Кримка (Первомайський район)

село Кримка
Країна	Україна
Область	Миколаївська область
Район	Первомайський район
Громада	Кам'яномостівська сільська громада
Основні дані
Засноване	1792
Населення	1204
Поштовий індекс	55261
Телефонний код	+380 5161
Географічні дані
Географічні координати	47°56′15″ пн. ш. 30°45′44″ сх. д.H G O
Середня висота; над рівнем моря	73 м
Найближча залізнична станція	Кам'яний Міст
Відстань до; залізничної станції	4 км
Місцева влада
Адреса ради	55231, Миколаївська обл., Первомайський р-н, с-ще Кам'яний Міст, вул. Заводська, 1
Карта
	Кримка
	Кримка
Мапа
	Кримка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Кримка.

Кри́мка — село в Україні, у Кам'яномостівській сільській громаді Первомайського району Миколаївської області. Населення становить 1204 особи.

Розташоване на лівому березі річки Кодими, за 17 км на південний захід від районного центру і найближчої залізничної станції Первомайськ-на-Бузі на лінії Борщі — Підгородня.

Історія[ред. | ред. код]

Про давнє заселення місцевості, де знаходиться село, свідчить виявлене біля нього поселення епохи бронзи (2-ге тисячоліття до н. е.). В околицях Кримки знайдено також візантійську монету імператора Романа IV (1068—1071 рр.). У 2-й половині XVIII століття вздовж річки Кодими, на території, захопленій Кримським ханством, виникло декілька т. п. ханської (кримських) слободи, заснованої запоріжцями та пересиленцями з Правобережної України, з Молдавії, Росії.

Звідси й назва однієї з них — Кримка, уперше згадується в документах 1782 року. У 1791 році за Ясським мирним договором Кримка разом з іншими володіннями відійшла до Російської Імперії. У «Відомостях 4-х повітів, які складають новопридбану область від Оттоманської імперії і приєднану до Катеринославської губернії» Кримка згадана у 1792 році як казенне поселення зі 142 мешканцями. Двом селам — Кумарям і Кримці тоді було приписано 24 тис. десятини землі.

Жителі Кримки займалися переважно скотарством, велику частину землі відводили під сінокоси й пасовища. Із зернових сіяли ярову пшеницю. Крім того, вирощували тютюн, баштанні культури. На ярмарку в Ольвіополі продавали велику рогату худобу, коней, овець, шкіри, олію, овочі. Частина селян чумакувала.

У 90-х роках XVIII століття Кримка з 9 тис. десятини землі була подарована царським урядом одному з офіцерів, що брав участь в Російсько-турецькій війні 1787—1791 років, а на початку 1800 року стала власністю поміщиків Сабанських. Нові власники прагнули підвищити дохідність господарства шляхом посилення експлуатації селян. Кріпаки повинні були відпрацьовувати панщину по 3-4, а під час жнив і 5 днів в педелю.

З січня 1795 року Кримка входила до складу Богопольского повіту Вознесенського намісництва, з 1797 року — до Богопольскої волості Балтського повіту Подільської губернії. У селі у 1859 році налічувалося 195 дворів з 1193 мешканцями. З 1857 року тут діяла прихідська школа, у якій у рік відкриття навчалося 12 дітей.

Під час реформи 1861 року селянам Кримки, згідно зі статутною грамотою, виділили 2100 десятини землі (по 3—4 десятини на ревізьку душу), а в поміщика залишилося 7 тис. десятини. Поміщик відібрав у селян значну частину землі, якою вони користувалися до реформи. Тільки близько 25 відсотків селян отримали повні наділи; більшості ж дісталися т. з. дарчі душові наділи — по десятині на ревізьку душу. Селяни вийшли «на волю» пограбованими і вимушені були орендувати землю у поміщика.

У 1898 році мешканці Кримки і Іванівки орендували близько 500 десятини землі. Переважно тут була поширена т. зв. суборенда. Поміщик здавав землю великими ділянками по 4 крб за десятину орендареві, у якого селяни орендували її за третину урожаю і ще виплачували грошима по 1 крб за десятину орної землі і по 6—7 крб за десятину сінокосу і випасу. Ця «голодна оренда» розоряла селян. Частина їх батрачила, йшла на заробітки в міста.

Під час революції 1905—1907 років селяни Кримки відібрали у поміщика землю, худобу й інвентар. Для придушення цього виступу, що спалахнув у червні 1905 року, поміщик викликав солдатів, які жорстоко розправилися з селянами. Проте восени наступного року кримківські селяни самовільно вирубали поміщицький ліс.

З 1906 році в Кримці окрім церковноприходської функціонувала однокомплектна земська школа.

Перша світова війна та Визвольні змагання[ред. | ред. код]

Скрутне становище селян посилила Перша світова війна, що почалася. Багато працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. Для потреб армії реквізували коней, робочу худобу. Це привело до занепаду більшості господарств: скоротилися посівні площі, знизилася врожайність. Різко підвищилися ціни на харчові продукти і господарські товари.

І після Лютневої революції 1917 року влада в селі деякий час зосереджувалася в руках старости, урядника і священника. У квітні на сільському сході був обраний земельний комітет у складі 20 осіб. Більшість в комітеті складали батраки, бідняки й середняки. Очолив його малоземельний селянин М. А. Ісайко.

