Упир


Упир
Упир повстає з могили
Божество вУкраїнська демонологія
Частина відслов'янська міфологія, білоруська міфологія і Українська демонологія

Упи́р (опи́р) — міфологічна або фольклорна істота в слов'янських віруваннях, яка живиться людською (як варіант — тваринною) кров'ю. Часто є мерцем, котрий повстає з могили, щоб пити кров живих. Прообраз вампірів сучасної масової культури.

Етимологія

[ред. | ред. код]

Етимологія слова не до кінця зрозуміла[1]. Навіть з праформою слова є неясності (ǫpirь?, ǫpуrь?, ǫpěrь?). Початковий звук ǫ — носове а, як вважається, в більшості слов'янських мов перетворився в [u] ([у]) (рос. упырь, укр. упир, біл. упір, чеськ. upír; з сх.-слов. мов — старопольске upir і сучас. пол. upiór), а в деяких зберігся, отримавши перед собою протетичне [в] (ст.-болг. вѫмпырь, пізніше вѫпиръ, въпиръ, ст.-польск. wąpierz).

Александр Брюкнер пов'язував його з *ępir — «надутий», «розбухлий» або «нездатний літати»[2]. Володимир Даль вбачав у назві упиря первісне значення «упертий, упертюх»[3]. За версією Миколи Шанського, первісно «упир» означало «літун», далі — «сова, кажан» (на якого упир нібито перетворюється вночі)[4].

Деякі сучасні лінгвісти пов'язують його з дієсловом «випивати», «упиватися» на основі слов'янського *piti, що вказує на здатність упиря випивати життєву силу та її втілення — кров, або муки від спраги чи наповненість душі більшою енергією, ніж у інших людей. Згідно з іншою версією, назва утворена від *pyr- — «вогонь, жар», і стосується того факту, що мрець не був спалений. Або від *per- — «літати», де префікс ǫ- чи u- означає заперечення, тобто, упир це той, хто «не здатний літати» чи «той, хто вилітає, вилазить знизу». Є версія про походження слова від *pěr- — «втикати, вганяти» чи про зв'язки з тюркськими мовами (татарське убирь — «відьма»)[5].

Писемні згадки про упирів

[ред. | ред. код]

Першу писемну згадку слова упир церковнослов'янською мовою зазвичай відносять до 1047 року. Це колофон (рукопис) Книг пророків написаний священиком, який переписав кирилицею книгу, яка була написана глаголицею для новгородського князя Володимира Ярославича. Автор підписався «попъ Оупирь Лихый». Шведський філолог-славіст Андерс Штойберґ проте вважав, що ім'я не має стосунку до упирів, а походить від скандинавського імені Упір, яке в свою чергу утворилося від «кричати»[6].

У XV ст. в Новгородській землі зафіксовано топоніми: Упиреве, Упирі, Марій Упир. У Польщі похідними від слова «упир» можуть бути назви населених пунктів Вомпєрськ, Вомпєльськ[7]. У Білорусі є село Упиревичі.

Образ і заняття

[ред. | ред. код]
Мертвого упиря вбивають кілком. Літографія 1864 року

Загальні риси

[ред. | ред. код]

Вірування в упирів були поширені здебільшого на півдні Русі, на території сучасної України[8]. Проте подібні персонажі присутні також у татарській та башкирській міфологіях (убир), в кримських татар, гагаузів (обур), марійців (вувер), чувашів (вубар), удмуртів (убир), комі (упир). Схожі істоти з вірувань середньовічної Європи в цілому об'єднуються під назвою вампірів[9].

Здебільшого упирі постають у народних віруваннях як мерці, що виходять вночі з могили[10]. Їхні головні заняття — пити кров живих, спричиняти хвороби, падіж худоби[11]. Зранку, після третього крику півнів, упирі повертаються в могилу[10].

Поширене вірування, що упирями, як і іншою нечистою силою, стають люди, народжені в особливий несприятливий час. Наприклад, опівночі чи за повного Місяця[12]. Нерідко поява упирів пояснювалася стосунками жінок із чортами[13]. Інші версії появи, що упирями стають після смерті чаклуни, єретики[10], нехрещені діти, самогубці. А також ті, хто померли насильницькою смертю[14][15] або чий труп осквернила тварина[16].

Часто вірили, що упирі мають дві душі, і коли «чиста» душа покидає тіло, «нечиста» лишається на землі й живе в могилі, в заростях, під водою, в глушині[11].

Щоб знищити упиря, його тіло треба проткнути осиковим кілком або спалити[10].

