Літин (селище)

селище Літин
Герб Літина Прапор Літина
У центрі Літина, серпень 2009 року
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Тер. громада	Літинська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA05020130010017278
Облікова картка	Літин
Основні дані
Засновано	1391
Магдебурзьке право	1578
Статус	із 2024 року
Площа	6.79 км²
Населення	▼ 6547 (01.01.2022)[1]
Густота	964.21 осіб/км²;
Поштовий індекс	22300—306
Телефонний код	+380 4347
Географічні координати	49°19′38″ пн. ш. 28°5′0″ сх. д. / 49.32722° пн. ш. 28.08333° сх. д. / 49.32722; 28.08333
Висота над рівнем моря	254 м
Водойма	Згар
Відстань
Найближча залізнична станція:	Уладівка
До станції:	30 км
До обл. центру:
- фізична:	28 км
- залізницею:	54 км
- автошляхами:	31,6 км
Селищна влада
Адреса	22300, Вінницька область, Вінницький район, смт Літин, вул. Соборна, 32
Голова селищної ради	Бичок Анатолій Іванович
Карта
Літин
Літин
Літин у Вікісховищі

Лі́тин — селище в Україні, Вінницького району Вінницької області. Адміністративний центр Літинської селищної громади.

Літин розташований біля річки Згар. Площа містечка становить 680 га.

У Літині проживає (2-а пол. 2000-х рр.) 6817 осіб, серед них:

• 1790 пенсіонерів;
• 54 інвалідів Другої Світової війни;
• 106 солдатських вдів;
• 56 багатодітних сімей.

Загальний житловий фонд (2-а пол. 2000-х рр.) становить 42 багатоквартирних будинків, або майже 700 квартир та 2400 індивідуальних житлових будинків.

Тут розташована Літинська виправна колонія (№ 123).

Достовірним фактом можна вважати походження назви «Літин» від корня «літ», який складає основу географічної назви «Літва», що значить «Заболочена країна»^[2]. У 1972 році районна газета «Радянське життя» опублікувала серію статей про древній Літин. Через рік до редакції завітав житель с. Боркова, пенсіонер-колгоспник Степан Захарович Валігура. Він переповів таку легенду: ‘Де Літин стоїть, у ту давню пору було тільки перехрестя доріг, по яких тяглися різні товари. А та місцевість і назви не мала, безлюдна була. Тільки на перехресті корчма стояла, у якій Літа горілкою торгувала, а горілка в ту пору з меду варилася. А навпроти степка в Згару на острові стояв мужицький монастир. [У документах XIX ст. дійсно є інформація про чоловічий монастир над річкою Згаром, поблизу Майдану Почапинецького (тепер с. Зоринці) — авт.] 3 Києва часто по цих дорогах проїздив у монастир Нестор Літописець, він родом був киянин. Певно і в корчму заїздив, і Літа добре його пригощала. Він у своєму літопису і назвав цю місцевість Літином — на ім'я Літи. І поставив герб Літина — чотири берези, а посередині корчма^[2].

Літин має давню і цікаву історію. Перші згадки про нього датуються кінцем XIV століття. Довгий час вважалося, що першою згадкою про Літин є грамота великого князя Свидригайла від 21 травня 1431 року. Ця грамота встановлювала межі володінь панів Микулинських і Кмитів^[3]. Землі по ліву сторону від річки Кулиги, згідно з цим документом, належать Микулинським, а по праву, з Літином — є майном брацлавського землянина Кмити.

Проте, кілька років тому було знайдено документи, які доводять, що Літин старіший. В Національному історичному архіві Білорусі знайшли пергаментний документ — грамоту князя Федора Коріятовича, володаря Поділля — від 20 червня 1391 року. В ній йдеться про те, що Костянтин і Федір Коріатовичі дарять в «отчину и дидичну» Сокілець і інші привілеї своєму вірному слузі Гриньку: "А дали есмы ему границу к Сокольцю: от Чжюнькова долов Росью по устье Малой Торчице, а от Плискова долов Роской аж до устья, а от верха Кропивной аж до устья, а от устья Кропивной долов Богом аж до устья Собу, а от Дашевцов долов Собом, аж до устья Собу, а от Звенигорода дали мы ему границу аж по Конелыи. И со всеми с тыми потокы што в тым рекам сидят и по тых потоках, и с лесы, и с поли, и с дубравами, и со всеми с тыми вжитки…

А к той Соколецкой волости придали ему наша старейшая братья и мы Збынов поток весь от верха аж до устья а село Глинянець, а Вороновицю, а Прилук, а Ильинци, а на реце на Русаве дали есмы ему в трех местах люди садит. А также теща его княгини Андриановая Веинецьская дали пану Гринькови и своим детям своя села перед нами и передо всею нашею радою и с нашею волею: село Микулиньци, Литыню, Вонячин^[4], Дешковци, Стрижевку, и со всем с тым, што к тому прислушаеть… " .

