Лікінський автобусний завод

Лікінський автобусний завод

ЛіАЗ
Тип	ТзОВ
Організаційно-правова форма господарювання	ТОВ[d]
Галузь	машинобудування
Спеціалізація	машинобудування
Засновано	2 серпня 1937
Закриття (ліквідація)	працює досі
Штаб-квартира	Лікіно-Дульово, Московська область, Росія
Очільник(и)	Олександр Олександрович Козаков
Ключові особи	Дворецький Олександр Васильович (генеральний директор)
Продукція	автобуси тролейбуси
Виторг	14 175 116 000 ₽ (2017)[1]
Операційний прибуток (EBIT)	353 386 000 ₽ (2017)[1]
Чистий прибуток	−277 526 000 ₽ (2017)[1]
Активи	14 221 451 000 ₽ (2017)[1]
Власний капітал	3 395 576 000 ₽ (2017)[1]
Співробітники	2061 осіб[2]
Холдингова компанія	Група ГАЗ
bus.ru
Лікінський автобусний завод у Вікісховищі

Лікінський автобусний завод (акронім ЛіАЗ) — російський виробник автобусів і тролейбусів, заснований 1937 року, випускає автобуси з початку 1959 року, тролейбуси з 2007 року. Підприємство розташоване у місті Лікіно-Дульово (Московська область), РФ. Генеральний директор — Дворецький Олександр Васильович.

З 2000 року у складі компанії «Російські Автобуси», з 2005 року входить у автомобілебудівну групу ГАЗ.

2 серпня 1937 року у селі Лікіно-Дульово почав працювати Лікінський лісотехнічний завод облагороження деревини (ЛОЗОД); також цей завод займався важким машинобудуванням. У 1945 році завод було перейменовано у ЛіМЗ — Лікінський машинобудівний завод.

17 квітня 1958 року завод було перейменовано на Лікінський автобусний завод: Мосраднархозові було доручено організувати на заводі виробництво автобуса ЗІЛ-158, який випускався на Заводі імені Лихачова з 1957 року. У 1959 році виробництво ЗІЛ-158 було перенесене на ЛіАЗ, перший автобус, побудований на ЛіАЗі, вирушив на випробування у січні 1959 року.

ЗІЛ-158 випускався на Лікінському автобусному заводі з 1959 до 1970.

ЛіАЗ-677 почали проєктувати 1960 року. Цей автобус працював у багатьох країнах СНД, їх було випущено понад 200 тисяч екземплярів, однак у нього було дуже багато недоліків, за що отримував багато образливих прізвиськ, йому було встановлено декілька пам'ятників.

У 1977 році, у Львові «Львівавтобуспромом» було розроблено два автобуси: ЛАЗ-5252, який випускався на Львівському автобусному заводі з 1992 по 2005 роки; і прототип ЛіАЗ-5256, який згодом став одним з наймасовіших з усіх ЛіАЗів, нині їх виготовлено понад 20 тисяч екземплярів і більше 15 різноманітних модифікацій. Тоді ЛіАЗ-5256 мав дуже кутуватий кузов та загалом був схожий на міські автобуси Ikarus. Виробництво автобусів ЛіАЗ-5256 почалося у середині 1980-х років.

З 2000 року Лікінський автобусний завод увійшов у компанію «Російські Автобуси». У тому ж році почався тотальний рестайлінг ЛіАЗ-5256. З початком XXI століття починають проєктуватися і випускатися нові автобуси; з кінця 2002 року випускається високопідлоговий двосекційний автобус ЛіАЗ-6212; у 2004 році випущено перший екземпляр двосекційного (напівнизькопідлоговий у тягачі) ЛіАЗ-6213, який випускається серійно з 2007 року.

У 2004 році випущено дослідний 14-метровий автобус, який не має точно встановленого індексу: ЛіАЗ-62??, його випущено один екземпляр. З 2005 року Лікінський автобусний завод входить у автомобілебудівну групу ГАЗ. З 2006 року випускається напівнизькопідлоговий ЛіАЗ-5293.

Найперший тролейбус ЛіАЗ-5280 з реостатно-контакторною системою управління та двигуном Динамо ДК-213 був зібраний повністю на ЛіАЗі у 2007 році на базі ЛіАЗ-5256 з максимальною уніфікацією. З того ж року починають проєктуватися і випускатися низькопідлоговий ЛіАЗ-52802 і напівнизькопідлоговий ЛіАЗ-52803.