В українських віруваннях

[ред. | ред. код]

В українських віруваннях образ упиря найбільш різноманітний у Карпатському регіоні. Там він постає як повсталий мрець, який п'є кров у людей, відбирає молоко в корів, уночі заподіює шкоду людям, передбачає майбутнє[17]. Лише в Карпатах відомі упирі-жінки, так звані опириці, що викрадали молоко, чим близькі до відьом. У гуцулів зафіксовано перекази про упиря «місячника», котрий змінює свою стать щомісяця[18].

Упиря можна впізнати за червоним обличчям або за хвостиком, який має чотири волосини. Упирями люди можуть народитися, а можуть стати[19]. На українських теренах побутувало уявлення, що упир може народитися від стосунків відьми та чорта, чи відьми й вовкулаки. На Поділлі, Київщині та Полтавщині вірили, що упирем має шанс стати перша дитина в родині. Тоді він вважався «добрим». До семи років така дитина не ходить і не говорить, але здатна бачити відьом, розвіювати їхні чари та боротися з мертвими упирями[18]. На Прикарпатті побутувало вірування, що упирями стають після смерті відьми, а на Слобожанщині відомий вислів «відьмач-упир», тобто відьмаки та упирі ототожнювалися[18]. Створити упиря можна було, якщо помазати дитину кров'ю чоловіка, що ліг спати, не помолившись. При цьому самі упирі безплідні, бо мають не такі статеві органи, як у звичайних людей[19].

Уночі мертві упирі виходять із могили та шукають жертву, часто це рідні чи колишні кохані люди, сусіди. Також упир може напасти на чоловіка, який чхне, а йому не скажуть «на здоров'я!». Упирі мають силу перетворитися на пса, кота, хлопчика[19], кущ бузини[20], причому один упир здатен одночасно постати як дві істоти[19]. Крім пиття крові, упир здатен у подобі пса застрибнути на людину та змусити нести себе[19]. Буває, упир приходить до жінки та щось запитує, щоб після відповіді випити її кров. Тому радили якомога затягувати відповідь, поки не заспіває півень[21].

Упирі мають дві душі, тому коли одна покидає тіло, упир все одно продовжує ходити по землі. Часом вказується, що посмертне існування упиря триває 7 років. Він має особливу ґулю з отвором десь на тілі, крізь яку душа потім виходить[19].

Коли упир помирає, настає злива. У труні він скидає з себе покривало, може лежати долілиць, навіть курити там люльку та підглядати з могили за живими[19]. На Прикарпатті вірили, що відьми та упирі злітаються до церкви на заутреню[18].

Упирі, буває, влаштовують веселощі, ходять з музикою, танцюють і плескають у долоні, проте побачити такі розваги може тільки та людина, що вийде на межу опівночі. Вважалося, що позбутися упиря можна, обнісши його тричі навколо села, або забивши йому кілок у голову[19] чи груди[18]. Іван Франко описував випадок у селі Нагуєвичі в 1830-і, коли упирів, нібито винних у епідемії холери, намагалися розпізнати поміж людей, протягуючи їх крізь вогонь[10]. Якщо ж упир не шкодив живим, а просто ходив уночі, то достатньо було ввіткнути кілок йому в могилу[18].

Упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного Василя Борковського вважали упирем, тому пробили осиковим кілком. Надалі ця подія була зображена на стіні Троїцького собору в Чернігові.

У польських віруваннях

[ред. | ред. код]

У Польщі вірили, що упирі народжуються з зубами, двома серцями та двома душами. Схожу істоту також називали стригою[18].

Трактування образу

[ред. | ред. код]

Український етнограф, фольклорист Петро Іванов писав, що спершу упирі вважалися просто духами померлих, чиї наміри не обов'язково лихі[22]. Віктор Петров пояснював появу вірувань в упирів балканськими впливами[23].

Російський історик Борис Рибаков вбачав у упирях найдавніший пласт слов'янських вірувань, де упирі постають як злі духи, а берегині — як добрі[24].

Американський філолог Ян Перковський стверджував, що виникнення образу упиря пов'язане з переходом від спалення трупів до їх поховання. У часи співіснування християнства та залишків язичництва, серед східних і південних слов'ян поширилися ідентичні західноєвропейським уявлення про мерців, які виходять із могил. На думку Перковського, центром появи вірувань в упирів була Фракія[25].

У мистецтві

[ред. | ред. код]

Образ упиря зустрічається в українській художній літературі, зокрема в творах Івана Котляревського, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та ін.

Повість «Упир» (1841) Олексія Толстого описує зустріч з кровопивцею так, щоб читачі самі вирішили — була це реальність чи вигадка. В оповіданні «Упир» (1861, з підзаголовком «Український переказ») Володимира Даля упир постає як красень-спокусник, через якого гине родина закоханої в нього дівчини[26].

