Ґерета Ігор Петрович

Ігор Петрович Ґерета
фотопортрет Ігоря Ґерети
Народився	25 вересня 1938(1938-09-25) Скоморохи, Тернопільська область
Помер	5 червня 2002(2002-06-05) (63 роки) Тернопіль
Поховання	Велика Березовиця
Країна	СРСР →  Україна
Національність	українець
Діяльність	археолог
Alma mater	Чернівецький державний університет
Галузь	археологія, краєзнавство, мистецтвознавство
Заклад	Тернопільський педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Батько	Олесь Ґерета
Брати, сестри	Ґерета Олег Петрович
Нагороди
Ґерета Ігор Петрович у Вікісховищі

І́гор Петро́вич Ґере́та (25 вересня 1938(19380925), Скоморохи, нині Тернопільського району Тернопільської області — 5 червня 2002, Тернопіль, похований у смт. Велика Березовиця) — український археолог, мистецтвознавець, історик, поет, викладач і громадсько-політичний діяч. Заслужений діяч мистецтв України^[1] (1998).

Член НСХУ (1993). Почесний член ВУСК (1996). Член проводу Тернопільської крайової організації НРУ (1989). Депутат Тернопільської обласної ради І—IV-го скликань (від 1990), член її президії, голова постійної комісії з питань духовності, культури, свободи слова та інформації. Організатор і директор Інституту національного відродження України (від 1991; нині носить ім'я Ґерети). Голова Тернопільського осередку НТШ (від 1996). Почесний громадянин міста Тернопіль (2003, посмертно).

Народився 25 вересня 1938 року в с. Скоморохи, нині Тернопільського району в священичій родині. Батько, отець Петро Ґерета, відомий також як поет (псевдонім Олесь Ґерета) і композитор. Мати, Євгенія, (з роду Скоморовська) — диригентка церковних хорів.

У 1942 році родина Ігоря Ґерети перебралася до села Велика Березовиця, де батько отримав нову парафію. Тут 1955 року Ігор закінчив середню школу (тепер — Тернопільська 3ОШ № 8). Навчався у Тернопільській музичній школі. 1962 року отримав диплом про закінчення історичного факультету Чернівецького державного університету. Від 1963 року і до кінця життя працював на різних наукових посадах у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

За протирадянську діяльність Ігоря Ґерету у 1966 році засуджено на п'ять років позбавлення волі (умовно). Загалом же, за участь в українському дисидентському русі 1960-x років позбавлений можливості здобути науково-творчу кар'єру, до розпаду СРСР постійно перебував під наглядом органів держбезпеки та партапарату. Незважаючи на постійні переслідування й утиски, Ігор Ґерета продовжував займатися науковою й громадською роботою.

У період українського національного відродження 1988—1991 років Ігор Ґерета поринув у вир політичної діяльності. Став співзасновником Народного Руху України (Тернопіль, 1989), член його Великої Ради; був кандидатом у депутати до Верховної Ради України (1994, 1998 р.); депутат Тернопільської обласної ради (1 — 4 скликань), член її президії, голова постійної депутатської комісії у 1990—1998, 2002 роках.

До останніх днів життя Ігор Ґерета залишався опікуном Козівської гімназії (тепер Козівська державна українська гімназія ім. В. Герети [Архівовано 10 квітня 2022 у Wayback Machine.]) та обласної експериментальної школи мистецтв.

Помер 5 червня 2002 року в Тернополі на батьківському обійсті по вул. Глибокій. Похований на цвинтарі у Великій Березовиці.

Ігор Ґерета написав понад 120 розвідок й статей у енциклопедіях, збірниках та періодичних виданнях як України так і Канади, Польщі, Росії, Сербії, Словаччини. Він — видавець більше як 30 книжок Інституту національного відродження України, а також співавтор трьох академічних досліджень про археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині (1981 — 82); спецвипуску журналу «Тернопіль» «Художники Тернопільщини» (1994); нарисів про Теребовлю (1971); Бережани (1979, 1989); Чортків (1985); художників І. Хворостецького (1978); І. Марчука (1985); Я. Омеляна (1993).