З 1959 року Лікінський автобусний завод виготовив понад 260 тисяч автобусів. Нині випущено понад 200 екземплярів тролейбусів ЛіАЗ; компанія планує випускати до 500 тролейбусів на рік.

З 1959 року Лікінський автобусний завод випускав автобус ЗІЛ-158, часто його також можна зустріти як ЛіАЗ-158. Він був обладнаний карбюраторним двигуном та уміщував приблизно 70 пасажирів. Коробка передач та двигун автобуса було використані на найперших автобусах ЛАЗ-695. Випускався до 1970 року.

З 1960 року почав проєктуватися ЛіАЗ-677, який випускався з 1967 по 1994 рік. Він мав також бензиновий двигун (виробництва ЗІЛ) і уміщував приблизно 90—100 осіб. Таких автобусів було випущено понад 200 тисяч екземплярів. Припинення його виробництва було зумовлене невідповідність сучасним вимогам — великі витрати пального (до 55 літрів пального на 100 км), значна загазованість салону через довгу і негерметичну (через корозію) вихлопну трубу, сильна спека на місці водія влітку (двигун розміщений попереду), низький рівень комфорту, у 1990-х роках автобус технічно і морально застарів.

На початку 1990-роках випускався ЛіАЗ-5918, що працював як відеосалон та комп'ютерний центр. Масовою модель не була. Автобус випускався з двома дверима (передніми і середніми двостулковими), без задніх дверей, виглядав у як ЛіАЗ-5256 старого зразка.

ЛіАЗ-5256, яких випущено понад 25,6 тисяч екземплярів з середини 1980-х років. Автобуси старого зразка були мало схожі на теперішні, та мали купу недоліків, як холод у салоні (взимку), погана вентиляція, двигуни часто низької якості, погана робота підвіски і низький ресурс кузова; з початком XXI століття завод перейшов на виготовлення тримких (готових кузовів, на які кріпляться усі агрегати) кузовів з оцинкованої сталі (раніше була оцинкована жерсть), з повною антикорозійною обробкою. Багато колишніх проблем залишилося у нових моделей ЛіАЗ-5256, але автобус став значно надійнішим та комфортнішим, випущено понад 15 модифікацій, зокрема з газобалонними двигунами, випускаються міські і приміські версії. Кузови ЛіАЗ-5256 використовуються Голіцинським автобусним заводом для виробництва власних автобусів (наприклад, міжміський ЛіАЗ-5256R).

ЛіАЗ-5292 — низькопідлоговий автобус з дизельним двигуном та автоматичною коробкою передач, з багатьма якісними іноземними комплектуючими, випускаються також з газобалонним двигуном, модифікація ЛіАЗ-5292.57. Місткість автобуса приблизно 100 осіб. Міський 12-метровий автобус, можливе перевезення двох пасажирів у інвалідних візках. Випускається серійно з 2007 року, а у 2009 році було зроблено гібридну версію ЛіАЗ-5292. На базі ЛіАЗ-5292 побудовано тролейбуси ЛіАЗ-52802 і МТрЗ-5279.1.

ЛіАЗ-5293 — 11,5-метровий напівнизькопідлоговий автобус місткістю до 100 осіб з дизельним двигуном. Він має систему кнілінгу (яка не завжди працює як слід) та може перевозити інвалідів у візках (1 місце зі спеціальним кріслом). Випускається з 2006 року, на його базі створено ЛіАЗ-52803, напівнизькопідлоговий тролейбус.

Перші двосекційні автобуси ЛіАЗ-6212 були випущені у 2001 році, серійне виробництво почалося у 2002 році. Кілька автобусів ЛіАЗ-6212 було побудовано на базі ЛіАЗ-5256 старого зразка. Високопідлоговий міський автобус, який може перевозити до 180 пасажирів (нормальна місткість). Автобус перейняв чимало недоліків ЛіАЗ-5256 — досить погану роботу підвіски, кермо, що погано слухалося; однак ресурс кузова значно збільшився, комфорт салону покращився.