Фільм «Упир» (1967) — екранізація повісті Толстого, один з перших польських фільмів жахів[27], та «Упир» (1997) — російський кримінальний фільм жахів про мисливця на упирів[28].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Див. етимологічні словники: М. Фасмера [1] (т. 4, стор. 165), П. Я. Черних (т. 1, стор. 133—134), А. Брюкнера (стор. 594—595, 597, 605).
  2. ↑ Brückner, A. (1985). Słownik etymologiczny języka polskiego. Warszawa: WP. с. 523.
  3. ↑ Происхождение слова упырь. Этимология слова упырь в словаре Фасмера. lexicography.online. Процитовано 25 вересня 2022.
  4. ↑ Происхождение слова упырь. Этимология слова упырь в словаре Шанского. lexicography.online. Процитовано 25 вересня 2022.
  5. ↑ Валенцова, М. М. (2015). Этнолингвистический комментарий к этимологии слова упырь / Труды Института русского языка им. В. В. Виноградова. Т. 4. Москва: Институт русского языка им. В. В. Виноградова. с. 101—118.
  6. ↑ Sjoberg, A. (1982). Pop Upir' Lichoj and the Swedish Rune-Carver Ofeigr Upir // Scando Slavica. Т. 28. с. 109—124.
  7. ↑ Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Київ: Кліо. с. 248.
  8. ↑ Левкиевская, Е. Е. (2002). Мифы русского народа. Москва: Astrelʹ. с. 225. ISBN 5-17-002811-3. OCLC 50206302. {{cite book}}: |first2= з пропущеним |last2= (довідка)
  9. ↑ Токарев С. А. Мифы народов мира. — Москва : Советская Энциклопедия (электронное издание), 2008. — С. 704-1011. — 1147 с.
  10. ↑ а б в г д Мирон. Сожжение упырей въ с. Нагуевичах // Киевская старина. — 1890. — Т. XXIX. — Кн. 2 — С. 102—120.
  11. ↑ а б Толстой, Н. И. (1995). Двоедушник / Славянская мифлогия: энциклопедический словарь. Эллис-Лак. с. 154.
  12. ↑ Толстая, С. М. (1995). Время / Славянская мифлогия: энциклопедический словарь. Эллис-Лак. с. 123—124.
  13. ↑ Петрухин, В. Я. (1995). Черт / Славянская мифлогия: энциклопедический словарь. Эллис-Лак. с. 391—392.
  14. ↑ Ludwik Stomma. Antropologia kultury wsi polskiej XIX w : [арх. 29 жовтня 2019]. — Instytut Wydawniczy Pax, 1986. — 284 с. — ISBN 9788321106144.
  15. ↑ Oskar Kolberg. Ч.7 // Dzieła Wszystkie - Lud... : [пол.]. — Wrocław; Kraków: Warszawa : Pracownia Poligraf. PTM, 1970. — Т. 42.
  16. ↑ Henryk Biegeleisen. U kolebki. Przed ołtarzem. Nad mogiłą : [арх. 25 березня 2022] : [пол.]. — Lwów, 1929. — С. 16—19, 25, 52-53, 70.
  17. ↑ Хобзей, Н. (2002). Гуцульська міфологія. Львів: НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича. с. 145.
  18. ↑ а б в г д е ж Буйських, Юлія (2018). Перехідні напівдемонічні істоти / Колись русалки по землі ходили... Жіночі образи української міфології. Клуб Сімейного Дозвілля.
  19. ↑ а б в г д е ж и Гнатюк, Володимир (2000). Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України. с. 221—222.
  20. ↑ Агапкина, Т. А.; Усачева, В. В. (1995). Бузина / Славянская мифлогия: энциклопедический словарь. Эллис-Лак. с. 66.
  21. ↑ Афанасьев, Александр (1869). Поэтические воззрения славян на природу (рос.). с. 138—139.
  22. ↑ Иванов, П. (1891). Народные рассказы о ведьмах и упырях (Материалы для характеристики миросозерцания крестьянского населения Купянского уезда) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Т. 3. с. 156—228.
  23. ↑ Петров, В. (1927). Міфологема «сонця» в українських народних віруваннях та візантійсько-гелліністичний культурний цикл. ЕВ. Т. 4. с. 95.
  24. ↑ Рыбаков, Б. О. (1987). ЯЗычество древней Руси. Москва: Наука. с. 463.
  25. ↑ Jan L. Perkowski (1976). Vampires of the Slavs. Cambridge: Slavica Pub.
  26. ↑ Никольский, Евгений (2016). Образы вампиров в повестях В. И. Даля и А. К. Толстого в контексте Европейского романтизма // Studia Humanitatis.
  27. ↑ Lenartowicz, Stanislaw, Upiór, процитовано 23 вересня 2022
  28. ↑ Vinokurov, Sergey (18 листопада 1997), Upyr, Kinostudya imeni Gor'kogo, процитовано 23 вересня 2022

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Упир&oldid=43514792