Любек

Любек Lübeck
Герб Любека Прапор Любека
Міські «Гольстинські ворота»
Основні дані
53°52′11.000000099207″ пн. ш. 10°41′11.000000100402″ сх. д. / 53.86972° пн. ш. 10.68639° сх. д. / 53.86972; 10.68639
Країна	Німеччина
Регіон	Шлезвіг-Гольштайн
Столиця для	Вільне Ганзейське місто Любек і Вільне Ганзейське місто Любек
Межує з — сусідні нас. пункти Східний Гольштейн, Штормарн, Герцогство Лауенбург, Північно-Західний Мекленбург, Круммессе ?
Поділ	Lübeck's Old Cityd, St. Jürgend, Moislingd, Buntekuhd, Lübeck-St. Gertrudd, Lübeck-Schlutupd, Kücknitzd, Травемюнде, Lübeck-St. Lorenz Nordd, Lübeck-St. Lorenz Südd
Засновано	1143-1158
Статус міста	місто земельного підпорядкування
Площа	214,14 км²
Населення	215 846 (на 31 грудня 2020[1])
Висота НРМ	13 ± 1 м
Географічна зона	Hamburg Metropolitan Regiond, Північнонімецька низовина
Водойма	Любецька бухта, Траве, Ельбо-Любецький канал, Wakenitzd
Назва мешканців	нім. Lübecker, нім. Lübeckerin, есп. Lubekano і нім. Lübeckerinnen
Міста-побратими	Кавасакі, Клайпеда (1990)[2][3], Щецин, Ла-Рошель, Котка (1969)[4][5], Венеція, Вісмар, Берґен, Спокан, Готланд
Телефонний код	(+49) 451, +49 4502
Часовий пояс	UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів	HL
Автомобілів /1000 осіб	433[6]
GeoNames	7602559
OSM	r27027  ·R
Поштові індекси	D-23501 – 23570
Міська влада
Мер міста	Ян Лінденау
Вебсайт	www.luebeck.de
Мапа
Любек Любек (Німеччина)
Любек у Вікісховищі

Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №272 (англ.)

Лю́бек (нім. Lübeck) — місто земельного підпорядкування на півночі Німеччини, на південному сході федеральної землі Шлезвіг-Гольштейн. Порт на березі Любецької бухти Балтійського моря. Поділяється на 10 районів, у яких налічується 35 округів.

Місто розташоване на Північнонімецькій низовині, поблизу гирла судноплавної річки Траве, яка впадає в районі Травемюнде в Балтійське море. Стара частина міста розташована на пагорбі й оточена водами річок Траве та Вакеніць. Ландшафт, на якому було споруджено місто Любек, є горбистим: що обумовлено льодовиковим періодом. Вигідне географічне положення сприяло розвитку міста як балтійського порту і стало причиною його стрімкого підйому ще в період Середньовіччя.

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується морським кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 17,2 °C (63 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 1,1 °C (34 °F)^[7].

Сучасна назва міста походить від середньовічної назви старого Любека — Любіце (Liubice, Leubice). До середини XX століття домінуючою була думка про те, що «Любіце» є топонімом слов'янського походження й означає «кохана», «люба»^[8], відтоді утвердилася нова концепція, за якою слов'янська назва міста Любіце походить від патроніма Любомир, тобто Любіце — це поселення нащадків Любомира^[9].

Місто засноване в XII столітті на місці невеликого на той час занедбаного дерев'яно-земляного укріплення слов'ян-ободритів Буку (див. Круто), розташованого на лісистому заболоченому півострові в межиріччі Траве та Вакенітца, що має ту саму назву, що й півострів.

