Смига

селище Смига
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Дубенський район
Тер. громада	Смизька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA56040330010050502
Основні дані
Засновано	1861
Статус	із 2024 року
Площа	3,417[1] км²
Населення	▼ 2 560 (01.01.2022)[2]
Густота	77,7 осіб/км²;
Поштовий індекс	35680
Телефонний код	+380 3656
Географічні координати	50°14′24″ пн. ш. 25°45′57″ сх. д. / 50.24000° пн. ш. 25.76583° сх. д. / 50.24000; 25.76583
Відстань
Найближча залізнична станція:	Смига
До райцентру:
- автошляхами:	24 км
Селищна влада
Адреса	35680, Рівненська обл., Дубенський р-н, смт. Смига, вул.Заводська, буд. 1б
Карта
Смига
Смига
Смига у Вікісховищі

Смига (до 1928 року — Кеннеберг) — селище в Україні, у Дубенському районі Рівненської області. Від 2016 - центр Смизької селищної громади. Селище розташоване за 24 км від районного центру Дубно. Є залізнична станція на лінії Кам'яниця-Волинська — Кременець. Проходить автодорога Дубно—Кременець.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (квітень 2020)

Утворилось поселення тут в 1860-х роках, знаходиться посеред лісів.

У 1890 році власник місцевості граф Берг, котрий жив у Студянці, запрошує з Німеччини і поселяє у Смизі десять сімей німців спеціалістів-клянкарів. Вони із смизького дуба, який ріс в пониззях до Брідка, виготовляли клянки до бочок із пивом, вином та горілкою. Було побудовано два великих склади для готової продукції.

Поселення німців не мало назви. В знак вдячності своєму господарю графу Бергу поселення назвали Кенненберг, тобто за прізвищем двох власників, Кенне і Берга тому, що Берг продав німцеві Кенне ліс. І тут Кенне спорудив тартак і почав розпилювати деревину. Для робітників він збудував два бараки, а потім сюди переселились і лісоруби.

За переказами в 1906 році Берг, а можливо й Кенне, проклав залізницю, але через п'ять років усе це продав барону Струве із Данії.

З часом Стуве розширив потужності тартака, будує вузькоколійку, млин, налагоджує виробництво гонти та інший деревообробний промисел.

Перед першою світовою війною в 1914 р. розвиток господарства-кустарництва починає занепадати. Німці-клянкарі залишають бондарний цех і виїжджають до Німеччини. Із перших поселенців залишаються сім'ї Ухових та Тубесів. На працю в лісопильний цех приїжджають нові поселенці: брати Шпачинські, Капостюки, Загородні. Змінюється і назва поселення. Поміж лісом від сіл Круки і Забара простяглася смуга болота, де знаходилось двоє джерелець-озер біля баби Якубихи, яка була знахаркою і лікувала людей з навколишніх сіл лікарськими травами. Ця смуга болота простягалась аж до Дворищенських і Носовицьких боліт, по яких протікала невеличка річечка Смужка, притока річки Ікви, в якій було дуже багато риби. Іноді в посушливі роки річка пересихала.

І так, від цієї смуги болота, між лісами і виникла назва поселення Смуга, а потім Смига.

В липні 1920 року через село з боями проходили частини Першої кінної армії. Під час першої світової війни від Смиги до Бущі і до Мартинівки були дуже знищені ліси в зв'язку з другою лінією фронту. Про це свідчать ще залишки окопів та вирви від вибухів снарядів. З приходом поляків у 1920 році поміщицькі землі, ліси та маєтки були передані Кременецькому ліцею.

Поляками був запроваджений санітарний стан в містах і селах. У Смизі було розширено лісопильний цех, побудовано меблеву фабрику, паркетний цех, школу, амбулаторію, клуб, костел, кооперативний магазин. Були у Смизі на той час і приватні магазини у євреїв Шапіро та Абрума, кафе та пивний бар у Шкалуди, та дві хлібопекарні у чеха Блага і поляка Ганцешка. Над дорогою Дубно-Кременець існував шинок та фармацевтична фабрика, що виготовляла багато видів спиртових настоїв з трав, плантації яких розташовувались вздовж Брідка від Смиги до Козібродів (недалеко Дворищ). Спирт постачався з Антоновецького горілчаного заводу, відомого на всю Польщу. Був збудований дерев'яний костел з органом і Дім Людовий, котрий згодом довго слугував клубом.

У 1928 році робітники лісопильного цеху брали участь у загальному страйку працівників деревообробних підприємств Волині. Управа фабрики за часів польської окупації переважно складалася із поляків, які, розібравшись в новому положенні, переважно виїхали до Польщі, теж саме зробили кваліфіковані робітники і керівники цехів та відділів.

До 1937 року в Смизі була, одна з найбільших тоді на Волині, реміснича столярська школа, яка випустила чимало добрих фахівців, її згодом перенесли до містечка Вишнівець, щоб збільшити фабрику меблів. У наш час^[коли?] фабрика могла забезпечити роботою понад дві тисячі працівників. Але утримати фабрику було неможливо, не вистачало кваліфікованих кадрів. З 1939 року першим радянським директором фабрики було поставлено Шарікова, дуже некваліфікованого і некультурного чоловіка (про період 39-41 років описано в книзі «Ліс приймає повстанців» Під час німецької окупації поселилась ворожнеча між поляками і українцями. Спочатку німці створювали загони поліції з числа українців. І коли поліція, яка була на службі у німців у 1943 році організовано перейшла в діючу повстанську армію ОУН-УПА, німці створили поліцію із числа польських колоністів.

