Агдістіс
| Агдістіс Ἄγδιστις | |
|---|---|
 Статуя Кібели/Агдістіс | |
| двостатева істота | |
| Міфологія | Давньогрецька |
| Божество в | давньогрецька релігія і Phrygian religiond |
| Ім'я іншими мовами | грец. Ἄγδιστις
|
| Місцевість | Стародавня Греція |
| Батько | Зевс |
| Пов'язані персонажі | Діоніс,Нана, Аттіс |
| Частина від | римська міфологія і Хетська міфологія |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
| Частина серії статей на тему: |
| Давньогрецька міфологія |
|---|
 Кадм бореться з драконом, амфора, Лувр, Париж |
|
 Категорія •  Портал •  Портал |
Агді́стіс (дав.-гр. Ἄγδιστις) — жахлива двостатева істота, яка була божеством у давньогрецькій, римській та анатолійській міфологіях[1]. Символ дикої і неконтрольованої природи.
Фригійський міф у викладі Арнобія розповідає, що одного разу сім'я сплячого Зевса витекло на землю, оплодотворило її й народилося страшна двостатева істота Агдістіс.
Руйнівна міць Агдістіса не влаштовувала богів. За загальним рішенням Діоніс заповнив джерело міцним вином і чудовисько, випивши з нього, забулося глибоким сном. Тоді Діоніс прив'язав міцною мотузкою його дітородний орган до його ж власної ноги й, коли Агістіс прокинувся, то різким рухом сам себе оскопив.
З його крові, яка впала на землю, зросло мигдалеве дерево, а один із його плодів зірвала Нана, дочка річкового бога Сангарія. Нана приклала плід мигдалю до грудей, завагітніла й народила хлопчика Аттіса, якого незабаром покинула. Хлопчика виростила коза[2].
З часом він перетворився на юнака неземної краси й Агдістіс, що став тепер тільки жінкою, закохується в нього. Цар Мідас призначив Аттіса в чоловіки своєї дочки Іі. На весіллі несподівано з'явилася Агдістіс й наслала на всіх божевілля. Вражений цим безумством Аттіс сам себе кастрував ножем і помер. Агдістіс розкаялась у своїх ревнощах і стала просити Зевса повернути життя її коханого, але це виявилось неможливим. Тоді Агдістіс поховала тіло Аттіса в Пессінунте і заснувала в честь нього щорічне свято. Сама Агдістіс перетворилася у Велику матір богів Кібелу.
Ім'я Агдістіс шанувалось так як й ім'я Кібели. У деяких стародавніх написах ці два імені ототожнювались[3] Хоча в першу чергу Адгістіс — це анатолійська богиня, культ її охоплює багато територій. До 250 року до н. е. він поширився у Єгипті, потім в Аттиці: зокрема, він знайдений у Піренеях вже в III-IV столітті до нашої ери[3]. У Лесбосі й Пантікопеї святилища богині були знайдені дещо пізніше. У 1-му столітті до н. е. такі святині були відкриті у Філадельфії та Малій Азії[4]. У написах, знайдених у Сардані у IV столітті до нашої ери, вказано, що жерцям Зевса не дозволялось брати участь у таємниці Агдістіс[5]. Вчені припускають, що Агдіскіс є частиною континууму андрогінних анатолійських божеств, у тому числі стародавнього фригійського божества, ймовірно під назвою «Andistis», інший називався «Adamma» у стародавньому королівстві Кіззуватна у 2-му тисячолітті до нашої ери. Існує також ряд свідчень того, що у деяких місцях Агдістіс вважалась цілющою богинею[6].
1.Gasparro, Giulia Sfameni (1985). Soteriology and Mystic Aspects in the Cult of Cybele and Attis. Amsterdam: Brill Publishers. p. 34. ISBN 90-04-07283-7.
- Агдиста // Енциклопедичний словник, складений російськими вченими і літераторами. СПб., 1861.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 грудня 2016. Процитовано 7 січня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 7 січня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б Gasparro, Giulia Sfameni (1985). Soteriology and Mystic Aspects in the Cult of Cybele and Attis. Amsterdam: Brill Publishers. p. 34. ISBN 90-04-07283-7
- ↑ Walton, Francis Redding (1996). «Agdistis». In Hornblower, Simon. Oxford Classical Dictionary. Oxford: Oxford University Press.
- ↑ Turcan, Robert; Antonia Nevill (1996). The Cults of the Roman Empire. Oxford: Blackwell Publishing. pp. 31–34. ISBN 0-631-20047-9.
- ↑ Lancellotti, Maria Grazia (2002). Attis, Between Myth and History: King, Priest, and God. Amsterdam: Brill Publishers. pp. 20, 92. ISBN 90-04-12851-4.
_(14596485307).jpg)
