Марчихина Буда
| село Марчихина Буда | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Сумська область |
| Район | Шосткинський район |
| Громада | Свеська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA59100110090047601 |
| Основні дані | |
| Населення | 1161 |
| Поштовий індекс | 41224 |
| Телефонний код | +380 5456 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°57′34″ пн. ш. 34°04′04″ сх. д. / 51.95944° пн. ш. 34.06778° сх. д.Координати: 51°57′34″ пн. ш. 34°04′04″ сх. д. / 51.95944° пн. ш. 34.06778° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 174 м |
| Водойми | р. Кочурівка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 41226, Сумська обл., Шосткинський р-н, с-ще Свеса, вул. Грушевського, буд. 31 |
| Карта | |
  Марчихина Буда | |
 Марчихина Буда | |
| Мапа | |
 | |
| | |
Марчихина Бу́да — село в Україні, у Свеській селищній громаді Шосткинського району Сумської області. Площа — 754,2 га. Населення становить 1161 особу. До 2020 орган місцевого самоврядування — Марчихинобудська сільська рада, до складу якої входили також села: Дем'янівка, Ломленка, Родіонівка, Руденка.
Село Марчихина Буда знаходиться на березі річки Кочурівки, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Дем'янівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Руденка. До села примикає великий лісовий масив (сосна, дуб).
Село одержало назву від імені дружини литовського дворянина Марка Кімбери-Марчихи, яка займалась тут виваркою поташу, і смоли. Будами звались підприємства в лісі для добування цих речовин. З'єднання двох слів: Буда (підприємство) і Марчиха (по імені господарки) дало назву селу.
Перша датована згадка про село належить до 1660 року.
З 1720 року в Марчихиній Буді оселилися старообрядники. З 1770 року діяли 2 православних храми — Миколаївський та Іванівський, які за часів радянської влади були зруйновані.
Напередодні реформи 1861 року в селі мешкало 4400 жителів, працював завод з виробництва олії, винокурня. У 1876 році було збудовано церковно-парафіяльну школу.
17 червня 1871 року ураган зруйнував дзвіницю Миколаївської церкви.[1]
У 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками.
У 1925 році в селі відкрито клуб і крамницю. У 1929 році було створено перший колгосп ім. Ворошилова.
В 1932–1933 селяни пережили голод[2]
З Марчихинобудської сільради до лав Червоної Армії в ході німецько-радянської війни було примусово мобілізовано понад 900 чоловік, з яких 400 загинуло.
2 вересня 1943 року село було звільнене Червоною Армією. У центрі села споруджено Меморіальний комплекс на честь вояків Червоної Армії та загиблих земляків.
З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.
На території сільської ради розташовані: загальноосвітня школа I—III ступенів, дитячий садок «Лелека», сільський будинок культури, сільська філія Ямпільської ЦБС, амбулаторія сімейної медицини, ТОВ «Твіст», ТОВ «Обрій», сільське споживче товариство, поштове відділення.
Шпагатна фабрика», єдине підприємством в Україні, яке виробляє шпагат з луб’яних культур та якісні мотузки.[3]
- Легенда про Бездонну криницю
Недалеко від ставка «Радаково», який викопано в лісі за селом, є джерело з чистою прозорою водою. Колись там була криниця. Марчихинобудські сторожили розповідають ніби вона підземними рукавами сполучалась з Синьою криницею, що за селищем Свеса. А назву свою джерело отримало завдяки таким подіям.
Було то давно, ще тоді коли наші предки тільки почали заселяти Слобожанщину, переселяючись зі спустошеної і розореної Наддніпрянщини. У ті часи не було на тому місці ні ставка ні лісу, так пролісок. Якось їхав тим проліском козак, куди та звідки невідомо. День був спекотний і його мучила спрага. Побачив козак джерело з чистою водицею, так зрадів як дитина подарунку на Різдво. Зліз козак з коня, напився сам, напоїв коня та вже збирався їхати далі. А потім вирішив набрати у флягу води. Повернувся до джерела, тільки-но зачерпнув, як земля під ним обвалилася і пішов козак під воду разом з конем. Діти, що випасали корів недалеко побігли в село і покликали людей. Та скільки не намагалися витягнути козака, навіть дна не дістали. А через кілька днів кажуть виплив той козак у Чорному Морі. З тих пір і почали називати джерело Бездонною криницею. Хтозна, чи правда то, чи людський вимисел, але джерельце з чистою, холодною водою в Казенному лісі й досі називають Бездонною криницею.
В селі мешкав Дудка Никифор Єгорович (1865—?) — український лірник.
- Решетников Федір Григорович — російський і радянський хімік, физікохімік і металург, доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки, академік РАН (1992; член-кореспондент АН СРСР з 1974). Лауреат двох Державних премій СРСР.
- ↑ Черниговскія Епархіальныя извѣстія. Отдѣлъ оффиціальный. — 1871. — с. 462 (№ 14, 15 іюля). Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 27 січня 2016.
- ↑ стор 167—168 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 21 травня 2015.
- ↑ Фабрика в Марчихиній Буді випускає якісний шпагат з луб’яних культур та мотузки, – директор підприємства
- Інформація про село [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Погода в селі Марчихина Буда [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
| ||||||||
| ||||||||||||||||
_(1782).png)