В повоєнний період село почало розбудовуватись. В 70-х роках, коли Смизькій деревообробний комбінат очолював Головньов Іван Семенович, були збудовані нова середня школа, будинок культури, лікарня, село було перейменоване у селище міського типу. Центр селища біля будинку культури, прикрашає велична скульптура Воїна-визволителя, збудована в 1984 році. Авторами цього пам'ятника є скульптор Олександр Євгенович Данилів, архітектор Володимир Степанович Дуванов.

У 1990-91 роках на кошти парафіян був збудований, кам'яний, з дзвіницею Свято-Іовський храм.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[3]:

У Смизі в радянські часи існував потужний культурний центр в Будинку культури: десятки колективів художньої самодіяльності. Найбільш відомим в Україні колективом став Смизький духовий оркестр під керівництвом Гайдайчука Василя Даниловича. Оркестр, який отримав звання «Зразковий», існує і до сих пір, під тим же керівництвом. Він є лауреатом і переможцем багатьох міжнародних конкурсів.

• Оксана Білозір — відома співачка і політик
• Горобець Олександр Васильович (06.07.1989 — 05.12.2022) — старший навідник ЗСУ, загинув поблизу н. п. Білогорівка Луганської області
• Кочетов Сергій Вікторович (1985—2016) — учасник Революції гідності, російсько-української війни, загинув у боях за Мар'їнку^[4]
• Микола Медиковський (1955) — український учений, доктор технічних наук.
• Ярослав Мельник — український і литовський письменник, філософ, критик.
• Нікулін Денис Святославович (14.09.1996 — 16.04.2022) — старший навідник Національної гвардії України, загинув у бою в районі Попасної Луганської області
• Сиротюк Юрій Миколайович — український громадсько-політичний діяч, автор терміна «Революція Гідності», воїн
• Тетяна Собецька — авторка книг для дітей
• Олег Шандрук — український футболіст, захисник ПФК «Севастополь»
• Данилевич Микола Миколайович (1977) - проросійський церковний діяч РПЦвУ

• У селі виросли і закінчили Смизьку середню школу брати Мельники (обоє з золотими медалями). Мельник Ярослав Йосипович, член Національної спілки письменників — відомий в Україні і в Європі письменник, автор більше десяти книг, виданих українською, російською, французькою, литовською та іншими мовами. Мельник Олег Йосипович, член Спілки хореографів — керівник народного дитячого ансамблю танцю «Вітамінчики» [Архівовано 18 травня 2013 у Wayback Machine.], переможця багатьох міжнародних конкурсів (м. Київ).
• Поблизу Смиги був вбитий вояками ОУН (М) колаборант та співробітник більшовицьких органів митрополит Олексій (справжнє ім'я Олександр Якубович Громадський, 1882—1943) — предстоятель окупаційної Української автономної православної церкви в юрисдикції Московського патріархату, митрополит Волинський і Житомирський, екзарх України (з 25 листопада 1941 року).

• Форсюк Євген Іванович народився 5 березня 1920 року. Військове звання — рядовий. Призваний у серпні 1945 року. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеня, медалями «За перемогу над Німеччиною», «За мужність». 13 січня 1945 року отримав легке поранення в ногу. Посмертно нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
• Іванчук Ніна Федорівна народилась в Житомирській області у 1929 році. Учасник підпільно-партизанської боротьби у складі Чернігово-Волинського з'єднання партизанських загонів під командуванням двічі героя СРСР О. Федорова, на посаді санітарки, з 1942 по 1944 роки. В березні 1944 року була контужена. Нагороджена орденом «За мужність», Орденом Великої Вітчизняної війни, медаллю «Георгій Жуков»
• Багнюк Лаврентій Дмитрович народився у 1921 році в селі Куликів Кременецького району. Військове звання — молодший сержант. На фронті з липня 1941 року. З 1944 року перебував в 1392 зенітному артилерійському полку Першого Білоруського фронту. Нагороджений орденами і медалями «За перемогу», «За визволення Варшави», «За визволення Берліна», «За визволення Кенігсберга», «За мужність». Тричі отримував подяки від Сталіна.
• Лазаренко Василь Гнатович народився 29 серпня 1924 року. Воював у 21 стрілецькому полку навідником з вересня 1943 року по лютий 1944 року. Закінчення війни зустрів у Празі. В 1944 році був поранений під Бродами. Нагороджений орденом Червоної зірки, Орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «За перемогу над Німеччиною».
• Мартинов Андрій Іванович народився в 1923 році. Військове звання — сержант. В роки війни воював на Другому Прибалтійському фронті в 48 стрілецькій дивізії 117 окремого саперного батальйону. Був нагороджений Орденом Слави, «Знаком пошани», має 100 грамот від командування.^[5]

• 
  Церква Св. Іова Почаївського, мурована, 1991рік
• 
  Церква Св. Іова Почаївського, дерев'яна, 2013рік.
• 
  Знак при в'їзді в селище

• Соснові насадження (заповідне урочище)
• Ділянка лісу (заповідне урочище)

• Облікова картка^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Людмила Романюк робить квіти з дерева [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.