Орфізм
| Частина серії статей на тему: |
| Давньогрецька міфологія |
|---|
_-_Foto_G._Dall%27Orto.jpg) Орфей на давньоримській мозаїці |
|
 Категорія •  Портал •  Портал |
Орфізм — давньогрецький релігійний рух, що виник у 6 столітті до нашої ери і мав на меті за допомогою обрядів «очищення» і «праведного» орфічного способу життя спокутувати давній гріх титанів, який, за переконаннями послідовників даної релігійної течії, лежить на всьому людстві (див. Загрей).
Засновником таких обрядів та автором поем, в яких були викладені засади нової релігії, вважався міфічний співець Орфей.
Міф про Орфея, як і все вчення орфіків, тісно пов'язані з культом Діоніса, Деметри та зі старосхідними, особливо єгипетськими уявленнями.
Орфіки близькі до Гесіода, їхні ритуали багато в чому повторюють хліборобську магію. Це дає підстави віднести орфізм до світогляду селянства. В Афінах орфіки на чолі з популяризатором ідей орфізму Ономакрітом оселилися за часів Пісістрата. Послідовники орфізму вважали тіло злим началом, «в'язницею душі», а душу — частиною божества. Після смерті душа людини, зазнавши ряду перевтілень і очистившись від осквернення тілом, зливається з божеством. Орфіки приписують учення про метемпсихоз (переселення душ) у формі потрійного випробування душі тілесним життям, однак ці свідчення беруть початок від пізніших джерел (Піндара, Платона).
Комплекс ідей про тіло й душу згодом був прийнятий і опрацьований піфагореїзмом, частково платонізмом, а через нього — неоплатонізмом і християнством. Орфікам належить низка теорій про походження світу (космогоній) та походження богів (феогоній). За Дамаскієм, спочатку був час, потім небо і порожнеча. Небо виліпило срібне яйце, з якого з'явився Фанет (світло) або Ерос (кохання). Дамаскій подає ще одну версію: первісно існували вода й гюле (болото), від них пішла земля. Вода й земля вважаються першоелементами, від яких народився дракон з головою лева, але з обличчям бога, з крилами за плечима. Він зветься Хроносом, що не старіє, або Гераклом.
За Афіногором, горішня і спідня шкаралупи яйця утворюють небо і землю. Феогонія й космогонія орфізму, що знаходять відбиття в їхніх культах, містять діалектичні мотиви, так званої, «генетичної моделі»: первинна єдність, поділ, возз'єднання поділеного в статевому коханні. У групі орфічних феогоній помітна загальна центральна ідея, яка в ході тисячолітньої історії орфізму схиляється до пантеїзму. Зевс (в інших феогоніях Фанет, Геліос або Діоніс) містить у власному тілі насіння всього сущого. Із цього стану суміші в єдиному виникає світ. Процеси виникнення трактуються поділом протилежностей та возз'єднанням їх. Мусеєві приписують вислів: усе народжується з одного і на нього розкладається (dialyetai). Цю тезу в конкретно-образній формі відносять до Орфея. «Орфей співав і розповідав, що колись небо, земля, й море були сполучені воєдино, але потім посварилися й розділилися», — повідомляє Аполлоній Родоський.
- В. Єленський. Орфізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 456. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Орфізм // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Орфізм // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1245-1246. — 1000 екз.
- Орфіки // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 165.