автор	Тарас Шевченко
Мова	російська
Написано	1843

«Тризна» раніше відома як «Безталанний» — російськомовна поема Тараса Шевченка, написана 1843 року в Яготині. Поема входить до збірки поета «Кобзар»^[1].

Автограф «Тризни» не зберігся. Поему написано в листопаді 1843 року, під час перебування Шевченка в Яготині, де поет гостював у родині Рєпніних. Посвяту В. М. Рєпніній, за її свідченням у листі до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 року, створено експромтом 11 листопада 1843 року «Когда убрали чай,… и мы остались вчетвером; он стал болтать вздор, и я сказала ему, как жаль, что он оставил своє уединение, потому что он говорит столько глупостей; после этого водворилось полное молчание, никто не проронил слова. „Тихий ангел пролетел“, — сказал Шевченко. — … „Вы умеете разговаривать с ангелами, — сказала я; — расскажите же нам, что они вам говорят“. Он вскочил с места, побежал за чернильницей, схватил лист бумаги, лежавший на столе, и стал писать, потом подал мне эту бумагу, говоря, что это — посвящение к одному произведению, которое он вручит мне позже»^[2]. Це була поетична присвята В. М. Рєпніній. Імовірно, що протягом минулих двох днів Шевченко думав над твором чи й розпочав його.^[1]

17 або 18 листопада з В. М. Рєпніним, братом В. М. Рєпніної, Шевченко виїхав у село Андріївку, звідки повернувся через десять днів — 27 листопада^[3]. Того ж вечора він прочитав родині Рєпніних поему, яка справила велике враження на присутніх: «О, какой чудесный дар ему дан! — писала далі в цьому ж листі до Ш. Ейнара В. М. Рєпніна. — …Шевченко отдал мне тетрадь, всю писанную его рукою, и сказал, что к этой рукописи принадлежит еще портрет автора, который он и вручит мне завтра»^[4]. Цей автограф поеми зберігався в яготинському архіві Рєпніних, а 1919 році надійшов до Полтавського архіву, де у 1937 році з нього було знято копію. Під час війни автограф загинув у пожежі. Збереглися лише частини копії — присвята та рядки 52 — 77, 79 — 81, 157—163^[5][1].

З нещодавно опублікованого листа декабриста С. П. Трубецького до М. О. Бестужева, написаного 25 грудня 1848 року з Іркутська, стало відомо, що у вузькому колі декабристи читали поеми Шевченка «Тризну» й «Кавказ», одержані від М. М. Волконської, яка, найімовірніше, одержала їх від своєї родички В. М. Рєпніної, з якою вела активне листування. Поеми захоплено зустрінуті слухачами^[6][1].

Поему вперше надруковано в журналі «Маяк» (1844)^[7], в 28-й книжці, цензурний дозвіл на яку одержано 29 березня 1844 року. В журнальному варіанті твір мав назву «Бесталанный»; текст містив чимало цензурних купюр та переробок, частина яких належала, мабуть, редакції журналу, а частина — самому поетові. Лист Шевченка до редактора журналу С. Бурачка, написаний не раніше 26 березня і не пізніше 4 квітня (дня дозволу на випуск у світ квітневої книжки «Маяка»), свідчить про те, що хоча б частину коректури Шевченко одержав: «Та [дайте ще], коли готова коректура [„Маяка“], що для мене …»^[1].

Майже одночасно з першодруком Шевченко підготував твір до видання окремою книжкою: «Тризна / Т. Шевченка» (СПб., 1844). Цензурний дозвіл одержано 3 квітня, а квиток на випуск підписано 10 квітня 1844 року. У цьому виданні цензурою вилучено й замінено крапками рядки 41, 56 — 59, 82, 246—249, 254—269; у друкованому рядку 251 слово «тиранам» виправлено на «строптивым»; порівняно з журнальним варіантом точніше відтворено рядки 8, 49, 238, 275, 302, 318, 443, 454. До поширення видання багато зусиль доклала В. М. Рєпніна. В надісланому їй Шевченком примірнику з дарчим написом вона відновила цензурні купюри за автографом, який Шевченко подарував їй у листопаді 1843 року. Повідомляючи Шевченка про хід розповсюдження видання, В. М. Рєпніна писала йому в Петербург 19 червня 1844 року: «В моем екземпляре, в котором Вы мне писали, я возобновила все то, что было пропущено, также и в том, который послан в Одессу, дабы Стурдза [публіцист, знайомий Рєпніної] Вас бы узнал всего»^[8]. Доля примірника О. С. Стурдзи не відома; примірник Рєпніної пізніше знайдено в її паперах, і М. О. Гершензон опублікував факсиміле відновлених Рєпніною рядків в «Русских пропилеях»; пізніше й примірник Рєпніної було втрачено^[1].