За шість кілометрів нижче за течією річки Траве (за 4 км нижче сучасного старого міста - острів Altstadtinsel), острові Teerhofinsel у місці впадання в неї річки Швартау з VII—VIII століть н. е. існувало слов'янське торгове селище й невелике князівське городище Любіце (Любиці). Закладка городища Любіце пов’язана з союзницькими відносинами ободритів та Карла Великого у війні проти саксів. Сакси опиралися спробам імператора франків християнізувати їх, тож, були вигнані з цих земель. На їх місці оселилися союзні ободрити. Від X ст. Любіце було найважливішим, поруч з Старогродом, містом ободритів. Зважаючи на постійну загрозу з боку сусідніх лютичів (велетів), городище найімовірніше вже тоді мало сильну систему укріплень. Як вказують С. Коссак та З. Шатковський^[10] Любіце були центром ободрицьких племен, тут на старому городищі вони збирали віче і приймали важливі рішення. Хоча Любіце було портом на Балтиці, воно не зацікавило вікінгів.

До кінця XI ст. Любиці стали резиденцією ободритської династії Наконідів. Адже після розгрому ободритів датчанами біля Хедебю в 1043 р., до Травни увійшли захоплені датчанами ободритські кораблі начолі з ободритом-християнином Готшалком (Годеславом). Він опанував Любіце і всю землю ободритів і намагався привити тут християнство. Проте спирався більше не на віру а на мечі данських воїнів. В 1063 р., коли помер князь саксів Бернард ІІ, що тримав у спокої кордон ободритів та саксів, вибухло повстання проти Готшалка. Його було вбито.

Перша писемна згадка про Любіце походить з 1076 р. з переказу Адама Бременського, який згадував як слов’яни закидали каменями пріора Ансверсуса з кляштору бенедиктинів в Айнгаусі.

Після Готшалка ободрити поставили у себе князем представника войовничого племені ранів з острова Рана (Рюген) – Круто. Круто панував на городищі Любіце, а в землі слов'ян тривав мир. Проте син Готшалка – Генрік підступно вбив князя Круто і піддався під владу саксів. Ані повстання слов'ян-ободритів, ані вторгнення ранів, які спробували захопити Любіце, але були біля стін городища розбиті, не змінили ситуацію. У 1093 р. владу над ободритами отримав Генрік Готшалкович, який карбував свою монету, а Любіце зробив своєю резиденцією. В часи панування Генріка землі ободритів залишалися язичницькими. Єдиний костел він звів на старому городищі Любіце, (Старому Любеку), який слугував йому особисто. В часи панування Генрика було також вирубано святі гаї ободритів.

Під час релігійних усобиць, пов'язаних із поширенням християнства, слов'яни-язичники знищили в Любіце слов'янську християнську князівську династію Наконідів, а Любіце сплюндрували й спалили. Остаточно Любіце було знищені в ході боїв поміж слов’янами у 1138 р.^[11]

Залишки містян перебралися в поселення Буку, розташоване на однойменному лісистому півострові вище за течією Траве — під захист невеликого дансько-слов'янського княжого замку, і разом із німецькими переселенцями-колоністами з району Рейна заснували «новий» Любек. Любіце зникло з лиця землі й тільки в кінці XIX століття було знову відкрите археологами. Нині історики називають Любіце «Старий Любек» (нім. Alt Lübeck).

Потік німців-переселенців з півдня, переважно з Рурського регіону, швидко прибував, і вже через кілька років після заснування новий Любек мав фортечні стіни, вулиці й квартали будинків, пристані, церкви, міське самоврядування і навіть міські закони. Сюди, під захист німецької князівської династії Вельфів, у стіни новозбудованого Собору Св. Миколи разом зі своїм кліром перебрався глава єпархії єпископ Ольденбурзький.

Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №272 (англ.)

1226 року сенат Любека викупив у імператора Священної Римської імперії статус вільного імперського міста.

З 1361 року, після того, як данський король Вальдемар IV завоював торговий центр Вісбю, Любек став центром німецького Ганзейського союзу — унії з приблизно 200 вільних торгових великих і малих міст Європи. У той час Любек був другим (після Кельна) за розміром, значенням і впливом містом Центральної і Північної Європи. Останні збори ганзейських міст було проведено в Любеку в 1630 році. Згодом додаток «Hansestadt» (місто Ганзейського союзу) зберегли тільки Гамбург, Любек і Бремен. Остання невдала спроба, націлена на відродження Ганзейського союзу, була проведена 1669 року.

