Züst
| Züst ing. Roberto - Fabbrica Italiana di Automobili | |
|---|---|
 | |
| Тип | Акціонерне товариство |
| Організаційно-правова форма господарювання | акціонерне товариство |
| Галузь | Автомобілебудування |
| Гасло | "Єдина марка, яка має мінімальний запас непроданих шасі" |
| Доля | 1917 - компанію купує фірма Officine Meccaniche |
| Засновано | 1903 |
| Засновник(и) | Роберто Цюст |
| Закриття (ліквідація) | 1917 |
| Штаб-квартира | Мілан, Італія |
| Попередні назви | Züst ing. Roberto - Fabbrica Italiana di Automobili (1903-10) Società Anonima Züst Fabbrica Automobili - Brescia-Milano (1910-17) |
| Філії | Fabbrica Automobili Brixia-Züst |
| Ключові особи | Енріко Маджоні Луїджі Стореро |
| Продукція | Транспортні засоби |
| Дочірні компанії | Brixia-Zustd |
 Züst у Вікісховищі | |
Züst (Цюст) — з 1903 року італійський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Мілан. У 1917 році компанію купує фірма Officine Meccaniche, і компанія припинила виробництво автомобілів.
У середині 19 століття в населений пункт під назвою Інтра, що знаходиться на березі озера Маджоре, приїжджає молодий швейцарець Роберто Цюст. Він влаштовується механіком у місцеву металообробну фірму Güller & Croff, його охоче беруть на роботу як швейцарця, тим більше господарі фірми теж були етнічними швейцарцями (Швейцарія взагалі знаходиться недалеко від даного містечка). У 1858 році місце Кроффа займає Гройтер, і фірма перейменовується в Güller & Greuter. Через дванадцять років після цієї події Роберто Цюст одружується на дочці Карла Гюллера і отримує частку в бізнесі тестя, у 1871 році під його впливом відбувається зміна пріоритетів фірми, і компанія починає випускати машинки для в'язання, ткацтва, а також гідравлічні турбіни.
У 1888 році Цюст спільно з братом дружини Оскаром Гюллером відкриває власну справу — Güller & Züst і починає займатися виробництвом парових котлів, їхня фірма взяла участь у виготовленні першого італійського паровоза. У 1893 році Цюст стає одноосібним господарем фірми й перейменовує її в Ing. Roberto Züst fabbrica di macchine utensili e fonderie (Машинобудівна, інструментальна та ливарна фабрика інженера Роберто Цюста). У 1897 році Роберто Цюста не стало, було йому всього 53 роки. Проте залишилися у нього спадкоємці — сини: Роберто, Артуро, Отто, Бруно і Сільвіо.
Роберто Цюст Молодший і стає біля керма компанії. На початку 20 століття фірмою робляться перші спроби побудувати новомодні двигуни внутрішнього згоряння, в 1902 році будуються перші автомобілі, це були 3-циліндрові 1.7 л. таксікеби. У 1903 році сини створюють ще одну фірму — Züst ing. Roberto — Fabbrica Italiana di Automobili, завод і штаб-квартира розташовувалися в тому ж населеному пункті Інтра. З самого початку було вирішено робити дорогі і потужні автомобілі за подобою німецьких «Mercedes», у виробництві було дві 4-циліндрові моделі: 28/45НР з 7433-кубовим мотором і гігантський 40/50НР з 11.310-кубовим двигуном.
Особливістю конструкції була наявність спарених литих блоків двигуна, запалюванням від магнето і 4-ступінчастої коробки передач, яка приводила в дію задні колеса за допомогою ланцюга. Вже через два роки після старту виробництва машини цієї маловідомої італійської марки вже продавалися в Новому світі, в Нью-Йорку продажем займалася компанія R. Bertelli & Co. У березні 1905 року виробництво автомобілів було перенесено з маленького провінційного містечка Інтра в куди більш відомий Мілан, в Інтрі збереглося виробництво верстатів і деталей для автомобілів.
Автомобілі марки Züst були дуже надійними, так взимку 1905 року військове відомство Італії обирало автомобілі як штабні транспортні засоби. А єдиним, хто зміг дістатися до Флоренції через Апенніни був Енріко Маджоні на Züst 28/45HP. Ще в травні 1905 року маркіз Джінорі Лиші взяв участь у Копа дель Рей — змаганнях, організованих автомобільним клубом Мілана, звідки він поїхав додому з кубком за перше місце. На гонках Coppa d'Oro («Золотий кубок») в 1906 році, які мали трасу, протяжністю в 4000 км, автомобіль під керуванням Енріко Маджоні прийшов другим до фінішу, причому Маджоні відстав від лідера всього на сім секунд. Через деякий час Леоніно да Цара на 11.7 л машині перемагає в Р'юніоне спортіва ді Ровіго, а Паоло Фр'єдлаєндер приходить першим в Корса дель Готтардо. Завдяки перемогам в різних змаганнях з'являються статті про те, що автомобілі марки Züst не знають поразок, що позначається на продажах.