Тобто ця грамота не тільки зафіксувала низку географічних назв Вінниччини, а й утвердила те, що на 1391 рік вони існували і мали своїх володарів, що вказує на їхній ще старіший вік.

На початку XVI століття поселення вважалось торговельним і ремісничим центром. У 1511 році навіть була затверджена Літинська міра продажу хліба. Через Літин проходив торговий шлях «Київ-Львів». На острові, утвореним річкою Згаром та її притокою Шмигавкою, було споруджено укріплений замок. 29 березня 1566 року Філон Кміта подільські маєтки, у тому числі й Літин, за дозволом короля^[5] через їх віддаленість до місця державної служби поміняв на Чорнобиль. Отож з 1566 р. Літин, у власності Великих Князів Литовських — центр староства. У 1578 р. містечко отримало магдебурзьке право.

30 вересня 1604 року в містечку зупинялося українсько-польське військо яке 20 червня 1605 року захопило Москву.^[6]

1648  — рік звільнення Літина загоном Максима Кривоноса від польсько-шляхетського панства. У листопаді 1653 року український гетьман Богдан Хмельницький приймав послів від татарського хана у Літині. Після визволення у 1648 р. став сотенним містечком Брацлавського полку.

Від серпня 1797 р. Літин став повітовим містом Подільської губернії — центром Літинського повіту. Щороку в ньому відбувалось до 4-х ярмарків.

Історія Літина XIX століття тісно пов'язана з іменем народного месника Устима Кармелюка. У 1814 р., 1822—23 рр., 1827 р., 1830—32 рр. він був за ґратами Літинської в'язниці, чекаючи на страту (вже у 2-й пол. ХХ ст. в одному з приміщень буцегарні розмістився Літинський краєзнавчий музей імені Устима Кармалюка). Очоливши повстання тюремних в'язнів, у 1827 р. народний герой здійснив втечу.

У 1896 році в Літині було 11162 мешканці (5433 чоловіки та 5729 жінок), з їхнього числа юдеїв — 5040, православних — 3846, розкольників — 1135 (поповців — 385, безпоповців — 750), католиків — 880, протестантів — 162, представників інших вірувань — 99; за становим розподілом дворян у містечку налічувалось 410 осіб, представників духовного стану — 49, почесних громадян та купців — 686, міщан — 8 977, селян — 545, військових — 371, інших — 124. За статистикою того ж року в Літині були 3 православні церкви, 1 костел, 2 розкольницьких молитовних будинки і аж 4 синагоги та єврейських молитовних будинків. Загалом житлових будинків тоді налічувалось — 930, із них кам'яниць лише 12. Соціальну сферу в містечку представляли 2-класне міське чоловіче училище і 1 жіноче училище, а також лікарня, аптека, млин, 2 цегельних заводи та 1 шкіряний.

Восени 1919 року до Літина прибуває сотник із залогою Української Галицької Армії Омелян Колодницький, за короткий час не лише у місті, але й в повіті запанували порядок і спокій, населення на знак вдячності відкриває своїм коштом стрілецьку лічницю на 200 місць, де організувало догляд за хворими та пораненими. Відповіддю на відклик галицької залоги до командарма — генерала Тарнавського — прибула делегація містян з Літина. Осип Левицький: «Ми тільки й зазнали спокою за час перебування цеї команди», — заявляли вони й просили залишити О. Колодницького зі стрільцями, адже, відзначали літинці, «це рішає про життя наше, наших жінок і дітей».

У 1921 році, уже коли в окрузі закріпилася більшовицька влада, довкола Літина активно діяв український повстанський загін отамана Орла. 1 травня разом із повстанцями з Київщини без втрат захопили місто (де перебувало до 400 більшовиків) на одну ніч, аби визволити з тюрми одного з київців — поручника Красоту. При цьому повстанці розгромили ЧК, пошту, ревком, райвідділ міліції, в'язницю, а також військкомат, де перебував охоронний батальйон зі 120 червоноармійців, та здобули 20 коней^[7].

Від березня 1923 року Літин став центром однойменного району Вінницького округу.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 90 жителів Літина^[8].

З 17 липня 1941 року по 20 березня 1944 року — Літин під нацистською окупацією. У роки Другої світової війни діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї^[9].

В січні 1967 року відбулося відновлення статусу Літина як райцентру і початок нового функціонування Літинського району. За повоєнний час у містечку збудовані нові житлові будинки, об'єкти промислового і соціального призначення.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[10]:

На території смт Літина розвивається промисловість, транспортна галузь.