Після закінчення Наполеонівських воєн Любек залишається (поряд із Бременом, Гамбургом та Франкфуртом-на-Майні) одним із чотирьох німецьких «вільних міст». 1815 року саме в такій якості Любек увійшов до складу новоутвореної Німецької конфедерації, а потім, 1871 року — до складу Німецької імперії. Статус самостійного державного утворення зберігався за Любеком і в період Веймарської республіки.

1933 року, після приходу до влади націонал-соціалістів Любек втратив права і привілеї вільного міста, а 1 квітня 1937 року втратив автономію і був включений до складу прусської провінції Шлезвіг-Гольштейн.

Вночі з 28 на 29 березня 1942 року місто зазнало значних руйнувань внаслідок нальоту британської авіації.

Після війни Любек залишився в складі Шлезвіг-Гольштейна після перетворення 1946 року прусської провінції в окрему землю і разом з нею в 1949 році опинився в складі новоутвореної ФРН.

Центральна історична частина міста Любек є найбільшою за площею пам'яткою Німеччини, яка занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Особливо цінними є пам'ятки так званої цегляної готики Любека:

• Церква Святої Марії (Любек), споруджена в 1277—1351 роках;
• Гольстентор, міська брама, яка стала символом міста Любека, споруджена 1478 року;
• Бургтор, інша брама міста, споруджена 1444 року;
• Катарінеум, класична гімназія Любека, будівля споруджена 1531 року;
• Шпиталь Святого Духа, споруджений 1286 року;
• Церква Святого Якова, споруджена 1334 року;
• Кафедральний собор Любека, споруджений 1230, перебудований в готичний собор в 1266—1335 роки;
• Міська ратуша (Любек), споруджена 1226 року.
• Церква Святого Петра, споруджена 1170, перероблена в готичну церкву в XIII столітті.

• Європейський музей Ганзи (Europäisches Hansemuseum, відкритий 2015)
• Музей історії міста «Гольстентор» (Гольстентор)
• Архітектурно-історичний і художній музей «Міський монастир» (Burgkloster)
• Музейний квартал Святої Анни (кол. монастир)
• Музей-церква Св. Катерини
• Шпиталь «Святого духа»
• Археологічний музей
• Етнографічний музей
• Природничий музей
• Картинна галерея «Бен-хаус»
• «Будинок Будденброків» — будинок-музей сім'ї Томаса та Генріха Маннів
• Будинок-музей Гюнтера Грасса
• Квартира-музей Віллі Брандта
• Вілла-музей Йоганнеса Брамса (зібрання творів композитора)
• Музей маріонеток
• Музей фірми «Нідереггер» (марципановий салон)
• «Музейна гавань» поряд зі старим містом
• Корабель-музей 4-щогловий барк «Пассат» (Травемюнде)

• Медичний університет (Medizinische Universität zu Lübeck) [1] [Архівовано 7 серпня 2008 у Wayback Machine.]
• Вища технічна школа (Fachhochschule) [2] [Архівовано 1 листопада 2007 у Wayback Machine.]
• Вища музична школа (Консерваторія) (Musikhochschule Lübeck) [3] [Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine.]

• Логістика — морський транспорт, контейнерні перевезення:

Транспортне об'єднання «Любецьке портове товариство», LHG — Lübecker Hafengesellschaft (з 1934 року) [4] [Архівовано 10 серпня 2008 у Wayback Machine.],

контейнерно-пасажирські лінії таких фірм: TT-Line [5] [Архівовано 15 вересня 2008 у Wayback Machine.], Finnline [6], Stena-Line, [7] [Архівовано 16 грудня 2010 у Wayback Machine.], Silja-Line [8] [Архівовано 8 травня 2008 у Wayback Machine.], та інші.