На посаді наукового працівника Тернопільського обласного краєзнавчого музею Ігор Ґерета став засновником і автором експозицій:

• музею-садиби Соломії Крушельницької у селі Біла Тернопільського району (1963);
• картинної галереї Тернопільського обласного краєзнавчого музею (1978 (у 1991 р. перетворено на обласний художній музей);
• знищеного музею обласного музично-драматичного театру імені Т. Шевченка (нині академічний драматичний театр);
• музею-садиби Леся Курбаса в Старому Скалаті Підволочиського району (1987), боротьба за який тривала 20 років;
• історико-меморіального музею політв'язнів (1997, у підвалах колишнього приміщення обласного управління КДБ);
• мистецького музею приватних збірок (сучасного українського мистецтва) на вулиці Медовій у Тернополі;
• музею-садиби Патріарха Йосифа у селі Заздрість Теребовлянського району.

І. Ґерета першим підтримав ініціативу Остапа Черемшинського і став співавтором експозиції етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка у с. Велеснів Монастириського району.

У видавництві «Каменяр» (Львів) Ігор Ґерета видав нариси (путівники) про музеї Соломії Крушельницької і Тернопільську картинну галерею, музей Володимира Гнатюка (у співавторстві з Остапом Черемшинським).

Ігор Ґерета вів активну громадську роботу. У 1978 році при картинній галереї він заснував мистецький клуб, який діяв до 1985 року, згодом був заборонений. 1988 року Ігор Ґерета став співзасновником першої в Тернополі опозиційної організації «Тернове поле»; Товариства української мови (нині — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка); 1989 року — «Меморіалу» імені В. Стуса та інші.

У 1991 році Ігор Ґерета створив Інститут національного відродження України (нині він носить його ім'я); будучи депутатом, став ініціатором заснування художньої премії імені М. Бойчука; у 1992 році — кафедри української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії; 1993 року — стипендії імені В. Барвінського для студентів-музикантів Тернопільської області, які навчаються за кордоном, стипендії М. Литвина для студентів-бандуристів; відкриття у 1994 році обласної експериментальної школи мистецтв у Тернополі; у 1996 — організації Тернопільського осередку Наукового Товариства імені Т. Шевченка тощо.

1975 року був керівником експедиції, яка досліджувала Стінківське давньоруське городище (Бучацького району).^[2] У 1990 році Ігор Ґерета розпочав створення першого археологічного музею-парку в с. Чернелів-Руський Тернопільського району^[3]. У 1993—1994 роках він виставив на показ твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва із власної збірки з промовистою назвою «Мистецтво друзів», експонуючи їх у Тернополі та Львові. Як археолог Ігор Ґерета відкрив сотню та вів дослідження майже двадцяти пам'яток старожитностей України. Знаковим є могильник Черняхівської культури (III—IV століття н. е.) у Чернелеві-Руському, який найбільш досліджений в Україні. За звітом Ігоря Ґерети з останнього його сезону за 2000 р., що зберігається у фондах обласного краєзнавчого музею, у Чернелівському могильнику відкрито 288 черняхівських поховань (усіх — 315 із похованнями давньоруської й Поморської культур), що більше, ніж у могильнику в селі Черняхів. Артефакти з цієї пам'ятки, а також із села Романівка Тернопільського району, у 1995 році були представлені на міжнародних археологічних виставках.

Ігор Ґерета як науковець брав участь у місцевих, регіональних, всесоюзних, міжнародних (зокрема, 1987 року в Університеті Марії Кюрі-Складовської (Люблін, Польща) — «Вельбарська культура в Пізньоримський час») та згодом всеукраїнських конференціях з питань археології, історії, мистецтвознавства.

Ґерета — укладач десятків наукових зібрань, організатор конференцій, симпозіумів, літературно-мистецьких заходів. Організував і провів такі урочини:

• Олега Ольжича (1994);
• «Україна в Другій світовій війні» (1995);
• Симона Петлюри (1996);
• «Українська Повстанська Армія» (1992, 1997);
• П. Обаля (2000);
• Митрополита Андрея Шептицького (2001) тощо.