Текст поеми, опублікований в журналі «Маяк», передруковано в журналі «Киевская старина» 1887 року^[9], а також у збірці творів, виданій редакцією «Киевской старины» наступного року, — «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке» 1888 року^[10]. Упорядники зробили спробу подати в передмові вилучені цензурою рядки 246—269 за списком середини 1840-х років з виправленнями Шевченка, у який пізніше вмонтовано аркуш з цими рядками, переписаними невідомою рукою^[11]; але царська цензура їх вилучила. Цей самий текст уперше було введено до зібрання поезій у виданні: «Шевченко Т. Г. Твори: Кобзар» 1908 року^[12][1].

Повний текст поеми з відновленими В. М. Рєпніною цензурними купюрами вперше надруковано у виданні: «Шевченко Т. Повне зібрання творів» 1935 року^[13][1].

Уривки поеми від рядка 159 «Не погасай, мое светило» до рядка 167 «Что заповедана Тобой» та від рядка 196 «Без малодушной укоризны» до рядка 203 «Се человек!» включно поширювалися в рукописних списках. Зокрема, ці два уривки записано невідомою рукою на Євангелії, що належало П. О. Кулішу (з написом переписувача: «Надпись на Евангелии, подаренной Шевч[енком] Кулишу»^[14]; 203-й рядок у цьому списку виглядав так: «Ecce homo!» У рядку 459 зроблено редакторську кон'єктуру: слово «остатки» виправляється на «останки» за контекстом^[1].

На мотивах, стилі й фразеології «Тризны» виразно позначилися особливості російської романтичної («байронічної») поеми 1820-х—1830-х років: «вершинність» і уривчастість композиції, патетична манера розповіді, експресивна тропіка, серпанок загадковості й недомовленості в змалюванні образу героя твору. Публікацію поеми було помічено критикою: рецензії П. О. Плетньова в журналі «Современник» (1844)^[15]; невідомого автора в газеті «Русский инвалид» (1844)^[16]; М. О. Полевого в газеті «Северная пчела» (1844)^[17]; невідомого автора в журналі «Отечественные записки» (1844)^[18]; відгуки були дуже стримані — ймовірно, через те, що на той час жанр байронічної поеми вже пережив себе^[1].

На творі позначилися настрої Шевченка, викликані його перебуванням у родині Рєпніних і взаєминами з В. М. Рєпніною. Зміст твору й образ його героя визначені настроями протесту, на формування яких справила величезний вплив його подорож в Україну 1843 року Поема засвідчила перехід поета до нового періоду творчості — періоду «трьох літ»^[1].

Хоч сюжет поеми безпосередньо не пов'язаний з декабристською темою, очевидним є літературно-генетичний та ідейний зв'язок поеми з традиціями декабристської поезії, особливо віршів і поем К. Ф. Рилєєва: близький до рилєєвського громадянський пафос, мотиви саможертовної боротьби за свободу, служіння «родному краю», «общему благу», зненависті до тиранів скорельовані з біблійними мотивами пророцтва й самопожертви за «правду», з автобіографічними мотивами сирітства й бідності й романтичними — відчуження від панського оточення й приреченості на загибель^[1].

Пародію на рядки 114—118 поеми «Тризна» опубліковано в складі жартівливої повісті «Сентиментальное путешествие Ивана Чернокнижникова по петербургским дачам», написаної М. О. Некрасовим спільно з О. В. Дружиніним та В. О. Мілютіним^[19][1].

У Вікіджерелах є

Тризна

• «Тризна» // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 301-303.