Лайоль (сир)

Лайоль
фр. Laguiole
Країна походженняФранція Франція
РегіонАверон
МістоЛайоль
Відомий зXIX століття
Основакоров'яче
Пастеризованістьнемає
Структуранапівтверда
Витримка4—12 місяців
Сертифікація AOC (1961)

Лайоль (фр. Laguiole [lajɔl][1], іноді називають Том-де-Лайоль (фр. Tome de Laguiole)) — неварений пресований французький сир із коров'ячого молока.

Історія

[ред. | ред. код]

Сир виробляють на плато Обрак, що розташоване на висоті 800–1500 м в департаменті Аверон на півдні Франції[2]. Він був винайдений ченцями в XIX столітті і бере свою назву від невеликого села Лайоль[3]. 1961 року Лайоль отримав сертифікат AOC[4].

Виготовлення

[ред. | ред. код]

Для виготовлення сиру використовують сире непастеризоване молоко від корів породи французький сименталь або обрак, зібране в період з травня по жовтень на висоті понад 800 м над рівнем моря.

Після звурджування молока, кальє пресують, потім подрібнюють, солять та поміщають у форму та знову пресують[2]. Після цього сир поміщають в сирий прохолодний льох для дозрівання, яке триває 4–12 місяців[2][3].

Лайоль має форму циліндра діаметром 40 см, висотою 40 см і вагою 45–48 кг[2]. Голівка сиру покрита сірувато-коричневою кіркою завтовшки до 3 см. М'якоть має золотисто-жовтий колір, жирність не менше 45 %. Сир має кислуватий смак із відтінками гірських трав — тирличу, фенхеля та чебрецю[3].

Лайоль найкраще всього поєднується з червоними винами Côtes du Rhône і Hermitage, а також Marcillac, Buzet і Côtes du Frontonnais[2][3].

Галерея

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Dictionnaire de français Larousse. Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 6 квітня 2015. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |3=, |4= та |5= (довідка)
  2. а б в г д Словарь сыров. Лайоль (рос.). Архів оригіналу за 9 грудня 2011. Процитовано 24 жовтня 2011.
  3. а б в г Лайоль на сайте Гастроном.ру (рос.). Архів оригіналу за 16 листопада 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.
  4. Laguiole (AOP) (фр.). Архів оригіналу за 21 квітня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.

Література

[ред. | ред. код]