Вулиця Антоновича (Київ)

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Антоновича.
Вулиця Антоновича
Київ
МісцевістьНова Забудова
РайонГолосіївський
Назва на честьВолодимира Антоновича
Колишні назви
Кузнечна, Набережно-Либідська, Пролетарська, Горького
Загальні відомості
Протяжність3,45 км
Координати початку50°26′23.3″ пн. ш. 30°30′49.1″ сх. д. / 50.43981° пн. ш. 30.51364° сх. д. / 50.43981; 30.51364
Координати кінця50°24′39.8″ пн. ш. 30°31′33.4″ сх. д. / 50.41106° пн. ш. 30.52594° сх. д. / 50.41106; 30.52594
поштові індекси03150, 01004, 01033
Транспорт
Найближчі станції метро «Либідська»,
 «Палац „Україна“»,
 «Олімпійська»,
 «Площа Українських Героїв»
АвтобусиА 5, 20, 27, 51, 52
Трамваїбув до 2005
ТролейбусиТр 12, 40, 40к, 42, 43, 50, 91Н
Маршрутні таксіМт 412, 507, 519, 539, 726, 739, 825
Зупинки громадського транспорту«Жилянська вулиця», «Вулиця Ділова», «Вулиця Івана Федорова», «Лабораторна вулиця», «Володимирський ринок», «Вулиця Панаса Любченка», «Станція метро „Либідська“»
Рухдвосторонній (від вулиці Гетьмана Петра Скоропадського до вулиці Саксаганського), односторонній
Покриттяасфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Навчальні закладиЗОШ № 37, № 87
Зовнішні посилання
Код у реєстрі10366
У проєкті OpenStreetMapr421765
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Антоновича у Вікісховищі

Ву́лиця Антоно́вича — вулиця в Голосіївському районі міста Києва, місцевість Нова Забудова. Пролягає від вулиці Гетьмана Павла Скоропадського до Либідської площі.

Прилучаються вулиці Саксаганського, Жилянська, Фізкультури, Ділова, Івана Федорова, провулок Бориса Шахліна, вулиці Лабораторна, Володимиро-Либідська, Німецька, Єжи Ґедройця, Ковпака, Загородня, провулок Руслана Лужевського та бульвар Миколи Міхновського.

Історія

[ред. | ред. код]

Вулиця виникла в 30-ті роки XIX століття і складалася з двох вулиць: Кузне́чної (від ковальських майстерень, колись розташованих уздовж неї; проходила між теперішніми вулицями Гетьмана Павла Скоропадського та Івана Федорова) і На́бережно-Ли́бідської (від річки Либідь, що протікає паралельно вулиці Антоновича). У 1909 році обидві вулиці об'єднані під назвою Кузне́чна. У 1913 році на її початку на ділянці між нинішніми вулицями Гетьмана Павла Скоропадського і Саксаганського було облаштовано бульвар.

У березні 1919 році вулиця отримала назву Пролетарська[1][2].

1936 року перейменована на вулицю Горького[3] (назву підтверджено 1944 року[4]), на честь російського письменника Максима Горького.

Під час німецької окупації в 1942-1943 вулиці поверниули істориичне найменування - Кузнечна. [5]

23 вересня 2005 року комісія з найменувань та пам'ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради ухвалила рішення про підтримання пропозиції про перейменування вулиці Горького на вулицю Антоновича — на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича, котрий мешкав на цій вулиці в будинку № 40. Однак рішення Київради про перейменування не було прийнято, тобто фактично перейменування не відбулося[6]. Хоча на початку непарної сторони вулиці на окремих будинках з'явилися покажчики з новою назвою (чим внесли додаткову плутанину, бо на парній стороні старі таблички), а Київрада у власних рішеннях вживала як стару назву вулиці, так і нову (або ж обидві одразу).

В травні 2008 року частиною вулиці (на відрізку від вул. Саксаганського до пл. Либідської) було запроваджено односторонній рух[7].

Сучасна назва на честь українського історика, археолога, етнографа Володимира Антоновича — з 2014 року[8][9].

Пам'ятки історії та архітектури

[ред. | ред. код]

Пам'ятники та меморіальні дошки

[ред. | ред. код]

Також на фасаді корпусу Київського заводу металивих виробів (№ 50) було встановлено меморіальну дошку на місці загибелі в 1918 році Захара Письменного (1896–1918), металоткача, робітника заводу. Мармурову дошку було відкрито 1965 року, 1983 року її замінили на бронзову, роботи архітектора О. І. Герасименка. Ймовірно, після закриття заводу і відкриття на його місці торговельно-розважального комплексу, дошку було втрачено. Також на фасаді корпусу висіла меморіальна дошка на честь нагородження заводу Почесною грамотою Президіуму Верховної Ради УРСР. Відкрита у 1965 році, втрачена.

На території інституту ім. Є. О. Патона встановлено пам'ятний знак на честь співробітників інституту, які в роки Великої Вітчизняної війни, перебуваючи в евакуації в місті Нижній Тагіл, працювали на танковому заводі.