У січні 1918 року розпочалася перша радянська окупація і створено місцеву раду селянських депутатів, головою якої став Л. А. Бачинський.

15 березня 1918 року село звільнили німецько-австрійські підрозділи. За гетьмана Павла Скоропадського було відновлено старі порядки, було повернуто поміщикові землю і майно.

У кінці 1918 року після вигнання німців в селі було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки. Але 19 березня 1919 року більшовицький загін під командуванням Т. М. Гуляницького захопив владу у селі.

На початку вересня 1919 року в Кримку увірвалися денікінці. 4 лютого 1920 року частини 45-ї дивізії 14-ї армії під командуванням Й. Е. Якіра вибили з села білогвардійців. Створений тоді ж сільський ревком на початку квітня передав свої функції Раді, яка почала здійснювати закон Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року про землю.

На початку червня 1920 року в селі створений комітет незаможних селян.

Після поразки у Визвольних змаганнях село надовго було окуповане більшовиками.

Після війни у селі відкрилась школа. У 1921 році — клуб.

Колективізація[ред. | ред. код]

Після XV з'їзду ВКП(б) партійний осередок і сільрада вели широку роботу по колективізації господарювання. Літом 1929 року бідняцькі господарства села об'єдналися в комуну і ТОЗ. У 1929—1930 роках на базі комуни і ТОЗу виникли артілі «Червоний Перекоп», імені Ворошилова та імені 25 жовтня, що об'єднали 97 % сімей села. У лютому 1930 року загальні збори колгоспників ухвалили розкуркулити чотирьох місцевих заможних селян.

У тому ж році в селі на 300 гектарах землі, що належала лісництву, організовано господарство овочівника Одеського кооперативного союзу, де було 130 коней, 60 корів, 400 свиней і трактор. У 1936 році на базі цього господарства створений колгосп імені Будьонного.

Введення постійних посівних обертів і створення сортового посівного фонду, чому сприяла також робота трьох колгоспних хат-лабораторій, дали можливість покінчити із засміченістю полів в колгоспах. Виконуючи завдання третьої п'ятирічки по збільшенню виробництва зерна, селяни у 1940 році виростили й зібрали по 19 цнт зернових з гектара. У кінці 1940 року в колгоспах налічувалося 120 корів, 100 свиноматок, понад 400 овець. У 1939 і 1940 роках колгосп імені Будьонного і «Червоний Перекоп» були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У 1941 році в Кримці проживало 1260 осіб. У селі працювала аптека, у кожному колгоспі були організовані дитячі ясла. У 1936 році відкрилася середня школа. У 1940/41 навчальному році в ній навчалося 350 учнів, працювало 26 учителів. Багато випускників школи після закінчення десятого класу продовжували навчання у вищих і середніх спеціальних закладах країни. У 1940/41 навчальному році у вищих навчальних закладах навчалося понад 30 кримчан.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

Сотні жителів Кримки пішли на фронт з перших днів війни. Село Кримка під час румунської окупації входило до губернаторства Трансністрії.

У 1942—1943 роках в селі діяла підпільна організація спротиву «Партизанська іскра» під керівництвом директора місцевої школи Володимира Моргуненка. Підпільники придбали 2 радіоприймачі і друкарську машинку, завдяки чому мали змогу розповсюджувати новини Радінформбюро та листівки у селах Первомайського району: Кримці, Катеринці, Кумарах, Кам'яній Балці, Новоандріївці. Бойові підпільні групи були створені в усіх названих селах, очолювали їх колишні учні Володимира Степановича: Володя Вайсман, Поліна Лойченко, Дарина Дяченко, Надія Буревич. Партизани збирали зброю, боєприпаси, організовували саботаж, диверсії: перша військова операція була проведена іскрівцями на залізничній станції Кам'яний Міст — підірвали 2 ешелони: три десятки вагонів, чотири цистерни з паливом, півтора десятка платформ з автомашинами та тягачами, два паротяги. У червні 1942 року «Партизанська іскра» пустила під укіс неподалік від с. Кримка німецький військовий ешелон з 48 вагонів, платформ, завантажених воєнною технікою і боєприпасами, бензоцистерн з паливом.

Під час бойового завдання у ніч на 15 лютого 1943 року була арештована група з 10 партизанів, наступного дня — ще четверо. У ніч з 17 на 18 лютого 1943 року іскровці на чолі з Парфентієм Гречаним здійснили напад на жандармський пост, де знаходились арештовані товариші, і звільнили їх. Після цього почалися арешти членів підпілля, до кінця лютого усі члени «Партизанської іскри», у тому числі в В. С. Моргуненко, були арештовані. Після нелюдських тортур вранці 28 лютого 1943 року більшу частину підпільників було страчено. 1 березня був вбитий у перестрілці Парфентій Гречаний, а члени групи Дарини Дяченко, яких вивезли до Тираспольської в'язниці, були розстріляні 2 квітня 1944 року.

1 липня 1958 року Володимиру Степановичу Моргуненку, Парфентію Карповичу Гречаному, Дарії Григорівні Дяченко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Братня могила підпільників
Музей Партизанської іскри

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[1]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1142	94.85%
російська	55	4.57%
румунська	3	0.25%
білоруська	2	0.17%
вірменська	1	0.08%
болгарська	1	0.08%
Усього	1204	100%