.jpg)
У цьому ж 1906 році Роберто Цюст Молодший вирішує відкрити дочірнє підприємство в місті Брешія, в цьому старовинному місті було вирішено випускати більш легкі і дешеві автомобілі під маркою Brixia-Züst (Brixia — це написання міста на латині). Єдиною моделлю фірми Fabbrica Automobili Brixia-Züst була машина 18/24НР з 4-циліндровим 4.1 л двигуном і карданним приводом коліс.
У 1907 році в Брешії стали виробляти ще одну модель — 3-циліндровий 1386-кубовий автомобіль 10HP з 3-ступінчастою коробкою передач, який міг розігнатися до 60 км/год. Крім 3-циліндрової моделі в Брешії стали випускати і 3.7-літровий 4-циліндровий автомобіль моделі 14/18HP, який був трохи меншим в габаритах, ніж 18/24HP. Але 1907 рік став дуже складним в Італії, в країні був економічний спад, продажі продукції дочірнього підприємства йшли погано, але на основному заводі бізнес йшов більш успішно, тому економічний рік закінчився з прибутком, а все в основному завдяки тому, що генеральним директором з продажу в Італії став Енріко Маджоні, який відкрив цілу низку представництв по країні.
У 1908 році французька газета «Ле Матен» проводить «Велику Гонку». Єдиний італійський екіпаж, що ризикнув вирушити в дорогу з Нью-Йорка до Берингової протоки, звідти через Росію в Париж, виступав на 2-річному Züst 28/45HP з кузовом міланської фірми Schieppati, якому підсилили раму і встановили шестерні зі зниженим відношенням в коробку передач. Не дивлячись на те, що машина була вже не новою, завод Züst погодився підтримати авантюристів-земляків: Антоніо Скарфольо (журналіста газети il Mattino), Джуліо Сірторі — досвідченого водія і поліглота, а також скандинава Генріха Хага, який виступав у ролі механіка.
У травні 1908 року завод відмовляється від спонсорства екіпажу, а основного водія Сірторі відкликають в Італію, в червні екіпаж був уже в Маньчжурії, коли там російський підданий барон Шайнфогель викуповує машину і, будучи тепер спонсором, змінює Сірторі за кермом. 6 вересня італо-російсько-скандинавський екіпаж дістався до Берліна, а 17 вересня нарешті фінішували в Парижі. Не дивлячись на те, що команда фінішувала третьою, не можна не визнати того, що екіпаж складався з мужніх людей, а конструкція машини була надійна, оскільки французькі екіпажі взагалі не дісталися до берегів Росії. Але тоді публіка і преса відзначила цей факт вже без ентузіазму, всі святкували перемогу американського екіпажу, який виступав на Thomas Flyer. Але, тим не менш, не дивлячись на відсутність інтересу з боку преси до фінішу екіпажу, заводу все одно вдалося укласти угоди в Німеччині та Австрії з постачання своєї продукції.
Крім цього італійська машина була показана на автошоу в британському місті Уайт, на зворотному шляху у машини зламалися шестерні в коробці передач, машину помістили на вокзалі в Бромлі, де її почав ремонтувати британський механік Мейнард. Майстер занадто близько поставив ацетиленовий ліхтар до автомобіля, незабаром спалахнув тент, що прикривав автомобіль, і в підсумку автомобіль згорів, сам Мейнард помер від отриманих опіків. Скарфольо відправив у Мілан телеграму з новиною про те, що машина згоріла і ремонту не підлягає. Довгий час вважалося, що машина згоріла повністю і від неї нічого не залишилося, однак британські пожежники виявилися пунктуальними, і нещодавно були виявлені записи, що в пожежі постраждала тільки задня частина автомобіля, а передня частина, у тому числі і мотор з трансмісією, нітрохи не постраждали, а останки машини були доставлені в пожежне депо в Мейдстоні. Знайшлися і фотографії констебля, який сфотографував постраждалий автомобіль на наступний ранок — у нього залишилися цілими навіть задні колеса, але покришки згоріли, тобто автомобіль уцілів, але деякі історики, ґрунтуючись на телеграмі Скарфольо, пишуть, що машина була знищена, і досі дожив тільки американський Thomas Flyer і німецький Protos (який зайняв друге місце).