• Приладобудування — холдінговий концерн Dräger («Дрегер») [9] [Архівовано 26 лютого 2010 у Wayback Machine.].
• Машинобудування — «Любецьке машинобудівне товариство» (LMG)[10] [Архівовано 7 травня 2007 у Wayback Machine.].
• Суднобудування — корабельня «Fleder WErft» (будівництво великих морських сухогрузів), філія бременського концерну «Bremer Vulkan» (припинила існування у 2002 році). Фірма MSO GmbH — будівництво люксус-яхт [11].
• Харчова промисловість, фірми: «Ераско» (Erasco)[12] [Архівовано 1 серпня 2008 у Wayback Machine.], «Швартау» (Schwartauer Werke GmbH)[13], «Нідереггер» (Niederegger, засн. 1806)[14]

Любителям сувенірних ласощів та патріотам «Київського торта» цікаво буде дізнатися, що Любек далеко за межами Німеччини також історично відомий кондитерськими виробами з «Любекського марципану». Провідною фірмою, що займається виробництвом любекських марципанів уже протягом понад 200 років є фірма Niederegger.

Панорама старого міста (2006)

• Шосейні шляхи:

Швидкісні автомагістралі. Автобан А1: напрямки — Гамбург, Бремен; Путтгарден (і далі до Данії, Швеції). Автобан А-20: напрямок — Росток, Щецин (Польща). Автобан А226: напрямок морський порт-термінал до Скандинавії.

• Залізниця:

Залізничні шляхи в шести напрямках. Головні напрямки: Гамбург, Копенгаген (Данія), Росток.

• Повітряне сполучення:

Міжнародний аеропорт Любек-Бланкензе, (Lübeck-Blankensee), [15] іноді у довідках позначається як філія аеропорту м. Гамбурга (Hamburg-Blankensee).

Авіалінії компаній (стан літо-2008): «RYANAIR» [Архівовано 7 серпня 2008 у Wayback Machine.], «WIZZ» [Архівовано 13 вересня 2008 у Wayback Machine.], Jet2.com. Основний флот літаків: Being-737, Aerobus-320.

• Водні шляхи:

Морський порт Любек-Травемюнде. Пасажирський, автомобільний, вантажно-залізничний та контейнерний термінал Травемюнде-Скандінавієнкай (та ін.). Напрямки регулярних поромних переправ — Швеція, Данія, Фінляндія, республіки Балтії, Росія.

Судноплавний канал Ельба — Любек (після розбудови мережі автобанів у другій половині XX століття канал має місцеве значення).

• Любек (футбольний клуб) — клуб заснований 1 квітня 1919 року. Також у місті є багато спортивних гуртків для молоді.

• Гайнріх Лев — німецький монарх, герцог, засновник міста.
• Дітріх Букстегуде — органіст і композитор епохи бароко.
• Годфрі Неллер — портретист у стилі бароко, придворний художник монархів Англії від Чарльза II до Георга I.
• Томас Манн — видатний німецький письменник, філософ-гуманіст, лауреат Нобелівської премії з літератури (1929).
• Віллі Брандт — видатний німецький і європейський політик; канцлер ФРН, голова Соцінтерну; лауреат Нобелівської премії миру (1971).
• Гюнтер Грасс — визначний німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури (1999).
• Генріх Манн (1871—1950) — німецький письменник.

• 
  Вид міста в 1641 р.
• 
  Аеропорт Бланкензеє
• 
  Один з причалів поромного терміналу в Травемюнде
• 
  Вулиця Любека в 2011 році

• Lebeck Lexikon. Die Hansestadt von A bis Z. — Lübeck: Schmidt-Römhild, 2006. — 409 S. (нім.)

• Офіційний сайт міської адміністрації [Архівовано 9 листопада 2006 у Wayback Machine.](нім.)
• Міська газета «Любецькі новини» [Архівовано 16 лютого 2011 у Wayback Machine.](нім.)
• Любек, Гамбург та Бремен для українця [Архівовано 14 серпня 2014 у Wayback Machine.]