Всього в Літині зареєстровано 453 підприємства, фірм, організацій, товариств. Основними бюджетонаповнювачами є:

• ВАТ «Літинський молочний завод», на якому працює 463 ос.;
• ТОВ «Літинський м'ясокомбінат» — 131 ос.;
• ТОВ ВП «Маріо» — 140 ос.
• ТОВ «Поділля» -

Через Літин проходить траса Вінниця — Хмельницький (E50) як частина автошляху міжнародного значення Умань — Краківець, Лісабон-Пекін. Північну частину району перетинає залізниця, на якій розташована станція Уладівка (протяжність — 9 км).

У селищі працюють 42 об'єкти торгівлі, 2 ринки, підприємства побутового обслуговування.

У 2014 р. бюджет Літина становив 6,87 млн грн.^[11]

На території Літина функціонують наступні заклади соціальної сфери (медицини і освіти, у тому числі позашкільної):

• центральна районна лікарня
• РайСЕС, 5 аптек і аптечний кіоск
• 2 загальноосвітніх школи І-ІІІ ст.
• два дитячих садочки
• ДЮСШ, ЦДЮТ, музична школа
• Університет культури
• Районний Будинок культури

У смт Літині газифіковано ЦРЛ, школи, дитячі садки, заклади культури і спорту, установи, підприємства, організації. Природним газом користується значна кількість мешканців містечка.

У Літині функціонують різноманітні заклади культури, культурно-мистецькі об'єднання, творчі колективи.

Осередком культурного життя Літина (і всього району) є районний будинок культури. Функціонують бібліотеки, у тому числі центральна районна та дитяча, при освітніх закладах тощо.

В Літині функціонує громадська культурно-наукова організація Подільський народний університет Культури^[12]. Гордістю містечка і району є Літинський краєзнавчий музей імені Устима Кармалюка.

Працює районний кінотеатр. Улюбленим місцем відпочинку містян є Парк культури та відпочинку.

У містечку збереглися каземати старої в'язниці (пам'ятка XVIII—XIX ст.); встановлено низку пам'ятників, пам'ятних знаків і меморіалів — меморіал воїнам ДСВ ; меморіал загиблих у війні в Афганістані та пам'ятний знак жертвам голодоморів і політичних репресій (за незалежності України).

• Бертьє Давид Соломонович — заслужений професор та заслужений діяч мистецтв УРСР,
• Микола Битинський (*1893 — †1972) — мистецький критик, маляр, графік, геральдист, поет, педагог.
• Гусєв Сергій Олексійович — український науковець, історик, дослідник трипільської культури, плідно працює на теренах археології, кандидат історичних наук, доцент.
• Дозірчий Дмитро Леонідович (* 1997) старший лейтенант, командир танкової роти 59 ОМПБр Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022).
• Замоцний Христофор Тимофійович (14.11.1917 р.) — поет, пісняр, автор збірки віршів «Скорботна Літиніада», у яку ввійшов гімн смт Літин.
• Маркушевський Петро Трохимович (1919—2001) — літературознавець, фольклорист.
• Мельничук Лідія Семенівна (1955—2005) — український історик.
• С. Слободянюк-Подолян (*1876 — †1932) — український живописець.
• Собко Сергій Станіславович (* 1984) — підполковник, Герой України.
• Шаламай Анатолій Севастянович (* 1944) — кандидат хімічних наук, заступник генерального директора з науки ЗАТ «НВЦ „Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод“», лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001).
• Шепель Яків Матвійович — повстанський отаман на Літинщині, полковник Армії УНР.

• Александер Суходольскі — тесть Миколая Дідушицького (помер 1682)^[13]
• Міхал Сьвідзінський — радомський каштелян, син Станіслава
• Ян Каз. Красінський — підскарбій великий коронний^[14]
• N. Стшалковський гербу Правдич — чоловік Катажини Фредро
• Александер Стшалковський — син попереднього^[15]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Літин (селище)

• Офіційний сайт Літинської селищної ради http://lityn-selrada.com.ua/ [Архівовано 25 січня 2015 у Wayback Machine.]
• Літин — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР [Архівовано 22 листопада 2015 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
• Офіційний сайт Літинської районної ради та районної державної адміністрації
• Літин // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1981. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — 552 с., [22] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с., стор. 201
• Соціально-економічний паспорт Літинського району^{[недоступне посилання з квітня 2019]} на офіційному веб-сайті Вінницької ОДА [Архівовано 11 серпня 2015 у Wayback Machine.]
• ЛІТИН ПУБЛІЧНИЙ
• ShtetLinks: LITIN [Архівовано 29 грудня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
• Lityn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 352. (пол.)
• Погода в Літині [Архівовано 2 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
• Літин з висоти пташиного польоту [Архівовано 17 травня 2019 у Wayback Machine.] (фото 2014 року) Відео [Архівовано 27 липня 2019 у Wayback Machine.] (Надія Тимчишина)