Свої поезії, оповідання та новели Ігор Ґерета опублікував у кількох газетах та журналах лише після здобуття Україною самостійності, згодом уклав із творів збірочку «Скибка неба» (1997), був членом редакції «Енциклопедія Тернопільщини», журналу «Тернопіль».

• На регіональній акції «Галицький лицар 2002» Ґерету визнано (посмертно) найвизначнішою постаттю десятиліття у краї.
• Зірку Ігоря Ґерети встановлено на Алеї Зірок на вулиці Гетьмана Сагайдачного в Тернополі.
• Ім'я Ґерети присвоєно Тернопільській обласній експериментальній школі мистецтв.
• 5 червня 2010 на фасаді будинку, в якому знаходиться Інститут національного відродження України (м. Тернопіль), відкрито меморіальну дошку Ігореві Ґереті.
• 27 березня 2015 на фасаді Тернопільської обласної експериментальної школи мистецтв відкрито меморіальну дошку Ігореві Ґереті, яку освятив митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь (Семенюк).^[4]
• 25 вересня 2016 року на вул. Валовій у Тернополі відкрили пам'ятник Ігорю Ґереті.
• У 2019 році проєкт Байковецької сільської територіальної громади «Створення музею-скансену черняхівської культури. Перші кроки» став переможцем конкурсу Міністерства культури України «Малі міста — великі враження» в рамках Програми співпраці між українським урядом, Європейським Союзом та його державами-членами Німеччиною, Польщею, Данією та Словенією «U-LEAD з Європою». За проєктом на базі Чернелово-Руського могильника буде створено музей-скансен, в експозиції якого планувалось представити близько 2000 оригінальних експонатів з фонду Тернопільського обласного краєзнавчого музею^[5].
• 10 жовтня 2019 року в с. Байківці відбулася Міжнародна наукова конференція «Створення музею-скансену черняхівської культури. Перші кроки». Під час конференції було презентовано документальний фільм «Музей-скансен черняхівської культури» (режисер і автор сценарію Макс Мельник, креативний продюсер і автор сценарію Володимир Ханас^[6].
• 25 вересня 2020 року у Тернопільському ліцеї №21 - спеціалізованій мистецькій школі імені Ігоря Герети, відкрито меморіальний куток "Скибка неба" присвячений пам'яті Ігоря Ґерети.
• 26 вересня 2023 року у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулась науково-краєзнавча конференція з міжнародною участю «Ігор Ґерета — відомий дослідник старожитностей Тернопільщини»^[7].
• 26 вересня 2023 року у Тернопільській обласній бібліотеці для молоді відбулись краєзнавчі читання “Ігор Герета- археолог зі світовим ім’ям”, приурочені 85-річчю відомого краянина^[8].

• Премія імені Братів Богдана і Левка Лепких (1997)^[9].
• Почесна грамота Тернопільського осередку Спілки української молоді (СУМ); І. Ґерету визнано «Опікуном осередку» (1998).
• Всеукраїнська археологічна премія імені Вікентія Хвойки (2002).
• Знак Українського фонду культури «Подвижник культури».

• 
  Пам'ятник Ігорю Ґереті на вул. Валовій у Тернополі
• 
  Пам'ятний знак на вул. Гетьмана Сагайдачного у Тернополі

• Литвин М., Липовецький В. Ігор Ґерета. Статті. Спогади. Світлини. — Тернопіль, 2012.
• Савак Б. Ґерета Ігор Петрович — археолог, мистецтвознавець, культуролог і політичний діяч, заслужений діяч мистецтв України (1998), почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1996)… // Краєзнавці Тернопільщини. — Денисів, 2003. — С. 21 — 23.
• Стельмах М., Яворський Г. Ґерета Ігор Петрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 447. — ISBN 966-528-197-6.
• Стаття про Ігоря Ґерету на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для молоді^{[недоступне посилання з серпня 2019]}

• Вірші-присвяти Ігореві Ґереті [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.]

Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль GND: 156922428 · GKG: /g/121wh_84 · LCCN: n86132061 · NUKAT: n2019148614 · VIAF: 233215114 · WorldCat: viaf-233215114