Зображення

[ред. | ред. код]
  • Меморіальна дошка на честь Олександра Байбакова
    Меморіальна дошка на честь Олександра Байбакова
  • Меморіальна дошка на честь Юрія Бернадського
    Меморіальна дошка на честь Юрія Бернадського
  • Меморіальна дошка на честь Арсенія Макари
    Меморіальна дошка на честь Арсенія Макари
  • Меморіальна дошка на честь Євгена Патона
    Меморіальна дошка на честь Євгена Патона
  • Меморіальна дошка на честь Володимира Труфякова
    Меморіальна дошка на честь Володимира Труфякова
  • Меморіальна дошка на честь Володимира Підгаєцького
    Меморіальна дошка на честь Володимира Підгаєцького

Персоналії

[ред. | ред. код]

У будинку № 3 в 1910-х роках містилося училище М. Хорошилової, де навчався майбутній письменник Віктор Некрасов і працював вчений Володимир Щербина. Також у цьому будинку проживав фізик-теоретик, академік АН УРСР Олександр Давидов (1964–1988).

У будинку № 4-6 у 1941–1942 роках містилася конспіративна квартира групи Івана Кудрі, до початку 1940-х років тут проживав художник Федір Кричевський, у 1945–1950 роках — геолог і палеонтолог, академік АН УРСР Борис Чернишов, у 1950-х роках у рідних зупинявся кінорежисер Олександр Довженко.

У будинку № 14 проживали акушер-гінеколог, професор Вищих жіночих курсів Георгій Брюно (1910-ті роки), філософ, правознавець, сенатор і академік УАН Богдан Кістяковський (1917–1919 роки), у 1900-х роках — професор-фармаколог Юлій Лауденбах і хірург Павло Морозов[ru].

У садибі під № 20 у 1910-х роках проживали лікар та громадський діяч Лев Войтоловський[ru] і ректор Київського університету Євген Спекторський.

У будинку № 23 у 1914–1916 роках мешкав композитор Рейнгольд Глієр, у будинку № 24 — геолог, доктор геолого-мінералогічних наук Михайло Доброхотов, у будинку № 26 — історик, академік АН УРСР Арнольд Шлепаков (1967–1999), у будинку № 38-А — письменник Віктор Некрасов (1944–1950). У будинку № 44[12] містилося жіноче училище Людмили Володкевич, де викладав літературознавець і громадський діяч Григорій Александровський.

У Єврейськом училищі (вул. Антоновича, 69) навчався художник Зіновій Толкачов. Після передачі будівлі Інституту електрозварювання, в ній працювали засновник інституту Євген Патон, член-кореспондент АН УРСР Борис Касаткін, член-кореспондент АН УРСР Арсеній Макара, член-кореспондент АН УРСР Костянтин Хрєнов. У будинку розташований робочий кабінет-музей Є. О. Патона.

У квартирі № 19 будинку № 107 у 1917–1923 роках жив поет Павло Тичина. У будинках № 64/16 та 97 у різні роки мешкав поет Олександр Олесь (Олександр Кандиба).

Установи та заклади

[ред. | ред. код]
школа № 87, типовий проєкт № 34
  • Комітет з державних премій України в галузі науки і техніки (буд. № 51)
  • Музична школа № 1 ім. К. Стеценка (буд. № 19-б)
  • Загальноосвітня школа № 37 (буд. № 130/17)
  • Загальноосвітня школа № 87 ім. О. Довженка (буд. № 4/6)
  • Бібліотека Голосіївського району ім. В. Симоненка (буд. № 25)
  • Державна науково-технічна бібліотека України (буд. № 180)
  • Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (буд. № 174)
  • Український інститут науково-технічної та економічної інформації МОН України (буд. № 180)
  • ВАТ «Укрексімбанк», головний офіс (буд. № 127)

Вулиця у мистецтві

[ред. | ред. код]

У поета Павли Тичини є цикл віршів «Вулиця Кузнечна», названий на честь вулиці, на якій поет проживав до 1923 року. Неодноразово вулиця згадується у творах Віктора Некрасова.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

У Поліцейському сквері, біля перехрестя з вулицею Івана Федорова, зберігся один з чотирьох так званих малих фонтанів Термена.

Зображення

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // Вісти / Известия. — 1919. — № 29. — 23 марта. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  2. ↑ Переименование улиц // Известия / Вісти. — 1920. — № 13. — 4 января. — С. 4. (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.]
  3. ↑ Жалобний пленум Київської міськради // Вісті ВУЦВК : газета. — Київ, 1936. — № 141 (4729). — 20 червня. — С. 4. [Архівовано з першоджерела 9 вересня 2018.]
  4. ↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
  5. ↑ Машина часу і простору https://museum.kpi.ua/map/?d=kyiv&l1=1943-04.DE.PLAN&l2=&z=15&lon=30.520620&lat=50.431896. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  6. ↑ Лист Головного управління з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Київської міської державної адміністрації від 17 серпня 2011 року щодо офіційних назв деяких вулиць та площ міста. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 27 лютого 2012.
  7. ↑ У ніч на неділю київським водіям зробили “сюрприз”. Українська правда (укр.). Процитовано 12 лютого 2024.
  8. ↑ Рішення Київської міської ради від 13 листопада 2014 року № 373/373 «Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві» // Хрещатик. — 2014. — № 177 (4577). — 2 грудня. — С. 6. [Архівовано з першоджерела 2 грудня 2014.]
  9. ↑ Рішення Київської міської ради від 11 червня 2015 року № 617/1481 «Про внесення змін у додатки до рішення Київської міської ради від 13 листопада 2014 року № 373/373 „Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві“» // Хрещатик. — 2015. — № 114 (4710). — 7 серпня. — С. 2. [Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.]
  10. ↑ Киев теряет лицо [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.](рос.)
  11. ↑ Степанець К., Михайлик О. Втрачені споруди Києва (1992–2016), видання друге. — К., 2016. — С. 130–131.
  12. ↑ Будинок знесено в 2010-х роках.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]


Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Антоновича_(Київ)&oldid=43728794