Багато істориків і журналів називали машину, що брала участь у пробігу, Brixia-Züst, хоча 7.4 л версія ніколи в Брешії не випускалася. Італійці прибули в США ще у грудні 1908 року, і єдині з європейських екіпажів обзавелися американськими реєстраційними знаками на своєму автомобілі.
У 1908 році модельний ряд фірми складався з: 15/25HP 2.85 л мотором, 25/35HP з 5.0 л двигуном, 35/50HP Speciale GS з 6.3 л, і топовою тепер була 25/45 з 7.4 л під капотом. У 1909 році 7.4 л машина була перейменована в 35/45HP, поступово стало нарощуватися виробництво вантажних автомобілів, тому що почалася війна в Лівії і збільшився попит на вантажівки, в яких потребувала італійська армія. На випробування для військового відомства фірма надала всього дві вантажівки, але вони проявили себе краще продукції фабрик FIAT і SPA, і в підсумку тендер дістався фірмі з Мілана.
У 1910 році фірма була реорганізована в акціонерне товариство, що спричинило за собою зміну вивіски, тепер компанія називалася Società Anonima Züst Fabbrica Automobili — Brescia-Milano, а біля керма фірми з Брешії став наймолодший брат з Цюстів — Сільвіо, але більш дешеві машини розходилися гірше дорогих, і їх виробництво залишалося збитковим, не дивлячись на те, що до Англії було продано десять 3-циліндрових таксомоторів (об'єм моторів яких був збільшений до 1.5 л), об'єм двигуна у моделі 18/25HP виріс до 5 л. У тому ж році довелося закрити представництво в Лондоні — Züst Motor Ltd, оскільки дилер оголосив про свою фінансову неспроможність.
У 1911 році головним конструктором фірми став колишній гонщик фірми FIAT, а також автомобільний виробник — Луїджі Стореро, під його керівництвом створюється ряд легкових і вантажних автомобілів, також з його подачі відкриваються великі представництва з продажу комерційної техніки в Римі, Мілані, Генуї і Турині. На цей момент у виробництві залишалися моделі 16/20HP 3.1 л мотором, а також 25/35HP і 35/45HP. У 1912 році припиняється виробництво легких автомобілів марки Brixia-Züst, а модельний ряд Züst полягав тепер з: 25/35HP 5.0 л (модель 1908 року), 35/50HP S274 з 6.2 л мотором, 50/60HP S235 Tipo America — 7.4 л, їх особливістю залишалася наявність ланцюгової передачі, що вже вважалося анахронізмом. Не позбулася ланцюгової передачі і 25/35HP S305 з 4.7 л двигуном, проте особливістю цієї машини стала наявність радіатора, виконаного в стилі автомобілів марки FIAT.
У 1915 році з конвеєра заводу сходить перший автомобіль, який був оснащений карданною передачею, нею стала модель 15/25HP S365, проте вона випускалася під маркою Züst всього півтора року. У вересні 1917 року в Італії був випущений указ, що забороняв виробляти легкові автомобілі для цивільних осіб, дозволялося випускати тільки військову продукцію. 1 жовтня 1917 року Società Anonima Züst Fabbrica Automobili — Brescia-Milano продала своє автомобільне виробництво фірмі Società Anonima Officine Meccaniche, останній дісталися виробничі потужності в Брешії і модельний ряд автомобілів, що виготовлялися в Мілані.
Фірма ing. Roberto Züst — Officine meccaniche e fonderie, яка тепер займалася ремонтним і ливарним бізнесом під керівництвом Роберто і Артуро Цюстів, а також виробництвом авіаційних моторів конструкції Коломбо, продовжила своє існування на території заводу в Мілані, де колись виготовляли потужні і надійні автомобілі, останні згадки про це підприємство датовані початком 1930-х років.
- 1903 — Züst 28/45HP
- 1908 — Züst 15/25HP
- 1909 — Züst 35/45HP
- 1911 — Züst 16/20HP
- 1912 — Züst 50/60HP
- 1906 — Brixia-Züst 18/24HP
- 1907 — Brixia-Züst 10HP
- OM, una storia nella storia, Studio fotografico Negri, Edizioni Negri, Brescia
- Iveco 1975–2005, Massimo Condolo, curatori: Squassoni C., Squassoni Negri M.,Edizioni Negri, Brescia, 2005
- Enciclopedia dell'Auto, edito da Quattroruote, 2003
- Die internationale Automobil-Enzyklopädie, United Soft Media Verlag GmbH 2008