ЛіАЗ-6213 був уперше випущений у 2004 році. Напівнизькопідлоговий автобус, у якому було ліквідовано більшість проблем ЛіАЗ-6212, однак він має високий рівень підлоги у причепі, і вузькі проходи між рядами сидінь. Низькопідлоговий у тягачі, ресурс кузова не менше ніж 15 років, автобус добре пристосований до російських доріг, має автоматичну коробку передач, забезпечений якісними комплектуючими, вузол зчленування зроблений Hϋbner Gmbh, Німеччина. Кузов автобуса тримакий з оцинкованої сталі, уміщує понад 175 пасажирів, має відкидний пандус для в'їзду інвалідних візків, також має електронні рейсовказівники, дуже високу стелю салону, гарну систему опалення, вкрай потрібну взимку у російських містах.

Першим тролейбусом, що був побудований на Лікінському автобусному заводі, став ЛіАЗ-5280, на базі ЛіАЗ-5256. Ще раніше, на початку 2000-х, Московський тролейбусноремонтний завод випускав тролейбуси МТрЗ-5280 на базі старого зразка ЛіАЗ-5256. Може оснащуватися новою обробкою салону, як гнутими кольоровими поручнями та напівм'якими сидіннями. Також може оснащуватися тонованими склопакетами. Недоліки — низька підлога, велике споживання електроенергії через неекономічну реостатно-контакторну систему керування, холод у салоні взимку і схильність до дрібних поломок. Максимальна швидкість становить 60 км/год.

Тролейбус ЛіАЗ-52802 низькопідлоговий, базований на 12-метровому ЛіАЗ-5292. Оснащений IGBT-транзисторною системою управління, завдяки якій витрачена енергія зменшується у середньому на 30 відсотків. Комфортний салон та низький рівень підлоги на усіх входах крім останнього (там наявна маленька сходинка). Деякі з тролейбусів мають суцільне лобове скло і заварене заднє скло, двигун розміщено на задньому звісі під підлогою салону.

Тролейбус ЛіАЗ-52803 напівнизькопідлоговий, базований на 11,5-метровому ЛіАЗ-5293. Може оснащуватися реостатно-контакторною або IGBT-транзисторною системою керування. Низький рівень підлоги на перших двох входах, сучасна оборобка салону з гнутими (переважно рожевого кольору) поручнями та напівм'якими сидіннями. Передні фари тролейбуса від Mercedes-Benz. Двигун, виробництва Динамо або асинхронний ТАД, розміщений на задньому звісі під підлогою.

У 1993 році на Сокольницькому вагоноремонтному заводі був побудований зчленований тролейбус СВАРЗ-6220 на базі старого зразка ЛіАЗ-5256. Тролейбус у 1990-х експлуатувався у Москві; з кінця 90-х років іржавіє в одному з Московських тролейбусних депо.

У 1995 році в Україні на Харківському авторемонтному заводі було випущено 6 екземплярів ХАРЗ-5259, який фактично був клоном ЛіАЗ-5256, окрім деяких комплектуючих.

У середині 1990-х років було побудовано кілька десятків екземплярів ЯАЗ-5267, які якістю не були кращі за тодішні ЛіАЗ-5256 старого зразка.

На початку 2000-них Московський тролейбусноремонтний завод випускав тролейбуси МТрЗ-5280, які були побудовані на базі ЛіАЗ-5256 старого зразка.

На базі ЛіАЗ-5292 побудовано тролейбус МТрЗ-5279.1 (виробництво Московського тролейбусноремонтого заводу, МТрЗ), який отримав прізвисько «СадКо» (Садове Кільце). Тролейбус обладнаний IGBT-транзисторною системою керування і акумуляторними батареями, завдяки яким може проїхати не менше двох кілометрів без з'єднання з контактною мережею.

У грудні 2007 року найперший з випущених двосекційних автобусів ЛіАЗ-6213 був перероблений на тролейбус на МТрЗі, і отримав назву МТрЗ-6232. МТрЗ-6232 має 17,9 метрів у довжину і комплектується транзисторною системою керування російського виробництва. Випущений один, працює під номером 3690 у Москві, його «прописка» — Філевський автобусно-тролейбусний парк (ФАТП).

Голіцинський автобусний завод випускає міжміський автобус ГолАЗ-ЛіАЗ-5256, на базі нового варіанту ЛіАЗ-5256, випускаються інші міжміські модифікації на базі нового варіанту автобуса, наприклад ЛіАЗ-52562.

• КАвЗ
• ПАЗ
• МАРЗ
• ГолАЗ
• Волжанін

• Тролза

• RusBus, продаж автобусів, про компанію

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (грудень 2013)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лікінський автобусний завод